Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков
В іншому повідомленні, що видається за документальне свідчення, розповідається про замах на життя Герінга, повідомляється, що він тяжко поранений і в тяжкому стані доставлений у клініку, що шанси на його одужання мінімальні.
Безглуздо звертатися за поясненнями з цього приводу до британських властей: вони не контролюють положення, що склалося останнім часом, і преса може робити, що їй заманеться.
Рік 1939-й. Берендт — Шліттерові
Я продовжую розповідь.
Англія, котру я побачив, була не схожа на ту, яку я знаю з поїздок. Вона була іншою. І я простував у самоті по її полях, по її білих кам’янистих осипах. З ким? З чим? Я не знав цього, але відчуття близької зустрічі було таким нав’язливим, що я здригався і прокидався, злякано озираючись навсібіч. І лише вигляд вулиці цивілізованого міста з вікна мого помешкання заспокоював.
Мені пояснили, що це і в проникнення в той умовний простір образів. Колись він з’єднається з усім, що відбувається в Англії нині. Це дуже важливо. Я відчув це і буду вам писати, як тільки з’являться нові результати.
Минуло декілька днів. Мені знову пощастило, відбувся вдалий сеанс завдяки уважному керівництву мого знайомого.
Лише уявіть: затишна галявина з квітами, ві струмком, з якимись пташками, що перелітають від одного одинокого дерева до іншого, і раптом за кілька хвилин — кров, іржання коней, приглушені удари мечів.
Я бачив табір саксів. Пізнав його по червоних щитах воїнів. З дальньої діброви вихопилась група кінноти, декілька вершників попереду на білих конях. Над головами — штандарт, списи напоготові, вони набагато випередили решту і просто перевернули табір саксів догори дном. А коли сакси врешті піднялися по тривозі, звелися назустріч некликаним гостям списи й червоні щити, хвиля за хвилею набігали нові групи вершників, а за ними повільно наступали лучники. Стріли виспівували над головами. Билися на траві смертельно поранені коні. Струмок почервонів від крові. Мальовнича галявина являла страхітливе видовище. Але бойовище тільки починалося. Червоні щити вишикувались в один ряд, за ними виносили з поля бою поранених. Я впізнав короля бриттів. Кінні рицарі в латах обходили ряди саксів зліва та справа. То тут, то там зав’язувались сутички. А лучники та піші кнехти невідступно наближались, і сакси похитнулися, не маючи сил утриматись на узліссі. Вони розсипались і почали відходити в діброву, але й там серед рідколісся я бачив миготіння щитів, зблиски мечів. Тільки проминувши другий струмок з прозорою водою, вони врешті змогли заховатися в справжньому непроглядному лісі. Я не мав сил дивитися на закривавлену галявину. Вітер шарпав попони загиблих коней. Спека засліплювала очі поранених, багато хто корчився в передсмертних муках, дехто намагався підвестися, але жорстокі вороги ударами мечів позбавляли їх життя.
Скрикнувши, я прокинувся від власного стогону.
Шліттер — Берендтові
Епопея кельтів не така вже безневинна, як може видатись освіченому німцеві на перший погляд. Королівство логрів, засноване королем Артуром, загинуло після його смерті під переможними ударами саксів та хоробрих англів. Але ось що стверджується з цього приводу в переказах бриттів: «Сакси вавоювали всю Британію, і на весь західний світ опустилися Темні Віки». Цитую дослівно, оскільки тут важливе кожне слово. Похмура роль відводиться саксам, чи не так? Треба розуміти, що безіменні автори тієї епохи мали на увазі під Темними Віками середньовіччя, звільнення від якого принесло Відродження. Але ж хіба сакси винні в тому, що прийшли оці Темні Віки? Так, Римська імперія була завойована германцями й певною мірою слов’янами. Але ви, друже мій, добре знаєте, що це був хирлявий організм, в котрий лише германці могли вдихнути друге життя. До речі, фюрер нас вчить, що організуюче начало в процесі становлення Риму й Афін вносили саме арійські племена. Але ми з Вами тепер знаємо, що в одному з найвизначніших епосів Європи — в легенді про Артура та його рицарів — все перевернуто з ніг на голову. Там не віднайдеш найменшого сліду цієї ролі германського народу в становленні Європи. Навпаки, автори стверджують, що саме на германцях лежить вина за прихід епохи темного середньовіччя. Над Європою нібито тяжіли багато-багато століть оці заповіти германців-варварів, не даючи їй ані світла, ані свободи розвитку. Це не так! Беруся це стверджувати особливо тому, що знаю, як цінуємо ми освіту і якою святинею є для нас порядок. Новітні кампанії, які надихає геній фюрер а, являть світу не тільки нашу перемогу, але й ту неоціненну роль в освіті Європи, яка випадає на долю нашого народу завдяки його волі й прагненню до справжнього гуманізму, до цілковитої справедливості у всьому, до остаточного вирішення так званого національного питання.
В «Історії бриттів» монаха Неннія мені трапилось прочитати:
«Артур бився в одному ряду з королями бриттів, але сам він був воєначальником. Його дванадцяте бойовисько відбулося біля гори Б а дон. Того дня Артур власноручно убив 960 саксів».
Як Ви здогадуєтесь, це неминуче перебільшення. Однак історія нібито на боці Артура. Наступ германців був зупинений, принаймні на деякий час. Держава кельтів зміцніла. Неминуче окріпли і її зв’язки з Європою.
Донині в Англії збереглися руїни замку Тинтагіль. Під ними — круте урвище, скелі, біля підніжжя яких грають хвилі. За урвищем — острів з крутими берегами, де розташований другий замок, такий же неприступний. Щоправда, він перебудовувався й розширювався, але все свідчить про те, що і за часів Артура тут була зведена кам’яна споруда. В графстві Соммерсет відвідувачам показують руїни Гластонберійського абатства. Крутий пагорб археологи ототожнюють з островом Авалон, де сконав смертельно поранений Артур. Раніше цей пагорб був оточений водою, весняні струми заливали низину, і тут, біля Авалона, розливалося озеро.
В присутності короля Едуарда І могилу короля Артура розрили 1278 року. Про це залишився запис:
