Українська література » Фантастика » Викривлений простір - Олександр Костянтинович Тесленко

Викривлений простір - Олександр Костянтинович Тесленко

Читаємо онлайн Викривлений простір - Олександр Костянтинович Тесленко
боротися. На жодне з них, гадав Микола, брат не піде, тож хай трохи пограється-потішиться, зіграє чужу роль, щоб краще зрозуміти свою. Академіка Сухова тішило, що брат з кожним роком ставав спокійнішим, поважнішим, статечнішим. Проте спокій Антона, ота несподівана толерантність і злякали одного разу. Тоді вже з’явилися деякі тривожні звістки від психіатрів планети про появу незрозумілого масового психозу. В одній із розмов — а зустрічалися брати доволі часто — Микола помітив раптові, досить химерні зміни у братовій вдачі… Йшлося тоді про братового пацієнта Івана Ровича, котрий бозна-звідки об’явився. Кілька років тому він звернувся до Антона, почувши про його новий метод терапії неврозів. За словами самого ж Антона, цей метод мав і має один недолік: неприємні, навіть больові відчуття у клієнтів під час процедури. Незважаючи на прекрасні результанти лікування, тривалий час Антон Сухов був як на роздоріжжі зі своїм медичним відкриттям: люди не поспішали звертатися до нього. І от саме Рович виявився тим пацієнтом, який приніс молодому лікарю популярність і славу. Іван Рович аж надто настійно рекламував усюди новий метод лікаря Сухова. Антон розповідав, що в нього відразу закралося упередження щодо несподівано сміливого хворого, у котрого Сухов, при всьому бажанні і при всіх наполегливих проханнях допомоги, не знаходив навіть натяку на якісь об’єктивні відхилення від норми.

«Це дивувало мене, ба навіть злякало, але я так і не наважився запитати Івана про мотиви його симуляції. Може, просто було приємно чути його захоплені вигуки на мою адресу? Але головне те, що після нього почали звертатися до мене дійсно хворі. А коли помітив, що Івана цікавить більше моя дружина, аніж мої методи лікування, то, скажу відверто, я зрадів, оскільки це відразу все пояснювало… — Антон тоді болісно і втомлено посміхнувся. — Не знаю, що зі мною трапилось останніми роками. Адже колись був не таким — ревнивим, вразливим. А нині, бачиш, я поблажливо розповідаю про коханця. моєї дружини. Спробував колись натякнути Вероніці, що для мене вже не є секретом її захоплення. А вона тоді багатозначно подивилася на мене і мовила: «Фізіологія — це дуже серйозно. Інколи вона диктує поведінку людини». А я лише подумав, що хай собі диктує».

Микола уважно, навіть злякано слухав брата, але спромігся тоді тільки здивовано запитати: «А чому так, Антоне?» — «Тому, що вона мене ніколи не любила». — «Ніколи?» Антон похнюпився. «У вас двоє дітей і ви прожили вже стільки років. Ти нею так захоплювався…» — «Я не знаю, що з нами коїться. Безумовно, колись вона, мабуть, любила мене… Може, любила». — «Ти перевтомився. Ти дуже багато працюєш. Ти ж сам лікар, не мені тебе вчити. Треба вміти відпочивати…»


3.

Немає безвихідних ситуацій. Колись, як рейсові машини були вкрай перевантажені і дістати квитки було майже неможливо, я прив’язав сам до себе табличку з адресою і відправив себе додому поштою.


Антон Сухов обернувся, поглядом попрощався з Василем і переступив поріг, міцно тримаючи Серафима за руку.

Стара почекала, доки вони пройдуть далі, і метушливо зачинила за ними двері.

— Пробачте, — почав було Сухов, але відразу замовк, не знаючи, що сказати далі.

— Проходьте в кімнату, — бадьоро мовила стара, приязно простягнула руку для привітання: — Будьмо знайомі, мене звати Маргаритою Нікополівною. Прізвище — Біос. А вас як звати?

— Антон Сухов… Але, пробачте, трапилась помилка…

— Помилка? — здивовано звела очі стара. — Чому ви так думаєте? Яка помилка?

— Маргошко, приший мені ґудзика! — раптом втрутився Серафим. — Ось ґудзик, тримай, — і заходився знімати свій блакитний комбінезончик.

Сухов був ладен крізь землю провалитися.

— Сьогодні у мене взагалі дивний день. Розумієте, у ваше помешкання я потрапив цілком випадково…

Серафим зняв комбінезончик і кинув його в руки старій. Вона лагідно усміхнулася до дитини.

— Іди до кімнати, — торкнулася рукою чубчика. — Я зараз пришию.

Антону Сухову було вкрай соромно за все: і за свій прихід, і за невихованість чужої дитини, і за власну розгубленість.

— Пробачте… — Він хотів сказати, що це не його син, але відразу ж зрозумів: ці слова нічого не пояснять.

— Я зараз пришию, — повторила жінка. — Гайда до кімнати, бешкетнику.

Серафим, підстрибуючи на одній нозі, зник за дверима, навіть не озирнувшись на Антона.

— Тож до вас я потрапив цілком випадково і тому хочу вибачитись…

— Байдуже, не мучте себе, — сказала жінка. — Ходімо до вітальні. Безумовно, якщо ви хочете бачити Гіату, або, як ви сказали, Галину, її багато хто називає Галиною, але ж вона Гіата. Я ще не забула, як назвала свою дочку.

— Розумієте, все це дуже дивно, і сторонній людині…

Стара взяла Антона під руку і повела до кімнати.

— Ви мені можете не повірити, але я не знав, що…

— Заходьте, будь ласка. Я вас уважно слухаю. Що ви, кажете, не знали?

— Я не знав, що у цьом^помешканні живете ви і Галина… чи, як ви сказали, Гіата.

— Справді? Яка цікава випадковість…

Антон Сухов переступив поріг кімнати, зробив крок і раптом побачив у кріслі біля вікна ту золотокосу жінку, з якою вони їхали в машині. Вона була також у зеленкуватій сукні вільного крою, волосся ефектно спадало на плечі. Антон відчув, що двері за ним зачинилися. Озирнувся. Стара до кімнати не зайшла.

Сухова пройняв внутрішній трепет, що межував з панічним страхом. Що це? Як це? Божевілля? Жарти? Щось взагалі незбагненне? Але на обличчі і в рухах той острах не позначився. Лікар Сухов умів володіти собою.

Він зовні спокійно вивчав кімнату.

Вона була доволі великою. Біля

Відгуки про книгу Викривлений простір - Олександр Костянтинович Тесленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: