Далекий простір - Ярослав Йосипович Мельник

Якісь прекрасні білі істоти носилися над ним, вигукуючи пронизливі звуки.

Лягали до ніг приборкані вали.

Що це?

Габр лежав ногами у воді. Він нічого більше не сприймав.

Через якийсь час хвиля обережно накрила його, і Габр отямився.

Він сів і роззирнувся: так само кричала про безумство безкінечна сяюча широчінь. Так само вигукували пронизливі звуки білі істоти, що носилися в повітрі. Що це? Що це?

Ліоз (І)

Ліоз готувала їсти, коли він увійшов до неї в квартиру. Брала з полиці банки, читала пальцями назви і потім відсипала те, що було в банках, в киплячу воду.

– Хто там? – запитала вона, відчувши чиюсь присутність в її близькому просторі.

– Це я, – промовив Габр.

– Габр! Де ти був? – вона вимкнула плиту і безпомилково кинулася в бік Габра. – Щось сталося?

– Так, – сказав Габр, притискаючи її до грудей. – Сталося дещо дуже важливе…

– Що?

* * *

Вони сиділи на м’якому дивані, і Ліоз говорила йому, схлипуючи:

– Хай тобі накладуть пломби, чуєш? Тебе вилікують, чуєш? Я прошу тебе. Все було так добре. Мені страшно, коли ти розповідаєш про це, я сама божеволію. Це страшно, Габр. Далекий простір – це просто безумство. Це божевілля. Коли ти розповідаєш, усе розвалюється.

– Ліо, я не знаю. Я не можу. Мені здається, якщо я буду слухатися в усьому Міністерства, я щось зраджу. Я боюся щось втратити, назавжди.

– Що втратити? Галюцинації?! – Ліоз вийшла з себе, її нерви були напружені до краю.

– Ти не розумієш, – покрутив головою Габр. – Ти просто не розумієш.

– Ти хочеш зруйнувати наше життя, так? Наше майбутнє? Габр, вернися! Що з тобою? Я не впізнаю тебе.

– Я сам себе не впізнаю.

Він вийшов від Ліоз із важкою душею. Навіщо він взагалі ходив до неї? Що міг зрозуміти слабкий жіночий розум, слабкі жіночі нерви? Він звалив на її плечі те, що йому самому не під силу. До того ж вона не знає, про що він говорить: страх, який у ній пробуджується, не врівноважується далеким простором, вона просто боїться і все. Білі істоти, що літають над головою і щось кричать, а там, скрізь, біжать вали, до нього, нескінченно, під величезним чимось угорі, і немає цьому кінця, – нічого того Ліоз не знає. І в нього немає слів, щоби назвати чудо.

Габр довго ходив вулицями, але ходьба мало заспокоїла його. Удома він зробив собі міцний оргнапій і вирішив прийняти ванну. Коли пролунав дзвінок радіофона, він подумав, що дзвонить Ліоз.

– Вас турбують із Міністерства контролю, – сказав йому ввічливий голос. – Ми просто подумали, що ви забули сьогодні прийти на прийом. Сповіщаємо, що пломби доставлені, чекаємо на вас завтра в той самий час. До побачення.

Габр якийсь час стояв, слухаючи дзижчання відбою. Потім кинувся до дорожнього пакета, де були необхідні для поїздок речі. Схопивши його, Габр вибіг на вулицю.

Із «Підручника з психіатрії для закритих установ»

Упорядник – спецвідділ Інституту психофізики мозку Академії медичних дисциплін Державного Об’єднання

Далекий простір. Рідкісний, але сильний психоз, ще Психоз далекого простору (далі – ПДП). Божевілля в його власному значенні.

Клінічна картина. Психоз викликає яскраві галюцинації, що супроводжуються почуттям смертельної туги, незадоволення. Хворий не знаходить собі місця, все його життя втрачає сенс. Один із найяскравіших симптомів – непереборне бажання хворого кудись бігти, «подалі». Хворий галюцинує неіснуючий далекий простір, який «кличе його за собою».

Результатом хворобливих відчуттів є органічне порушення роботи мозкових клітин у четвертому секторі лобових ділянок, а також у дельтаподібній частині гіпоталамуса.

На рівні психогенезу клінічна картина виглядає як руйнування близького простору, в результаті чого слабшає, а у важких випадках навіть зовсім зникає «інтим-я». Хворий втрачає соціальну орієнтацію і починає цілком співвідносити себе з далеким простором.

З погляду емоційної конституції хвороба є надзвичайно сильною аномальною емоцією, яка переживається безпосередньо в стані марення. Про її характер ми можемо судити з таких зовнішніх ознак: більш часте дихання, підвищені тиск і тонус, мимовільні рухи кінцівок (особливо якщо хворий закріплений у бокс-камері), підняті повіки очей. Часто хворий кричить, не в змозі пережити галюцинаційні картини.

Важливою особливістю ПДП є мнемонія. Побачені раз галюцинаційні картини не зникають безслідно після одужання, а продовжують залишатися джерелом важкого неврозу на все життя. Тому хворі на психоз у разі успішного лікування вважаються лише умовно здоровими і перебувають пожиттєво на обліку в диспансері Міністерства контролю.

Соціальний прогноз хвороби несприятливий. Хвороба, вилучаючи (хоч і тимчасово) «інтим-я», тим самим руйнує соціальні зв’язки з громадськими структурами. Хворий стає погано керованим, а у важких випадках – некерованим. На одній зі стадій, як правило, з’являється манія величі: свої галюцинаційні бачення хворий починає видавати за реальність, яка відкрилася йому завдяки наявності нібито особливих органів чуття. Марення входить у стадію, загрозливу для суспільства. Наслідком небезпечної діяльності хворого може бути розповсюдження сумнівів у повноцінності нормальних громадян. У стані марення психіка такої людини сягає критичного ступеня напруги (хоча когнітивні функції зберігаються): у цій ситуації окремі громадяни, які піддаються навіюванню, легко потрапляють під вплив хворого. Транспсихоз розвивається в напрямку «туги за нездійсненним»: хворий переконує жертву в наявності «інших реальностей», які їй невідомі, чим і невротизує останню. Історії медицини відомі випадки масового транспсихозу, викликаного одним або декількома хворими.

Так, у 346 році двадцятого сектора 12-го числення кілька десятків нервово слабких громадян, чию уяву порушив хворий, покінчили з собою в результаті спровокованого «відчаю». Відомі також «секти ясновидців», як вони себе називали, що виникали в 1-му, а потім у 6-му і 8-му численнях. В останні дев’ять числень масової появи хворих на ПДП не спостерігалося.

Лікування. На ранніх стадіях психоз лікується потрійною дозою біцефрасола за схемою Рінка. Обов’язкове пломбування очних впадин на весь термін лікування. Після трьох місяців переходять до шокових доз. Прогноз сприятливий. Якщо хворим можна керувати, то лікування може бути амбулаторним.

У випадку, якщо шокові дози не призводять у кінці шостого місяця до зникнення галюцинацій, рекомендується госпіталізація з подальшим хірургічним блокуванням таламусів за методом Кова.

Примусова госпіталізація проводиться спецвідділом Міністерства контролю після визначення ступеня суспільного ризику.

Скрипаль

Двері кав’ярні були відчинені, і Габр зайшов досередини, замовив дві склянки оргнапою. За столиками було багато людей, їхні голоси долинали з усіх боків, зливаючись у суцільний гул. Навпроти сидів чоловік і курив.

Тут,