Подорож до Ельдорадо - Вільям Олексійович Лігостов

Галасун і Купчик, орудуючи веслами, самовіддано рятували човен від, здавалося, неминучої загибелі. Незбагненний страх і передчуття біди стисли серця мореплавців. Місце було таке гибле, що обом кортіло швидше повернути назад, але кожному не хотілося першому висловити це бажання. Купчик пошукав очима Кацо і мало не зомлів. Він ще й ще протер очі, але нічого не міг второпати. Кацо ніби й не помічав гострих скелястих уламків. Ніби їх і не було. Ось пірнув собі отак у скелю, пронизав її і живісінький вискочив з іншого боку. Прошив пузом гострий риф і поплив далі… Що за нечиста сила?! Ач куди завів, перевертень імперіалістичний!

...У цей час Семирозум стояв на березі з радіотелефоном в руці. Набрав тризначний номер:

— Добродію Енц! Доповідайте. Про що вони говорять?

— Добродію Семирозум! Переважно висловлюються… розумієте, ці слова не піддаються перекладу. У нашому лексиконі нема відповідників.

— Ясно. А про Ельдорадо згадують?

— Т ак, вперемішку з нецензурними словами. І, здається, збираються повертати назад.

— Продовжуйте слухати їх. Чекайте мого виклику. — Семирозум набрав інший номер і мовив: — Комплекс маскувального поля? Алло! Алло!

— Так, слухаю вас, добродію Семирозум, — відгукнувся далекий голос.

— Яка обстановка? Доповідайте.

— В радіусі тридцяти кілометрів нема нічого, — ні суден, ні літаків.

На чолі у Семирозума виступили крапельки поту. Він глянув на бухту, де смикалося у човні двоє, на членів Комісії, які запитальними очима вп’ялися в нього, на пляж, густо всіяний ельдорадцями, як маковим зерном. Набрав у груди повітря і:

— Комплекс маскувального поля! Комплекс! Слухайте мене!

— Слухаю, добродію Семирозум.

— Воля Ради десятьох, воля всіх ельдорадців — вимкнути поле маскування!

— Вимикаємо!

Вогненними зміюками зблиснули в чистому небі блискавиці. Хтось ухопив ручищами довжелезний лист бляхи, миттю роздер його навпіл, підфутболив бляху кованим чоботом — затріщало, загриміло, загуркотіло і… стихло раптом. І встала над бухтою семицвітна веселка.

Мандрівники заклякли з роззявленими ротами, з веслами в руках. Озирнулися навколо — рифів, камінюччя як і не було. Чиста, прозора вода. Глибочінь.

— Ельдорадо! — заволав Галасун, глянувши на берег.

— Ельдорадо… — прошепотів Купчик і тут же вхопився за голову.

На дно човна з грюкотом посипалися золоті самородки. Човен прибило хвилею якраз під естакаду, з якої транспортери, що тяглися від збагачувальної фабрики, зсипали золото в море.

— До берега! До берега — хутчій! — долинула команда з натовпу, посилена мегафоном.

Тільки тепер Галасун отямився трохи. Але він ніяк не міг одірвати очей від натовпу, над яким біліли величезні транспаранти: “Палкий привіт відважним мореплавцям!”, “Ласкаво просимо на Ельдорадо!” Купчик підняв з дна човна величенький самородок:

— Золото! Золото, товаришу капітан!

— До берега! Просимо до берега! — знову повторив мегафон. — Хутчій! Хутчій!

До берега було метрів триста, можна було дійти і на веслах, але Галасун гарикнув:

— Завести мотор! Повний вперед! — Він, цілком природно, хотів пристати до землі обітованої з шиком. — Та викинь ти цю грудку. Мотор! Мотор!

Купчик сунув самородок в кишеню білих парусинових штанів і кинувся до мотора. Розперезався, намотав пасок на маховик, смикнув раз, вдруге, втретє…

...Радіотелефон настирливо загув.

— Семирозум слухає.

— Доповідає комплекс, доповідає комплекс! — скоромовкою посипалися слова. — 3 півночі наближається літальний апарат. Літальний апарат! Відстань — 20 кіло… 19 кілометрів. Накажете ввімкнути поле? Переходжу на прийом.

Семирозум завмер в нерішучості. Оце катавасія! Що за апарат? А ці… що ж вони порпаються так довго?

— Зачекайте! Чекайте мого розпорядження. Зрозуміли?

— Зрозумів. Відстань до апарата 18,5 кілометра…

— На весла! Сідай на весла! — наказав Галасун.

— Апарат типу вертоліт над колишнім космодромом! — доповіли Семирозуму з комплексу за п’ятнадцять хвилин.

Він витер носовичком лоба, глянув на човен. От-от пристане.

— Відновлюйте поле, — розпорядився Семирозум і сунув радіотелефон в кишеню.

Човен заскреготав днищем по самородках. Галасун поправив кашкета на голові, обійшов, тримаючись за поручні, будку і зіскочив на пісок. Слідом за ним зійшов на берег і юнга. З натовпу до них попростувало четверо — Семирозум, Геродотіус, Тау, Ізоль-Гол. Семирозум легенько вклонився мандрівникам, мовив:

— З благополучним прибуттям на острів Ельдорадо, вельмишановні добродії! Хорошого вам настрою!

— Галасун Пантелеймон Федорович, — дмучись, для поважності, відрекомендувався капітан.

З животом він почував себе певніше. Тепер йому якось бракувало потрібної ваги.

— Купчик Семен Михайлович, — визирнув з-за спини капітана юнга і поправив на плечі ремінець фотоапарата,

Галасун пом’явся і поліз в задню кишеню байкових штанів за паспортом, але в цю мить оркестр гримнув марш,

а з натовпу на прибулих посипалися квіти. Четверо ельдорадців плескали дружньо мореходів по плечах, тулилися лобами до їхніх лобів. Коли ажіотаж трохи влігся, Галасун досить суворим тоном запитав:

— Скажіть, хто у вас тут старший? Семирозум здвигнув плечима:

— Найстарший серед нас ось цей добродій.

Галасун недовірливо зміряв поглядом Тау. Семирозум перехопив той погляд і додав:

— Старший за віком. А всі ми — члени Комісії.

Останнє слово неприємно різонуло слух аргонавтів.

Купчик знову заховався за спину капітана, а в Панька Федоровича нервово затіпалася ліва щока — слово “комісія” завжди викликало в нього неприємні асоціації. Тепер він таки витяг з кишені потріпаний, просякнутий морською сіллю паспорт. Без документів з комісією не порозумієшся,

— Ось! Все в порядку. Безсрочний, прописка київська, постійна!