Простір неспокою - Василь Головачов

— Дивний збіг, якщо не сказати більше. Коли б ми не знайшли бункер, могла б статися катастрофа. А що тут було ще до полігону?

— Здається, космодром. Але чи точно на цьому самому місці, сказати не можу. Нічого. собі сюрприз! Ти знаєш, як одреагував Керрі на моє повідомлення?

— Здогадуюсь. Мовчки вислухав, запитав: “Усе?” — і відключився.

— Ясновидець ти, чи що? Так воно й було…

Гнат зробив невизначений жест рукою.

— Ми вже не дивуємось. Микита просив знайти тебе, хоче про щось перекинутися словом. Та ось і він, до речі. Від стоянки швидкольотів у супроводі Бруно Осиніго до них ішов Богданов.

— Одначе Око добралося-таки й сюди, — сказав він з дивною інтонацією, потиснувши друзям руки.

— Що ти хочеш цим сказати? — насторожився Томах.

— Потім зрозумієш. Ходімо подивимося.

Всі четверо попрямували до підйомника.

— Точнісінько такий, — мовив Богданов, обмацуючи слід босої ноги, викарбуваний на металевій кришці приладу. — Де ми цей знак тільки не зустрічали!

— Незрозуміло, чому раптом Око так взялося за людство.

— Очевидно, тому, що ми довго розкачуємося, — сказав Гнат. — Слід ноги, думаю, не що інше, як знак уваги, а не заборони. Заборонити нам воно нічого не може, а от звернути увагу… Що й робить…

Томах глянув на Богданова.

— Мета його зрозуміла, ти сам сформулював її недавно. Тільки-но ми надумаємо втручатися в природу інших світів чи провести експеримент, що матиме після себе якісь наслідки космічного масштабу… Ось вам вектор втручання Ока — екоетика космічного, галактичного масштабу! Щоправда, я б назвав цей слід знаком передбачуваної біди. Для нашого часу навіть сам байдужий погляд може стати знаком біди, а вже слід…

— Око в ролі няньки? — примружився Бруно. — Мало віриться. Хіба не досить нам сектора ВКР, який відповідає за соціальний та етичний контроль над небезпечними дослідженнями. Взагалі сама ідея глобального контролю над діяльністю людства — фікція!

— Фікція? — з робленою лагідністю перепитав Томах. — А факти, які ми маємо, теж фікція? Що б ти заспівав, якби увечері, коли сів дивитися фільм, стіну твоєї кімнати раптом розвалив сусід, бо йому, бач, заманулося пройти найкоротшим шляхом до другого твого сусіда? Через кімнату? Чим же ми різнимося від отого дивака? Навести приклади?

— Приклад ти вже навів, не зовсім вдалий, але образний, — мовив Богданов. — У мене запитання трохи інше: як воно це робить? Я маю на увазі сліди в металі.

Бруно знизав плечима.

— З точки зору технології такий відбиток нашими засобами зробити неможливо.

— Як неможливо? — здивувався Станіслав. — Поклав під гравіпрес…

— І на друзки! Річ у тім, що гравіпрес не здатний зробити відбитки в броні кораблів, яка підтримується силовим полем каркаса. Я вже казав про це. Судячи з усього, відбитки виготовлено безшумно і без деформації матеріалу навколо сліду. Це рівень внутріядерних процесів! Я, мабуть, зостанусь тут зі своїми хлопцями.

Богданов кивнув.

— Знадобишся — знайду тебе.

Вони вийшли з приміщення установки. Надворі стояла ясна сонячна днина.

— Хто вмер, ще й каятися буде, — мружачись од яскравого світла, весело проказав Томах — і до Микити: — То чого ти мене шукав?

Богданов звів брови на переніссі, збираючись із думками, і поспитав одразу обох — Станіслава і Гната:

— Вас не насторожило, що місце установки для ТФ-вибуху і місце, де двісті з лишком років тому планувався ядерний вибух, одне й те ж?

Томах і Ромашин перезирнулися.

— Випадковість…

— Ви ще вірите в такі випадкові збіги? Після того, що сталося на Дзорі? Після зникнення Василя? Після “дзеркал” і всього іншого?

— Здоров будь! Самі натяки… — відмахнувся Томах.

— Ти слухай, що тобі кажуть. Ходімо сядемо, бо якось незручно говорити, коли тут стільки народу вештається.

Попростували до швидкольотів. Залізли в кабіну чотиримісного “скуда”.

Гната заінтригувала ця таїна в Богданових словах.

— Хто визначав місце для будівництва установки? — продовжив перервану розмову Микита.

— Та, мабудь, той самий сектор безпеки ВКР, — глянув кудись убік Томах.

— Ні. Я взнавав. Травицький вибрав околицю полігона, саме цю точку, за порадою Керрі.

Станіслав гмукнув, кинув своє улюблене “ти ба!”. А Гнат стишеним голосом додав:

— Керрі є членом сектора безпеки ВКР.

— Ну й що? — Томах ловив очима погляд Богданова. — Щось я тебе не зрозумію.

— Про те, що Керрі член сектора безпеки, точніше, керівник секції контролю космічних досліджень, відомо одиницям. А як довідався ти, Гнате?

— Випадково. Карточка перевірки параметрів вибуху підписувалась у секторі, а підпис стояв Йоса.

Томах скептично скривив губи.

— То що, наш Керрі і є Оком? Нісенітниця! Казна-що!

— Саме на таку реакцію я і чекав. Подумайте на дозвіллі. Тільки будьте обачні, не насторожіть Керрі, я не хочу, щоб когось із вас спіткала доля Василя. Ну,