Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков
Порівняно недавно я почав роздумувати про здатності проникати у прихований від нас світ. Мій добрий приятель наділений такою здатністю. Ця людина переконала мене, що зможе зробити так, аби і я сам зміг побачити його. Можливо, це і в телепатія? Не знаю, як дати точну характеристику цього явища. Але як би там не було, за кілька днів я дій сно зміг проникнути у це невідоме для мене світодійство. Я відчував зв’язок того простору з нашою реальністю, і от одного разу мені справді видалось, що, спостерігаючи події в тому умовному просторі, я можу розуміти хід реальних подій. Точніше кажучи, я впізнавав ситуації. Інтуїція? Можливо. Але ця людина — його звати Клаус Кведенфельдт — переконала мене, що це не інтуїція, не приблизне випередження, вгадування ходу подій, а точне. Він сказав, що це органічно витікає з властивості нашого мозку сприймати ледь вловимі сигнали, кодувати їх і насичувати образною інформацією, що я й спостерігав. Проте мені простіше пояснити це так, ніби існує спонтанний зв’язок із центром світу Агарті. Ви знаєте, я давно вірю в можливість такого зв’язку, але ніколи його не спостерігав. Проте, безсумнівно, важко з певністю говорити, що це явище треба пояснювати саме так. Адже є просто віщі сни! Вони збуваються! Ми, німці, любимо містику — я свідомо викладаю думку простою й зрозумілою мовою — і кожен із нас, освічених німців, може придумати десяток пояснень феномену, про який я хочу розповісти.
Отож, заплющивши очі й увійшовши в той стан, який мені був рекомендований, я побачив сірі одноманітні пагорби. Вони розбігалися в різні боки. Потім ніби з’явилося трохи зелені. Це була хирлява трава. Зблиснула вода. Світло сіялося присмеркове, небо нависало низько, підсліпувато. Один гребінь пагорбів змінювався іншим, і ось відкрилося море. Очевидно, далося взнаки граничне напруження, що скувало мене, як лише я почав розрізняти деталі. Відчуття зникло. Я розповів Кведенфельдту про свої скромні успіхи, і він порадив мені проявити гнучкість, не намагатися охопити весь простір, а вловлювати лише істотне, і далеко не все є суттєвим серед того, що мені мовби буде представлено в образах. Я так і вчинив.
Спочатку мені ввижався високий невиразний борт корабля. Троси провисли над сірою з лелітками від вогнів поверхнею води. Чавунні тумби на причалі. І туман, який виповнював цей простір над водою, де інколи пронизливо зоикували чайки, а може, люди. Що це було? Це був пролог історії, яку я мушу Вам своєчасно розповісти. В цьому пролозі відчувалася стара Англія.
І цей корабель був якимось знаком, що допоміг мені зрозуміти ситуацію. Я опинився на британському березі, я став свідком простих на перший погляд подій. Але хто знає, що за ними стояло насправді? Немає важливішої теми, аніж Великобританія і ми. Гадаю, ви згодні зі мною. Я обіцяю в подробицях описати Вам в наступному листі, що ж трапилось далі. Мені видається, що всі ознаки свідчать про можливість вловити багато чого з того, що вислизає від нашої уваги. Як швидко змінюється ситуація в світі! Ми не в змозі не тільки встежити за нею, але й пояснити зміни й повороти, які ми спостерігаємо, сказати б, зовнішнім чином. Ці пояснення вимагають від нас набагато більше часу, аніж той, що нам відпущений. Істина може вислизнути від нас.
Рік 1939-й. Запис бесіди німецького посла в Лондоні Дірксена з лордом Кемслі. Із щоденника Дірксена
Лорд Кемслі, котрий запросив мене на чашку чаю, розповів мені ось що про свої враження від поїздки в Німеччину.
Він пробув у Берліні один день, сніданок у рейхслейтера Розенберга, затим поїхав автомобілем через Лейпціг до Байрета і відвідав дорогою табір трудової повинності, був присутній на виставі «Парсіфахля» і під час антракту був представлений разом зі своєю дружиною фюрерові, з котрим потім мав більш ніж годинну розмову. Досить довго він бесідував також із рейжсміністром Геббельсом і затим повернувся через Остенде до Англії.
На лорда Кемслі справив дуже велике враження ентузіазм всіх німецьких діячів, з котрими йому випало зустрічатися, аж до наймолодших чиновників… А потім він з великим запалом заявив, що, власне, просто бути такого не може, щоб німецький та англійський народи були втягнені у війну один проти одного…
Рік 1939-й.
Із щоденника німецького повіреного
у справах в Лондоні Кердта
Дивовижні й незрозумілі повідомлення англійської преси за останній час не піддаються поясненню. В них можна помітити явні симптоми різкого погіршення ставлення до Німеччини і її фюрера. Скажімо, мені принесли номер «Санді експрес», де була опублікована стаття під назвою «Людина, котра вбила Гітлера». Мова справді йшлася про те, що фюрера вбито в Берліні, і людина, котра це вчинила, розповідав про все з такими подробицями, що читач вірить кожному слову. Яким же було моє здивування, коли