Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

Розділ 3

Синьйорина Г. і чаклунка з горища

— То за що ти мене так ревно ненавидиш?

Медея сиділа навпроти така усміхнена, мовби і не вона оце двічі намірялася вбити Рен.

Діке й Закс розповіли директорці про своє імпровізоване розслідування — аж до моменту, як чаклунка, зачинивши Рен у читальні, закляла їх у надії, що, поки вируватиме Вихор, вони не згадають свого задуму й забудуть про зрадницю-Савітрі так легко, як про поганий сон. Дивно, але Медея більше не заперечувала своєї причетності.

— Я

не ]]> маю ]]> ненависті до тебе, — усміхалася вона, мружачи темні очі.

— Спершу ти хотіла перерізати мені горлянку, потім втрутилась у проникнення, тепер ось зачарувала моїх одногрупників… Ти це робиш не з великої любові, погодься.

— Та ні, Савітрі, справді. Я

не ]]> ненавиджу тебе, — Медеїн голос озвався втомою. — Ти мене не цікавиш навіть. Ти, дівчино, отримала надто багато всього — хороших друзів, могутніх друзів, — чого лише хранителька справедливості варта і богиня ночі! Вони дісталися тобі з примхи Аматерасу, хоч ваші сили неспівмірні.

— Коли язик свербить розповідати мені про мої проблеми, — холодно відказала Рен, — то ти обираєш помилковий шлях. Я набагато краще знаю свої слабини і набагато повніше відчуваю їх.

— Гаразд. Тоді я розповім про те, чого ти не знаєш. Ти станеш причиною такого горя і руйнації, що годі й уявити. Запам’ятай це гарно і замислюйся перед тим, як утнути наступну дурницю. Знай: коли не я, то хтось інший прийде знищити тебе, бо твоя смерть, Савітрі, може стати найбільшим благом для всіх.

— Так? І що ж я зроблю? — Рен зціпила зуби, пригадуючи, як Історик теж радив їй позбутись Амона.

— Якби я знала! — розвела руками чаклунка. — А якби й знала — не сказала б. Щоб тобі веселіше жилося.

— Я не повірю в цю нову вигадку.

— Мені й не треба твоєї довіри. Достатньо, щоб іноді вночі ти прокидалася від страшних снів із криком і бачила, як чужа кров стікає по твоїх руках.

Рен хотіла була огризнутися, та до кабінету повернулась Аматерасу, і одного погляду її вистачило, аби розмова припинилася.

* * *

— З огляду на виняткові обставини, ми ухвалили рішення, — повільно мовила директорка.

Медея дивилась на неї з викликом, наче була певна: жодне покарання їй не важитиме.

— Кожен з тих, хто прийшов сюди, володіє силою, — повела Аматерасу далі. — У когось вона могутня і очевидна, у когось — схована надійно. А в когось незалежно від умінь є незбориме бажання псувати життя іншим, і знаєте що, Надаль? Здається, третій варіант — саме ваш. Унікальна схильність до чаклунства, яку ви нам продемонстрували в намаганнях зашкодити Рендалл Савітрі. Тож до випуску — жодної магії. Я запечатаю вашу силу власноручно.

Аматерасу сплеснула в долоні двічі, і з кінчиків її пальців потекли на підлогу хвилі медової патоки. Вони швидко дісталися до Медеї й узялися обплутувати її ноги.

— Ні, стійте! — зверхня маска на обличчі дівчини розламалася. — Ви не можете! Та це взагалі порушення моїх прав!

— Статут Академії, стаття п’ята, пункт другий, — монотонно пробурмотіла професорка Нут, котра спостерігала збоку. — Якщо певні сили студента не дають йому повноцінно та правильно виконувати навчальні обов’язки або ж загрожують життю та здоров’ю інших студентів (у тому числі: сили з тіньової сторони реальності, сили, руйнівний рівень яких спричиняє дискомфорт під час навчання, унікальні божественні навички тощо), то вони можуть бути запечатані до завершення навчання за рішенням ради викладачів чи директорки одноосібно.

Пута з медової патоки вже сягнули Медеїних грудей.

— Мені потрібна магія. Я — це вона. Краще відберіть у мене руку чи ногу, але я не можу залишитися без магії!

— Запевняю, ви відчуєте відсутність руки чи ноги куди яскравіше, Надаль.

— Не робіть цього…

— Ви вже сказали все, — обірвала директорка. — Не хвилюйтеся, після випуску ці вміння до вас повернуться.

— Я не все розповіла, — палко схопилась Медея, задираючи підборіддя, поки по шиї снувала медова павутина. — Без своїх умінь я не зможу зв’язатися з

нею ]]> .

— З ким це?

— З покровителькою. З богинею мого світу.

— Як її звуть, Надаль?

— Вона просить називати її синьйориною Г.

Медове плетиво, яке майже обплутало її, впало до ніг Медеї і розсипалось блискучими скабками. Аматерасу опинилася перед студенткою швидше, ніж остання скабка розбилася об паркет.

Очі директорки зайнялися збудженням, якого Рен не бачила ні разу до того..

— То ти можеш зв’язатися з нею? Відколи? Яким чином? Що це за немислима лазівка?

— Завжди могла, — стенула плечима чаклунка. — Та вона наказала вам не говорити про це. Ні вам, ні будь-кому іншому — а хто я така, аби піти проти її слова?

— Ох, звичайно! — Аматерасу театрально розкинула руки і розсміялася з дикою іскрою в голосі. — У цьому

вся ]]> вона! Снувати щось поза спинами й нікому не розповідати… Усе аби нашкодити мені. Ти маєш хвилину, Надаль. Я хочу поговорити з Герес негайно. О боги першої Тріади, роки й роки чекання — і ось! Отак! Отепер!

Сміх Аматерасу лякав Рен, проте Медея простягнула руку.

— Мені потрібен ніж. Сильне чаклунство вимагає крові.

Директорка безоглядно подала чорнявці срібне лезо.

— Сподіваюсь, ти не забуваєш, що твоя магія на мене не вплине жодним чином.

Медея хмикнула на заувагу і провела лезом по долоні. Темні краплі крові закапотіли на підлогу, просто на візерунчастий килим. Чаклунка зашепотіла — нечутно для інших, замружилась і стояла отак у тиші, зі скривавленою долонею і ножем.

Нічого не трапилося.

— Я спробую ще раз, — озвалася вона за хвилину, коли Аматерасу поцікавилася,