Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— Ти сказився?! — зарепетував Мак-Гардi й побiг слiдом за ним.

Пролунав пострiл. Потiм ще один…

Краус схопився за плече й захитався. Однак зразу ж випростався, схопив з кишенi пiстолет i вистрелив теж.

Мак-Гардi зробив кiлька крокiв i звалився в болото за очеретом. Голова його занурилась у рiдке жовте багно.

Краус дивився на нього з хвилину; побачивши, що той не ворушиться, скочив у човен i вiдштовхнувся вiд берега.

Човен поплив по течiї.

Над морем Данте клубочилися хмари диму й пари. Вода в ньому вирувала й кипiла, — так, нiби його дно було жерлом велетенського вулкана. Береги моря становили собою кам'яний хаос. Все свiдчило про те, що тут вiдбулось кiлька вулканiчних вибухiв такої сили, яких на нашiй Землi, мабуть, не траплялось нiколи.

Вертолiт кружляв пошматованим узбережжям вже не першу годину, а вченi все не могли вiдшукати селище квартян.

— Там! Там! — вигукнув раптом Ватсон. — Погляньте, на обрiї виднiється силует лiлiї!

Вертолiт швидко наближався до незвичайної будови. Вона височiла на скелястому стрiмчаку, схожа скорiше на пам'ятник, нiж на жиле примiщення.

Вертолiт повис у повiтрi. Навратiл з Ватсоном розсувною драбиною зiйшли на землю. Пiдiйшли до споруди i застигли в скорботному мовчаннi.

Мабуть, це й справдi був пам'ятник. Бiля його пiднiжжя лежало кiлька металевих покручених плит, якi мали на собi слiди вибуху чи рiзкого зiткнення.

— Це, безперечно, рештки якогось лiтального апарата. Ось уламок крила…

— Ви правi, Навратiл, — кивнув головою Ватсон.

На середньому листку лiлiї на пам'ятнику була прикрiплена маленька модель космiчного корабля чудної форми з кулястим тулубом. Пiд кораблем було зображено вогонь.

На протилежному боцi пам'ятника видiлявся барельєф якоїсь планети, схожої на Сатурн з його кiльцем.

Навратiл сiв на скелю i, задумавшись, дивився у просторiнь.

— Пам'ятник розповiдає красномовно… — сказав вiн повiльно… — На цьому мiсцi зазнав аварiї мiжпланетний корабель; ось чому це полум'я i ця планета. Менi здається, ми марно шукаємо тут iстот, якi володiють атомною енергiєю… На Квартi їх немає.

— Чому ви так гадаєте?

— Гадаю, що так само, як i ми, Кварту вiдвiдали люди з якоїсь далекої зоряної системи. При аварiї деякi з них врятувались, а може, їхнiй корабель не був знищений повнiстю. Вони оселились бiля Нової Волги, де з часом поставили атомну електростанцiю, щоб вiдремонтувати зорелiт або побудувати новий. Зрештою їм це вдалось, i вони повернулись додому…

— Можливо, — погодився Ватсон. — Ваше припущення пiдтверджує i барельєф крилатих квартян. Люди, якi вирiзьбленi бiля загадкової атомної електростанцiї, певно, i є гостями з невiдомої планети, тому вони в скафандрах. Цим пояснюється також, чому покинуто селище бiля Нової Волги… Одне тiльки не йде менi з думки: новий корабель вони не могли побудувати без металургiйного заводу, а ми досi нiчого схожого не виявили.

— Хiба ми оглянули селище з усiєю стараннiстю? — посмiхнувся Навратiл. — Хто знає, чи не ходили ми бiля заводу, як слiпi?

— А може, вони повезли його з собою?

— Навiщо?.. Певно, вони захочуть прилетiти сюди не раз, а ливарня їм ще може придатися. Тому й електростанцiю вони лишили на ходу. Вона виробляє енергiю постiйно, так що нею можна буде скористатись в першу-лiпшу мить. Але як би там не було, ми повиннi подякувати їм вiд щирого серця. З допомогою незнайомих людей з невiдомого свiту ми вiдремонтуємо «Промiнь» значно ранiше, нiж надiйде допомога з Землi. Це конче необхiдно: вулканiчна дiяльнiсть дедалi посилюється; незабаром земля у нас горiтиме пiд ногами.

Звiдкись здалеку почулось протяжне: «Гуiii…» — i над обрiєм знялась зграя крилатих квартян.

— Мабуть, ми перешкодили їм тут понишпорити… — засмiявся Ватсон. Можливо, вони прилiтали по новi експонати для особистих колекцiй… Пригадуєте лупу та уламки, якi ми знайшли в їхнiх печерах?

У просторому клубi мiжзоряного корабля «Фотон» кiнчається лекцiя для молодих астронавтiв. Начальник рятiвної експедицiї академiк Хотенков каже на прощання:

— Сподiваюсь, що питання навiгацiї в мiжзоряному просторi ми розiбрали досить грунтовно, — насамперед завдяки багатющому досвiду героїчного екiпажу «Променя». Наступнi кiлька лекцiй ми присвятимо питанням технiки мiжзоряного зв'язку. Читати лекцiї буде доктор Заяц — великий вчений, який вiдкрив абсолютно новий принцип передачi сигналiв на практично необмежену вiдстань…

Погляди кiлькох слухачiв зупинились на смаглявому обличчi молодого Заяца. Юрко збентежено опустив очi и почервонiв: батькова слава хоч i радує його, але говорити про це вiн не любить.

Юрко швидко склав свої учбовi посiбники до портфеля й вибiг з клубу. Зупинився бiля великого круглого вiкна, яке з'єднує їхнiй штучно створений летючий свiт з безмежним Всесвiтом. Притиснув чоло до холодного скла i задивився в зоряне небо. При поглядi на сузiр'я Андромеди його серце стиснулось вiд страху: та невже ж ота маленька зiрочка i є наше любе золоте Сонце?

Вiн одвернувся од вiкна i попрямував у робочий кабiнет батька, мугикаючи смутну народну пiсню з Бiлих Карпат, яку колись давним-давно спiвали бiдолахи, що працювали вiд зорi до зорi:

— Так, стягнемо за ногу, це