Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Микола Сорока

Ось що було надруковано друкарською машинкою із синьою стрічкою, яка в редакціях і установах у наш час не застосовується:

“…І тоді святий Дін довів, що розвиток людства відбувається за еліпсами, які перетинаються. Кількість їх практично необмежена. Перший з еліпсів — це початковий період розвитку планети Земля. Цей еліпс усім відомий. Не важко уявити собі ще кільканадцять фігур. Та скільки їх насправді — дві сотні чи якесь число N у безконечності — не знав і сам святий Дін. Проте він точно визначив, що еліпси з’єднані не як ланцюжок, а цілком довільно. Вони нагадують велетенський асиметричний візерунок, у якому фігури переплетені без усякої логічної послідовності. По цих замкнених мереживах і рухається людство у часі.

Еліпси мають різні розміри. Тому деякі з них людство проходить за кілька століть, а з орбіти інших зсувається протягом трьох місяців. Святий Дін довів, що ми зовсім не застраховані від того, щоб за кілька років не з’їхати по каскаду еліпсів знову в крейдяний період або ж не сягнути найвищого рівня цивілізації, якщо пустимось еліпсами в протилежному напрямку.

Та головним у відкритті еліпсоподібного руху людства було те, що святий Дін при зовнішній хаотичності цього процесу зумів його детермінізувати й систематизувати настільки досконало, що теорема Піфагора порівняно з еліпсами святого Діна здається найскладнішою з космофізичніх теорій.

Святий Дін переконував, що людство час від часу неодмінно повертається на еліпси, які воно вже проходило. І ось тепер, коли ми починаємо рух до еліпса десятого сторіччя, розрив, що утворився між технікою нових часів і свідомістю людей, загрожує існуванню навколишнього середовища.

Святий Дін пояснює пересування з одного еліпса на інший тим, що ми рухаємось у часі за годинниковою стрілкою. А проти неї в зворотному напрямку рухаються інші світи. Ми не можемо з ними зіштовхнутись, як два магніти, коли їх повернути однаковими полюсами. При зближенні, виникає потужна відштовхувальна сила, яка й скеровує нас на інший еліпс. Хоча й не виключена можливість, коли відштовхуюча сила двох світів може виявитися настільки значною, що вони обидва підуть по тому самому еліпсу в зворотному напрямку. А це призведе до непоправної катастрофи. І тепер, коли вже почалося таке зіткнення, святий Дін має…”

Цілковита нісенітниця. Абракадабра. Все це не мало нічого спільного з тим, що зберігалося в моєму сейфі. Я достеменно знав, що святий Дін ніколи нічого не казав і не писав про ці еліпси чи про інші космогонічні теорії. Він був дуже земною людиною, до того ж надзвичайно практичною. Теорії його не цікавили. Я про нього знаю дуже багато, коли не все. Бо святий Дін — мій прадід.

У самому центрі нашого міста, на просторій площі, вкритій сірими гранітними плитами, стоїть пам’ятник святому мерові Діну. Він зображений у натуральному розмірі. Тобто висота пам’ятника — сто шістдесят п’ять і три десятих сантиметра. Стоїть він не на п’єдесталі, а просто на бруківці. В руці у святого Діна — закрита парасолька, якою він підтримує величезну кам’яну брилу, що ось-ось упаде на малесенький макет нашого міста, розташований біля його ніг.

Брила — гранітна, макет — срібний, а пам’ятник відлитий із щирого золота, яке вдень сліпуче сяє на сонці, а вночі не менш сліпуче палахкотить під променями потужних ліхтарів. Так принаймні кажуть усім приїжджим туристам і всім тутешнім дітям. При цьому обов’язково пояснюють, що жодна злочинна рука ще не зазіхнула на золото пам’ятника. Бо не знайшлося ще бузувіра, який би наважився осквернити святиню.

Та насправді на пам’ятник не зазіхали з інших причин. Всі добре знали, що він не золотий, а лише вкритий позолотою, причому шаром усього в два мікрони. Що насправді пам’ятник срібний, але й срібла у ньому лише четверта частина. А решта — мідь, цинк, олово.

Є в цьому щось небезпечне, як довгодіюча отрута. Якась брехня у кілька шарів. Не золото, а тоненька позолота на сріблі. Не срібло, а лігатура, сплав, суміш. А головне — пам’ятник споруджено святому, який аж ніяк не був святим. Ні в думках, ні в намірах, ні в діях…

Та хай там хоч як, а золотий пам’ятник святому мерові Діну стоїть у самісінькому центрі нашого міста. Його зображенням прикрашено наш державний прапор, а філателісти всього світу цінують наші марки із пам’ятником. Кожен турист неодмінно фотографується поряд із ним.

Про святого мера Діна розповідається в підручниках нової історії приблизно таке.

У сиву давнину небо, гніваючись на грішних людей, одним махом трощило й нищило цілі міста, як це було за часів всесвітнього потопу або Содому і Гоморри. Нині небо нагадує грішникам про кару, що на них чекає, менш рішучими діями і обмежуться землетрусами, повенями, цунамі, пандеміями грипу та постійною сльотою.

І хоча вчені-метеорологи узурпували більшу частину електронно-обчислювальних машин і збудували метеостанції в усіх тих місцях, де до епохи телебачення стояли кінотеатри, хоча мало не щодня запускалися метеорологічні супутники, передбачення метеорологів, за їхнім власним визнанням, відповідали дійсності лише сорок разів із ста. І коли б вони говорили не те, що показують їхні прилади, то, цілком можливо, відсоток угадування був би не менше шістдесяти.

Саме в зв’язку з помилками метеорологів мер нашої столиці, згодом відомий усьому світові як святий мер Дін (свята церква канонізувала його одразу після смерті), зробив своє геніальне відкриття.

Як засвідчують історичні документи, того знаменного дня і тієї знаменної ночі святий мер Дін був у особливо піднесеному стані. Попереду на нього чекала гостра й рішуча боротьба. Наближалися перевибори. Ліві екстремісти підступними й демагогічними заходами підкрадалися до влади. Що міг протиставити їм, досвідченим політикам, святий мер Дін, окрім свого чистого серця та щирої, лагідної вдачі?! Та в святого був у кишені ще один козир — будівництво очисних споруд, які мали поліпшити навколишнє середовище, зберегти здоров’я дітям і дорослим уславленого нашого міста. Отже завтра треба було так переконливо розповісти населенню про майбутні вигоди очисних споруд, щоб воно не віддало своїх голосів екстремістським шибайголовам і пройдисвітам.

Увечері святий мер Дін сів за роботу над промовою, бо цієї справи він не довіряв нікому й усе, що виголошував, сам і складав. Але працювалося йому цього разу погано. Мимоволі він заглиблювавсь у технічні деталі, які могли тільки відвернути увагу слухачів від важливої та актуальної проблеми.

Незадоволений собою, святий мер Дін ліг спати, висловлюючись архаїчно, аж перед третіми півнями, сподіваючись, що завтра під