Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг
— Ото воно, — сказав Ллойд.
Бац погодився. Він потягнувся до заднього сидіння по магнум і перевірив обойму.
— Готовий?
— А то, — сказав Ллойд і взяв шмайсер.
Розпеченим паркінгом вони рушили до будівлі. Поліція знала, хто вони, уже чотири дні: Ллойд із Бацом лишили відбитки пальців по всьому дому Розкішного Джорджа та в крамниці, у якій прибацали старого з виписаними поштою зубними протезами. Пікап старого знайшли за п’ятдесят футів від тіл трьох людей, які їхали на «континенталі», тож очевидним було припустити, що чоловіки, які вбили Розкішного Джорджа та власника крамниці, позбавили життя й цих трьох. Якби замість касетного програвача Бац із Ллойдом слухали в дорозі радіо, то довідалися б, що поліція Аризони та Нью-Мексико об’єднали сили для наймасштабнішого розшуку за останні сорок років, і все для того, щоб знайти двох дрібних злодюжок, яким було не під силу второпати, що такого вони накоїли, аби спричинити цю метушню.
Заправка працювала за принципом самообслуговування — колонки вмикав касир. Тож вони піднялися сходами й зайшли всередину. Уздовж трьох проходів вишикувалися ряди всіляких консервів. Біля прилавку чоловік у ковбойському одязі розраховувався за пачку цигарок та півдюжини «Слім Джимів»[75]. У середньому проході, у самому центрі приміщення, стомлена жінка з жорстким чорним волоссям намагалася вибрати між двома брендами соусу для спагеті. Стояв запах застарілої локриці, сонця, тютюну та старості. Власником заправки був чоловік із ластовинням, одягнений у сіру сорочку. На голові в нього сиділа біла бейсболка з червоною нашивкою «ШЕЛЛ». Ляснули, зачинившись, двері з протимоскітною сіткою — касир глипнув на звук, і очі в нього повилазили з орбіт.
Ллойд приставив до плеча приклад шмайсера й випустив у стелю коротку чергу. Дві лампочки розірвалися, наче бомби. Чоловік у ковбойському вбранні почав розвертатися.
— Не рухайтесь, і ніхто не постраждає! — крикнув Ллойд.
Бац одразу ж зробив його брехуном, продірявивши кулею жінку, яка саме роздивлялася ковбасу. Вона вилетіла з черевиків.
— Мамо рідна! Бац! — загорлав Ллойд. — Не обов’язково було…
— Прибацнув її, старий! — заверещав Бац. — Більше не дивитиметься Джеррі Фолвелла! Гоп! Гоп!
Чоловік у ковбойському вбранні продовжував обертатись. У лівиці він тримав цигарки. Яскраве світло, що било крізь вітрину та протимоскітні двері, вигравало на темних лінзах його окулярів. За поясом у нього був револьвер 45-го калібру, і поки Ллойд із Бацом роздивлялися мертву жінку, він повільно дістав його. Мужик прицілився, вистрілив, і зненацька ліва сторона Бацового обличчя зникла в бризках крові, плоті й зубів.
— Попав! — закричав Бац.
Він випустив магнум і, махаючи руками, заточився назад. Мимохідь він змахнув на потріскану дерев’яну підлогу картопляні чіпси, тако-чіпси та «Чіз дудлз».
— Ллойде, попав у мене! Стережись! Попав! Попав!
Він врізався в протимоскітні двері, вони грюкнули, розчахнувшись, і Бац гепнув задом на ґанок, по дорозі вирвавши зі старих дверей одну завісу.
Очманілий Ллойд почав стріляти радше інстинктивно, ніж для самозахисту. Приміщення виповнилося ревінням шмайсера. Полетіли бляшанки. Лускали пляшки, розбризкуючи кетчуп, мариновані огірки та оливки. Дзенькнули дверцята холодильника «Пепсі», засипавши напої склом. Пляшки «Доктора Пеппера», «Джолта» й «Оранж крашу» вибухали, наче глиняні мішені. Усе залило піною. Чоловік у ковбойському вбранні — спокійний та зібраний — знову натиснув на курок. Ллойд скоріше відчув, аніж почув, як поряд, черконувши його волоссям, пролетіла куля. Він вильнув шмайсером справа наліво, перекресливши все приміщення.
Касир у бейсболці «ШЕЛЛ» пірнув під прилавок так раптово, наче під ним відчинився люк. Розлетівся на шматки автомат із продажу кулькових гумок. Усюди розкотилися червоні, блакитні та зелені жуйки. На прилавку вибухали скляні пляшки. В одній із них були мариновані яйця, у другій — мариновані свинячі ратиці. У ту ж мить кімната сповнилася різким запахом оцту.
Кулі шмайсера пробили три діри в сорочці ковбоя, і більшість його нутрощів вилетіла через спину, заляпавши Спадза Маккензі[76]. Ковбой упав, досі стискаючи в одній руці револьвер, а в другій — пачку «Лакіз».
Мало не обісравшись від страху, Ллойд продовжував стріляти. Пістолет-кулемет почав припікати руки. Коробка з порожніми пляшками від газованок дзенькнула й перекинулася. Зображена на календарі дівчина в обтислих шортиках отримала кулю в чарівне персикове стегно. З гуркотом перекинулася розкладка з пейпербеками без обкладинок. А тоді шмайсерові набої скінчилися, і зависла оглушлива тиша. Запах пороху був важким та смердючим.
— Мамо рідна, — сказав Ллойд.
Він боязко глянув на ковбоя. Скидалося на те, що ковбой не завдасть їм клопоту ні в ближчому, ні в далекому майбутньому. Хитаючись, до крамниці зайшов Бац.
— Попав у мене, Ллойде! — ревів він на ходу.
Бац відштовхнув протимоскітні двері з дороги, та з такою силою, що друга завіса не витримала, і двері торохнулися на ґанок.
— Попав у мене, Ллойде, стережися!
— Я пристрелив його, Бац, — спробував заспокоїти товариша Ллойд.
Та Бац його ніби й не почув. Він мав кепський вигляд. Праве око палало зловісним сапфіром. Ліве витекло. Щока під ним зникла, і коли Бац говорив, з того боку виднілося, як працюють його щелепи. Більшості зубів також не стало. Сорочка просяклася кров’ю. Простіше кажучи, Бац виглядав як ходяча руїна.
— Тупий пиздюк мене продірявив! — горлав він. Бац нагнувся й підняв магнум. — Я тобі покажу, як по мені стріляти, хуйло тупе!
Бац рушив до ковбоя — сільська версія доктора Сардонікуса[77]. Він поставив одну ногу на дупу мужика, наче мисливець, який позує для фото з ведмедем, чия шкура скоро прикрашатиме стіну його лігва, і наготувався розрядити магнум у голову трупа. Ллойд дивився на цю сцену з відкритим ротом і намагався второпати, як так сталося. В одній руці в нього гойдався і димів шмайсер.
У ту ж мить, як чортик із табакерки, з-за прилавка вискочив чоловік у бейсболці «ШЕЛЛ». Його обличчя скрутилося від відчайдушної зосередженості; обома руками він стискав двоствольний дробовик.
— Га? — сказав Бац і повернувся якраз вчасно, щоб отримати заряд з обох стволів. Він полетів на підлогу — обличчя в нього геть зникло, та йому було вже байдуже.
Ллойд вирішив, що саме час іти. До сраки ті гроші. Гроші є всюди. Було зрозуміло, що час драпати. Він крутнувся навколо своєї осі