Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік
— Відкоркуйте пляшку, — попрохала вона. — Щоб ви знали, коштує купу грошей. Жодної синтетики; вироблене з натурального солоду.
Взявши пляшку, він відкоркував її й налив віскі у два бокали-тамблери.
— У чому річ? — запитав він.
— У телефонній розмові ви пообіцяли мені, що забудете про решту анді, якщо я прилечу до вас сьогодні ввечері. «Ми матимемо, що робити», — сказали ви. І ось ми тут...
— То що вас так засмутило? — допитувався він.
Глянувши на нього з викликом, Рейчел промовила:
— Скажіть мені, що ми будемо робити, тільки б не метушитися і не хвилюватися через отих останніх трьох анді з «Нексус-6».
Вона зняла плащ, підійшла до шафи, щоб повісити його на вішак. Вперше він мав нагоду добре роздивитися Рейчел. «Пропорції, — одразу помітив він, — незвичні». З масою темного волосся її голова здавалася великою, а маленькі груди надавали її тілу дуже стрункого, якогось дитячого вигляду. Але такі широко розплющені очі й такі довгі вії могла мати тільки доросла жінка; і тут схожість з дівчиною-підлітком закінчувалася. Рейчел стала навшпиньки, а її руки, коли вона вішала плащ, зігнулися в ліктях. «Її поза, — розмірковував він, — нагадує обережного мисливця кроманьйонського періоду в засідці. Раса високих мисливців. — Жодного грама зайвої ваги, плаский живіт, маленький зад і ще менші груди. Видно, Рейчел виготовляли, взявши за зразок будову тіла кельтського типу, анахронічну і привабливу». Її стрункі ноги у коротеньких шортах мали нейтральний вигляд, без відвертого натяку на сексуальність. Однак загальне враження було дуже гарним. Хоча й враження однозначно про дівчину, а не про жінку. За винятком неспокійних, проникливих очей.
Рік потягував віскі. Дуже міцне, з насиченим смаком і запахом, воно видавалося йому якимсь невідомим напоєм, тож Рік ковтав через силу. Рейчел, навпаки, пила легко й невимушено.
Сидячи на ліжку, Рейчел неуважно розгладжувала покривало; на її обличчі з’явилася тужливість. Він поставив свою склянку на столик неподалік ліжка й сів біля неї. Матрац під вагою його тіла просів, і Рейчел змінила позу.
— То в чому річ? — запитав він. Узяв її за руку — холодну, кістляву, дещо вогку. — Що вас засмутило?
— Той останній триклятий «Нексус-6», — витиснула з себе Рейчел, — того самого зразка, що і я, — вона втупила погляд у покривало, знайшла нитку й заходилася крутити її пальцями. — Ви уважно читали довідкову інформацію на Пріс? Те саме можна сказати й про мене. Вона матиме іншу зачіску, інакше одягатиметься... вона навіть може купити собі перуку. Але, щойно побачите її, то одразу зрозумієте, що я маю на увазі, — вона сардонічно гмикнула. — Добре, що ви хоч знаєте, що я анді; бо з’їхали б з глузду, якби побачили Пріс Стреттон. Подумали б, що то я.
— Чому вас це так непокоїть?
— Прокляття! Я буду поруч, коли ви її деактивуєте.
— А може, ні? Може, я її не знайду.
— Я знаю психологію «Нексус-6». Тому я тут; тому я й хочу вам допомогти. Вони всі троє відсиджуються в одному місці. Гуртуються навколо неврівноваженого анді, що називає себе Рой Бейті. Він і продумає складну остаточну стратегію оборони, — її губи скривилися. — Господи, — сказала вона.
— Не журіться, — мовив він; долонею доторкнувся до її невеликого підборіддя і злегка підняв її голову, щоб вона дивилася на нього.
«Цікаво, а як це — поцілувати андроїда», — подумав він. Трохи нахилився і поцілував її сухі вуста. Жодної реакції; Рейчел залишалася незворушною. Ніби нічого й не сталося. Але він таки щось відчув. А, може, хотів видати бажане за дійсне.
— Шкода, що не знала про це раніше,— зронила Рейчел. — Бо тоді б я нізащо не прилетіла. Боюся, ви надто багато хочете від мене. Ви знаєте, що я відчуваю? До Пріс, андроїда?
— Емпатію? — запитав він.
— Щось схоже. Ототожнення з собою; вона точнісінько така сама, як і я. Боже мій, напевне, так і трапиться. У сум’ятті ви вистрелите в мене, а не в неї. Тож вона зможе полетіти до Сієтла й житиме моїм життям. Раніше я ніколи нічого схожого не відчувала. Ми — машини, і нас штампують, неначе пробки для пляшок. Це тільки ілюзія, що я — особисто я — існую насправді; я — тільки одна із серії подібних мені, — вона здригнулася.
Його це трохи веселило, те, що Рейчел стала настільки сентиментально-похмурою.
— Мурахи нічого такого не відчувають, — сказав він, — хоча вони фізично ідентичні між собою.
— Мурахи. У них немає відчуттів і крапка.
— Людські близнюки. Вони не...
— Але вони ототожнюють себе одне з одним; наскільки я розумію, між ними існує не тільки емпатичний, але також якийсь особливий взаємозв’язок.
Вона підвелася й дотягнулася до пляшки, злегка похитуючись; знову налила собі в келих і знову швидко випила. Якийсь час снувала по кімнаті, брови насуплені, а тоді нібито випадково підійшла до ліжка й незграбно сіла на постіль; підібгала ноги й простяглася поверх покривала, сперишсь об туго набитті подушки. Зітхнула.
— Забудьте про тих трьох анді, — в її голосі звучала перевтома. — Я геть змучена, мабуть, перельотом. І тим, про що я сьогодні дізналася. Хочу спати, — вона заплющила очі. — Якщо я помру, — прошепотіла вона, — то, може, знову народжуся, коли «Корпорація Роузен» відштампує свій черговий мозок мого зразка, — вона розплющила очі й дивилася на нього з несамовитою люттю. — А знаєте, чого я насправді сюди приїхала? Чому Елдону й решті Роузенів захотілося, щоб я пішла з вами на полювання?
— Щоб до всього придивитися, — припустив він. — Щоб з’ясувати до найменших подробиць, що саме робить «Нексус-6» такого, що його виявляють під час тесту Войґта-Кампфа.
— Під час тесту Войґта-Кампфа або й поза ним. Все, що його відрізняє. А тоді я подам звіт, і корпорація внесе зміни у структуру ДНК заплідненої яйцеклітини. І от ми отримуємо «Нексус-7». А якщо і його виявлятимуть, то ми й далі працюватимемо над удосконаленням, аж поки корпорація не розробить зразок, який буде неможливо виявити за допомогою приладів.
— Вам відомо про рефлекторний тест Бонелі? — запитав він.
— Ми вже працюємо над рефлекторною реакцією хребетних нервових вузлів. Одного дня тест Бонелі кане в забуття, як учорашній день.
Вона усміхалася безневинно, хоча її передбачення були доволі
