Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Юрко був здивований несподiваною радiстю батька, а ще бiльше — його словами.

— Як це?.. Ти хочеш, може, перемiстити кудись тi сонця?

Доктор Заяц щиро засмiявся:

— Нi, любий, ми ще не сягнули так далеко, щоб гратись сонцями, як тенiсними м'ячиками! Але ми можемо їх запрягти далеко краще, нiж робили це досi. Ми навчилися поки що використовувати величезну теплову енергiю, яку наше Сонце посилає Землi. Його притягання, гравiтацiя, для нас досi тiльки кайдани, якi намагаються ув'язнити людину в межах одної сонячної системи… А от незнайомi люди на Квартi зумiли зробити дещо iнше. Молодцi!.. Прочитай уважно оце повiдомлення! — подав вiн Юрковi густо списаний блокнот.

Юрко швидко прочитав усе i розчаровано знизав плечима.

— Але ж це тiльки детальний опис атомної електростанцiї, яку нашi вченi виявили на Квартi?

— Кажеш, «тiльки»? — пiдвiв брови доктор. — А чи знаєш ти, що ця електростанцiя означає?.. За всiма прикметами, незнайомi люди стягнули за ноги всi три сонця i примусили їх розщеплювати атоми!.. Щось подiбне я намагаюсь зробити вже протягом кiлькох рокiв. Скидається на те, що квартяни показали менi шлях…

Доктор узяв Юрка за руку i повiв до столу, на якому лежало кiлька аркушiв паперу з нашвидкуруч накиданими формулами.

— Ми не тiльки розкрили й вивчили таємницi гравiтацiї, а вже частково й оволодiли ними, — наслiдком цього є використання гравiтацiйного поля для мiжзоряного зв'язку. Силу тяжiння ми навчились усувати. А от створити гравiтацiю штучно, як ми створюємо магнетизм з допомогою електромагнiтiв, досi не вмiємо. Коли б нам пощастило це зробити, ми б тепер не пересувались по «Електрону» з допомогою електромагнiтної пiдлоги, яка притримує нас за металевi пiдошви, як мух на стелi, а ходили б вiльно, як на Землi… I ще одне ми не зумiли: сконцентрувати гравiтацiю в однiй точцi, як концентрують свiтло з допомогою лупи… А незнанi люди на Квартi цю проблему розв'язали. Тi загадковi спiралi на електростанцiї, якi постiйно повертаються до сонць, i є тими лупами, що концентрують гравiтацiю всiх трьох свiтил всерединi реактора i таким чином вивiльняють з атома невичерпну енергiю. Увесь оцей хитромудрий агрегат не якийсь там перпетуум-мобiле, як здається на перший погляд. Його приводить в рух сонячна енергiя.

Доктор Заяц посмiхнувся i махнув рукою:

— От бачиш, як трапляється… Я сушу собi голову над цiєю проблемою справдi давно, — i раптом знаходжу її розв'язання… Не можеш навiть уявити, як мене приголомшила ця звiстка… Все, що я тобi зараз розповiдаю, поки що тiльки припущення. Пiдтвердить їх грунтовно вивчення квартянської електростанцiї. Але не виключено, що результати цього дослiдження i моє припущення допоможуть нашим мужнiм вченим на Квартi краще використати хитромудрi конструкцiї в селищi невiдомих людей.

— Мiльйон атомних печей, i одна краща за другу! — як це ви собi уявляєте? — гнiвався Фратев, коли дiзнався, що майже вся наукова експедицiя на Квартi хоче на кiлька днiв перебратись до Селища Невидимих, щоб дослiдити умови для побудови сталеливарного заводу. — Хiба я немовля, щоб залишатись отут, як у яслах?! Запевняю вас, що я вже зовсiм здоровий. Якщо Свозилова i Вроцлавський поїдуть з вами, — я поїду також.

Молодiнова безнадiйно махнула рукою:

— Що менi з вами робити? Розумiю, що довга хвороба дратує. А з отого «мiльйона атомних печей» суджу, що у вас справдi вже нiчого не болить. То, може, заберемо його з собою? — звернулась вона до Алени Свозилової.

— Тiльки при однiй умовi: пацiєнт лишатиметься лежати в «Стрiлi», а на селище дивитиметься з вiкна, — вдавано суворо вiдповiла Алена. Обережнiсть нiколи не завадить, а на Квартi ще находитесь, аж набридне.

Вченi старанно замкнули будинок, щоб пiд час їхньої вiдсутностi туди не завiтав який-небудь непроханий гiсть.

Ракетний лiтак на повнiй швидкостi помчав по ледь хвилястiй поверхнi Надiї, закружляв над Накритим столом i попрямував на схiд.

Незабаром вiн досяг Нової Волги.

Вроцлавський лишився з Фратевим у «Стрiлi». Iншi надiли скафандри й вийшли на берег.

Пiсля короткого огляду атомної електростанцiї Молодiнова скликала вчених у затiнку високої пiрамiди на нараду.

— Ми повиннi зараз вирiшити, де поставимо металургiйний завод. Як ви вже бачили, житло невiдомих створiнь для нас незручне. Якщо завод побудуємо тут, то насамперед треба подбати про будинок, бо добиратися сюди з Накритого стола двiчi на добу — не дуже приємно…

— По-моєму, в цьому не буде потреби, — сказав Навратiл. — Можна або пошукати, чи немає тут десь пiд землею чогось на кшталт наших ливарень, або побудувати завод на Накритому столi i постачати його енергiєю звiдси.

— Остання пропозицiя менi здається доцiльнiшою, — погодився Чан-су. Шукати ливарню невiдомих людей — забарна справа. Ми вже встановили, що великi кулi на пiрамiдах — передавачi електричної енергiї. Залишається їх тiльки використати.

— Знову ж таки невiдомо, чи далеко передається енергiя з допомогою цих куль, — заперечив Мадараш. — Ми повиннi насамперед визначити це.

Вченi погодилися з ним.

Пiдйомним краном вивантажили з «Стрiли» вертолiт, швидко змонтували його, i Мадараш негайно вилетiв, щоб дослiдити, як далеко передається високочастотна електрична енергiя випромiнювачiв атомної електростанцiї невiдомих людей. Повернувся вiн годин через п'ять в дуже поганому настрої.

— Кепсько! Максимальний радiус дiї передавача — три тисячi кiлометрiв, а Накритий стiл звiдси в пiвтора разу далi… Я не кажу вже про велику втрату енергiї при пересиланнi…

I все-таки було розв'язано й цю проблему, яка здавалась неймовiрно складною. Мiж гравiтацiйною електростанцiєю та Селищем Завойовникiв Всесвiту, як називався вiдтепер виселок