Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Микола Сорока

Хто міг подумати тоді, що та ніч ляже підмурковим каменем у нашу історію і що всі наступні двадцять п’ять років, які судилося прожити святому Дійові, мер у столиці більше не переобиратиметься. Святий Дін перебував на цій посаді до самої смерті.

Наснилося святому Діну тієї ночі, що виступає він перед своїми виборцями з промовою про будівництво очисних споруд. Мітинг відбувався на площі перед мерією. Там, де нині сяє золотом пам’ятник. Спеціально для промовця поставлено височенну вежу-постамент з трибуною. Дін піднявся на трибуну і подивився вниз. Згори люди, що стояли на площі, здавалися чорною ікрою. І лише деінде було видно червону ікринку — чиюсь руду голову.

Святий мер подивився далі, на океан, який підступав до міста, дістав свою промову і почав читати.

Не відриваючи очей від паперу, він робив паузи там, де, на його думку, слухачі мали сміятися. Але натовп мовчав. Він зупинявся на тих місцях, де жителі міста повинні були засудити опозиційні елементи. Та ніхто ані пари з уст. Він робив логічні наголоси там, де йому мусили аплодувати. Та в усіх наче руки повсихали.

І тоді святий мер Дін залишив папери й подивився вниз. Усі слухачі стояли до нього спинами й щось роздивлялися в океані. Святий мер Дін і собі подивився в тому напрямку й побачив, що по воді йде людина.

— Месія! — загримів натовп.

“Месія”, — подумав святий мер Дін.

Він узяв дванадцятикратний артилерійський бінокль, який лежав чомусь на таці, де була іце пляшка мінеральної води та склянка, і підніс його до очей.

Як на Ісуса Христа, людина, що йшла по воді, наче по сухому, мала досить дивний вигляд. Святий мер Дін у бінокль добре роздивився польову форму офіцера морської піхоти, хоча, як це всім відомо, морською вона зветься зовсім не тому, що ходить пішки по морю.

Морський піхотинець важко тяг ноги і провалювався у воду, наче в болото. Часом він зупинявся, розшнуровував свої високі черевики й виливав із них воду. Потім знову взувався, а за кілька десятків метрів усе починалося спочатку.

Святий мер Дін пізнав цього чоловіка. Хоча бачив його лише раз у житті. Це трапилося в ранньому дитинстві, коли батько повів іще зовсім малого, шестирічного, але й тоді вже безперечно святого Діна на різдво до своєї сестри — тітки майбутнього мера міста. Там святий Дін і зустрівся із своїм двадцятичотирьохлітнім дядьком, старшим лейтенантом морської піхоти. Він повертався до частини після навчань.

Маленькому святому Дійові дуже сподобався мілітарний родич, що дозволив йому погратися своїм автоматом, з якого про всяк випадок витягнув ріжок з патронами, і показав, як гарно він уміє кидати в дошку свій блискучий багнет-ніж.

Святий мер Дін уві сні згадав, як він плакав, коли дізнався через рік, що його дядечко загинув при висадці десанту під час показових маневрів. Бравий морський піхотинець стрибнув у воду з десантної баржі, але так само, як і деякі інші піхотинці — морські й сухопутні, — плавати він не вмів. Автомат системи Джуса, підсумок з гранатами, протигаз та саперна лопата дуже швидко приставили його на дно.

“Тому й привиділося мені уві сні, — подумав святий мер Дін, прокинувшись вранці, — що мілітарний мій дядечко навчився ходити по воді…”

Цього ж ранку (на календарі було сьоме грудня — день святої Катерини) святий мер Дін поїхав з візитом до своєї дев’яносторічної тітоньки, яку звали Катариною. Згодом вона стала не лише уславленою тітонькою генія, але й відомою в країні довгожителькою, яка пережила й самого святого мера Діна.

Тітонька мешкала у невеличкій віллі на околиці дуже скромно, лише з однією покоївкою і садівником.

Чекаючи у вітальні на свою тітоньку, святий мер Дін машинально перегортав сімейний альбом, який лежав на столику. І раптом помітив там фотографію покійного дядечка. Той марширував на плацу у формі курсанта морського піхотного училища.

Коли тітонька зайшла нарешті до кімнати, святий мер Дін чемно поцілував їй руку і привітав з днем ангела. А потім розповів про свій дивний сон.

Звичайно, стара не згадала свого двоюрідного брата-офіцера. Та й взагалі подейкували, що вона у своєму похилому віці не пам’ятала і не пізнавала майже нікого, крім покоївки, садівника і самого Діна. Щоправда, подеколи вона плутала його із своїм покійним татом.

Цього ранку вона була саме в такому стані безпам’ятства. Навіть не подивившись на фото, яке показував святий мер Дін, вона спитала його, чи поїдуть вони на уїк-енд до театру на балетну виставу. Вочевидь, вона переплутала святого мера Діна із своїм батьком.

Мер Дін пообіцяв, що поїдуть, бо він був святим і в своїх стосунках в родичами й давно переконався, що коли у тітоньки не все гаразд з пам’яттю, краще з нею не сперечатися.

Стара ще трохи побуркотіла, зауваживши, що в її час балерини мали на собі більше одягу, але скоро заспокоїлась. Раптом вона побачила фотографію, яку її родич вийняв з альбому і тримав у руці. Як потім було написано в усіх шкільних хрестоматіях, тієї ж миті зморшки на її обличчі розгладились, очі стали глибокими та вдумливими, а руки перестали тремтіти. І вона вимовила великі слова, які відіграли таку вирішальну роль у нашій історії.

— Небіжчики сняться на зміну погоди, — сказала родичка мера Діна. І, помовчавши, додала: — Отож не треба нікуди їхати, краще зачинити щільніше вікна й двері — будуть цунамі…

Святий мер Дін із раннього дитинства був людиною глибоко забобонною. І в пророцтва вірив. Він добре пам’ятав про ослицю пророка Валаама, яка так само пророчо заговорила. Він знав, що востаннє цунамі були у цьому районі дев’яносто років тому, саме тоді, коли народилася його тітонька. Вночі на місто накотилися дві гігантські чотирьохсотметрові хвилі. Вони дійшли майже до центру, розбившись об хмарочоси.

Тієї ночі, коли народилася тітонька святого Діна, в місті загинуло понад п’ятнадцять тисяч чоловік. А ще більше пропало без вісті. Збитки, що їх вчинили цунамі, вимірювалися мільярдами. Майже пять років довелося відбудовувати зруйноване стихією місто.

Святий мер Дін вважав: не можна тримати в таємниці звістки про те, що місту загрожують нові цунамі. І тому в своїй передвиборній промові, яка стосувалася будівництва очисних споруд, він повідомив і про те, що наближається нове величезне стихійне лихо. Святий Дін пообіцяв, що населення прибережних районів міста буде терміново евакуйовано в західні райони за державний кошт. Що