Нейромант - Вільям Форд Гібсон

– А це що за чувак, Кейсе?

– Просто картинка, Мелкаме, – втомлено відповів Кейс. – Один мій знайомий з Агломератів. Це Мовчозим говорить крізь нього. Картинка, типу, має нас заспокоювати.

– Дурня, – сказав Фін. – Як я вже казав Моллі, це не маски. Вони потрібні мені, аби спілкуватися з вами. Бо в мене нема такої штуки, яку можна було б навіть приблизно назвати особистістю. Але досить проти вітру сцяти, бо, Кейсе, як я тільки-но казав, у нас проблемка.

– То донеси її до нас, Мовчазний, – сказав Мелкам.

– Для початку – у Моллі відвалюється нога. Іти вона не зможе. Мало бути так: вона заходить, прибирає Пітера з дороги, видобуває з Три-Джейн чарівне слово, йде до голови й промовляє його. Але вона налажала. Тому я хочу, щоби ви двоє пішли по неї.

Кейс тупо вирячився на екран.

– Ми?

– Ну а хто?

– Ерол, – знайшовся Кейс, – чувак із «Розхитувача», Мелкамів дружбан.

– Ні, це маєте бути ви. Має бути хтось, хто розуміє Моллі, хто розуміє Рів’єру. А Мелкам за бійця.

– Ти, може, забув, але ми тут одну програмку запускаємо. Згадав? Через яку ти мене сюди за яйця притягнув…

– Слухай уважно, Кейсе. Часу обмаль. Дуже обмаль. Слухай. Технічно твоя дека з’єднана зі Стрейлайтом боковою смугою каналу навігаційної системи «Гарві». Ви заведете «Гарві» в дуже приватний стикувальний шлюз, я покажу який. Китайський вірус уже повністю злився з «Хосакою». На ній уже немає нічого, крім вірусу. Коли зістикуєтеся, вірус взаємодіятиме із системою життєзабезпечення вілли Стрейлайт, і ми обірвемо бокову смугу. Ти візьмеш свою деку, Рівного й Мелкама. Знайдете Три-Джейн, видобудете з неї слово, вб’єте Рів’єру, візьмете в Моллі ключ. За програмою зможеш слідкувати, коли підключатимеш деку до стрейлайтівської мережі. Це я влаштую. У голови на потилиці є звичайний порт під панеллю з п’ятьма цирконами.

– Уб’ємо Рів’єру?

– Так, уб’єте.

Кейс кліпнув, дивлячись на зображення Фіна. Він відчув, як Мелкам поклав руку йому на плече.

– Слухай, ти дещо забув. – У ньому знову здіймалася лють, а з нею й щось подібне до зловтіхи. – Це ти обісрався. Коли підірвав Армітіджа, то з ним підірвав і пульт керування стикувальним механізмом. «Ханіва» нам на шию як сіла, так і сидить. Армітідж спалив другу «Хосаку», і головний пульт відстикувався разом із містком, правда?

Фін кивнув.

– Тож ми тут застрягли надовго. А це значить, що тобі срака, чувак.

Він хотів засміятися, та сміх застряг у горлі.

– Кейс, ман, – тихо сказав Мелкам. – «Гарві» – буксир.

– Точняк, – сказав Фін і всміхнувся.

– Розважаєшся собі там у великому зовнішньому світі? – запитався конструкт, коли Кейс увімкнувся. – Я так розумію, з милості Мовчозима…

– Ага. Кван нормально?

– Рубає собі. Убивчий вірус.

– Добре. У нас не все гладко, та ми даємо цьому раду.

– Може, й мені розповіси?

– Нема часу.

– Ну, малий, тоді забий на мене, я все одно труп.

– Та щоб ти всрався, – сказав Кейс і перемкнувся, обірвавши шорсткий, мов обірваний ніготь, сміх Рівного.

– Вона мріяла про стан, який мав би мало спільного з індивідуальною свідомістю, – казала Три-Джейн. На складеній човником і простягнутій до Моллі долоні лежала камея. Жіноче обличчя, вирізьблене в профіль, нагадувало обличчя Три-Джейн.

– Щасливе тваринне забуття. Гадаю, еволюцію мозкових півкуль вона вважала відхиленням від курсу.

Забравши руку з камеєю, вона й собі її роздивилася: повертала так і сяк, спостерігала за грою світла.

– Лише в певних вищих режимах індивід – член клану – піддавав би себе ефектам самосвідомості, що несуть страждання…

Моллі кивнула. Кейс пригадав ін’єкцію. Що вони їй увели? Біль не зник, але тепер надходив, немов тугий вузол видозмінених вражень і відчуттів. Кишіння неонових черв’яків у стегні, дотик грубого рядна до шкіри, запах смаженого крилю його розум відкидав. Коли йому вдавалося не зосереджуватися на відчуттях, вони зливалися, перетворювалися на сенсорний білий шум. Якщо укол так подіяв на її нервову систему, то в якому ж стані її розум? Її зір був аномально гострим і ясним, навіть гострішим, ніж зазвичай. Здавалося, все навколо вібрує – усі люди й предмети немовби налаштовані на свою окрему частоту. Руки Моллі, досі замкнені в чорній кулі, лежали на колінах. Вона сиділа в одному з шезлонгів, і її випростана зламана нога була вкладена на пуф, оббитий верблюжою шкірою. Три-Джейн сиділа навпроти неї на іншому пуфі, закутана в завелику джелябу з небіленої вовни. Три-Джейн була дуже юна.

– Куди він пішов? – запиталася Моллі. – Ставитися?

Три-Джейн знизала плечима під блідими складками важкого халата й відкинула з очей пасмо темного волосся.

– Він сказав мені, коли тебе впустити, – відповіла вона. – А навіщо – не казав. Усе має бути по-таємничому. Ти б зашкодила нам?

Кейс відчув, як Моллі добирає відповідь.

– Я б убила його. Спробувала б убити ніндзю. Потім мала поговорити з тобою.

– Нащо? – запитала Три-Джейн, ховаючи камею в одну з внутрішніх кишень джеляби. – І чому? І про що?

Йому здалося, що Моллі уважно роздивляється високі витончені вилиці, широкі вуста, вузький яструбиний ніс. Очі Три-Джейн були темні й по-дивному поглинали світло.

– Бо я ненавиджу його, – зрештою відповіла вона, – а чому? Просто я так влаштована. Бо він те, чим він є, а я те, чим є я.

– А ще вистава, – сказала Три-Джейн. – Я бачила виставу.

Моллі кивнула.

– А чому Хідео?

– Бо такі, як він, найкращі супротивники. Бо один із них колись давно вбив мого напарника.

На обличчі Три-Джейн з’явився вираз глибокого смутку. Вона підвела брови.

– Бо я мала це побачити, – додала Моллі.

– І потім ми б говорили, ми з тобою? Як от зараз?

Її темне волосся було дуже пряме, розділене посередині, на потилиці зібране у вузол тьмяно-срібним гребінцем.

– Зніми це з мене, – сказала Моллі, підвівши замкнені в кулю руки.

– Ти вбила мого батька, – відповіла Три-Джейн точно тим самим тоном. – Я спостерігала крізь монітори. Крізь очі моєї матері, як він їх звав.

– Він убив ляльку. Схожу на тебе.

– Він був великий шанувальник широких жестів, – сказала Три-Джейн, і поряд із нею з’явився Рів’єра