Марсіянин - Енді Вір

Моріс кивнув.

Тедді вказав на нього і звернувся до решти:

– Для тих, хто не знає, це Моріс Штейн з мису Канаверал. Він мав бути керівником стартового поля для запуску «Іґл-Ай-3», тож він виконає ту саму роль для «Іриди». Вибач за такі піжмурки, Морісе.

– Жодних проблем, – сказав Моріс. – Радий допомогти.

Тедді перегорнув верхню картку з нотатками, знявши її з купки.

– Як там носій?

– Поки що добре, – сказав Моріс. – Але не бездоганно. «Іґл-Ай-3» готувався до запуску. Ракети не створені для того, щоб довго витримувати навантаження від сили тяжіння у вертикальному положенні. Ми встановлюємо додаткові опори, які потім приберемо перед запуском. Це легше, ніж розбирати її. Крім того, паливо роз’їдає внутрішні баки, тож ми мусили його злити. Крім того, ми що три дні проводимо перевірки всіх систем.

– Добре, дякую, – сказав Тедді. Він звернув увагу на Брюса Ена, який відповів йому поглядом розчервонілих очей.

– Брюсе, дякую, що ти теж прилетів. Як там зараз погода в Каліфорнії?

– Я не знаю, – сказав Брюс. – Рідко бачу зовнішній світ.

На кілька секунд кімнату заповнив приглушений сміх.

Тедді перегорнув ще одну картку.

– Настав час головного питання, Брюсе. Як там «Ірида»?

– Ми не встигаємо, – сказав Брюс, втомлено струснувши головою. – Працюємо так швидко, як тільки можемо, але цього недостатньо.

– Я можу знайти гроші для оплати наднормових, – запропонував Тедді.

– Ми вже працюємо цілодобово.

– Наскільки велике це відставання? – спитав Тедді.

Брюс потер очі й зітхнув.

– Ми працюємо над цим двадцять дев’ять днів; залишилось усього дев’ятнадцять. Після того, потрібно тринадцять днів, щоб встановити апарат на носій. Ми щонайменше на два тижні позаду.

– Цей час вже не збільшуватиметься? – спитав Тедді, записуючи примітку на папірці. – Чи, може, ще сповзе?

Брюс знизав плечима.

– Якщо не виникне проблем, то ми запізнимось на два тижні. Але проблеми завжди виникають.

– Назви мені число, – сказав Тедді.

– П’ятнадцять днів, – відповів Брюс. – Якби ми мали ще п’ятнадцять днів, я впевнений, що ми б упоралися вчасно.

– Гаразд, – сказав Тедді, роблячи ще одну примітку. – Давайте знайдемо п’ятнадцять днів.

Повернувшись до лікаря місії «Ареса-3», Тедді спитав:

– Докторе Келлер, чи можна зменшити споживання їжі для Вотні, щоб її вистачило на довше?

– Вибачте, але ні, – сказав Келлер. – Він вже зараз тримається на мінімумі калорій. А якщо прийняти до уваги обсяги фізичної роботи, яку він виконує, то він їсть менше, ніж потрібно. А скоро стане гірше. Уся його дієта складатиметься з картоплі й вітамінів. Він відкладає багаті на білки раціони на майбутнє, але таке харчування все одно не буде достатнім.

– Коли в нього скінчиться їжа, як довго він протримається, перш ніж померти? – спитав Тедді.

– Беручи до уваги його достатній запас води, він міг би протриматися три тижні. Це менше, ніж зазвичай буває під час голодувань протесту, але пам’ятайте, що він буде виснажений ще до початку.

Венкат підняв руку й заволодів їх увагою.

– Пам’ятайте, «Ірида» сідатиме некеровано; Марку, можливо, доведеться їхати до нього кілька днів. Гадаю, важкувато керувати марсоходом, коли ти буквально помираєш від голоду.

– Він правий, – підтвердив доктор Келлер. – не пізніше, як на четвертий день без їжі, він вже ледве могтиме стати на ноги, який вже там марсохід. До того ж, його розумові здібності різко погіршаться. Йому буде важко просто зберігати притомність.

– Тож дата посадки не переноситься, – сказав Тедді. – Морісе, ви зможете встановити «Іриду» на носій менше, ніж за тринадцять днів?

Моріс прихилився до стіни й ущипнув себе за підборіддя.

– Ну… Власне, на встановлення апарата потрібні три дні. Наступні десять призначені для випробувань і перевірок.

– Наскільки все можна прискорити?

– Працюючи наднормово, можна встановити його за два дні. Сюди вже входить перевезення з Пасадени на мис Канаверал. Але перевірки скоротити не можна. Вони прив’язані до певного часу. Ми проводимо основні й повторні перевірки через встановлені проміжки, щоб з’ясувати, чи нічого не деформувалося і не викривилося. Скорочення цих проміжків зробить результати перевірок недійсними.

– Як часто ці перевірки виявляють якусь проблему? – спитав Тедді.

Усі в кімнаті затихли.

– Е… – запнувся Моріс. – Ви пропонуєте, не проводити перевірки?

– Ні, – сказав Тедді. – Поки що я питаю, як часто ці перевірки виявляють проблеми.

– Десь раз на двадцять запусків.

Тедді записав.

– А як часто вони виявляють проблеми, що могли би призвести до провалу місії?

– Я, гм, не впевнений. Можливо, в половині випадків?

Тедді записав і це.

– Тож якщо ми пропустимо перевірки й випробування, то вірогідність провалу становитиме один до сорока? – спитав Тедді.

– Це два з половиною відсотки, – вставив Венкат. – Зазвичай за такої вірогідності невдачі зворотній відлік зупиняють. Ми не можемо так ризикувати.

– «Зазвичай» було дуже давно, – сказав Тедді. – Дев’яносто сім з половиною відсотків краще за нуль. Хтось може придумати безпечніший спосіб виграти більше часу?

Він оглянув кімнату і зустрів порожні погляди.

– Добре, – сказав він, обводячи щось у своїх записах. – Якщо прискорити встановлення на носій і пропустити перевірки, то ми виграємо одинадцять днів. Якщо Брюс зможе явити нам диво і впорається швидше, Моріс проведе кілька перевірок.

– Як щодо решти чотирьох днів? – спитав Венкат.

– Я впевнений, що Вотні зможе розтягти свої припаси на чотири дні, незважаючи на недоїдання, – сказав Тедді, дивлячись на доктора Келлера.

– Я… – почав Келлер. – Я не можу рекомендувати…

– Стривайте, – урвав його Тедді. Він підвівся і поправив піджак. – Я розумію позицію кожного з вас. Існують процедури. Обходити ці процедури – значить наражатися на ризик. Ризик означає неприємності для ваших відділів. Але зараз не час прикривати наші зади. Або ми підемо на ризик, або Марк Вотні помре.

Повернувшись до Келлера, він додав:

– Зробіть так, щоб йому вистачило їжі на зайві чотири дні.

Келлер кивнув.

•••

– Річу, – сказав Майк.

Річ Пернел зосередився на екрані комп’ютера. Його комірка перетворилася на звалище друкованих аркушів, схем і довідників. Порожні