Українська література » Фантастика » Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко

Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко

Читаємо онлайн Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко
досі ми без проблем спілкувалися по глобальній планетарній мережі, анітрохи не ризикуючи засвітитися. Бувши кібером, Валько забезпечував стовідсоткову безпеку й конфіденційність усіх наших контактів, виступаючи в ролі сполучної ланки між нами. Так, скажімо, вечорами в обумовлений час я навідувалася на вельми популярну серед новоросійських підлітків віртуальну гру „Арнемвенд“, Валько вже чекав мене там, створював мою копію, яка успішно махала мечами й розкидалася закляттями, а ми спокійнісінько розмовляли, і ніхто, за винятком інших кіберів, не міг запідозрити, що негаразд. Проте кібери завчасно відчували наближення своїх колеґ, тож заскочити нас зненацька, а тим більше підслухати, було неможливо.

Проте під час нашої вчорашньої бесіди я запропонувала зустрітися „в живу“, а Валько відразу погодився. Розумів, що мені, некіберу, віртуальне спілкування не дає відчуття реальності, та й сам він, через моє неповне входження в кіберпростір, не сприймав мене з абсолютною достовірністю. Нам же обом хотілося побачити один одного такими, які ми є…

— Змінилася, кажеш? — перепитала я. — І в чому ж?

— Та ніби помолодшала, — всміхнувшись, відповів Валько. — Я зовсім не жартую. Тепер ти й справді схожа на школярку.

Я знизала плечима.

— Ну певно ж! Доводиться грати свою роль.

— Гм, не думаю. Швидше якраз навпаки — ти, нарешті, перестала вдавати з себе дуже дорослу й повернулася в природний для свого віку стан. Це раніше ти грала, коли корчила з себе бувалого космічного вовка. Вперше побачивши тебе в ліфті, одягнену в новенький лейтенантський кітель, я мало не розсміявся — так кумедно ти виглядала зі своєю вдаваною суворістю й неприступністю.

— Тому обізвав мене прапором?

— Ага. Щоб трохи розворушити тебе. І далі продовжив у тому ж дусі. Я відразу зрозумів, що ти дуже мила дівчина, але надто вже серйозно ставишся до свого мундира. А це тобі геть не личить. От зараз ти зовсім інша — розкута й безпосередня. До речі, я сподівався, що на зустріч зі мною ти надягнеш не штани, а сукню чи спідницю.

— Е ні, більше жодних спідниць, — мимоволі вихопилось у мене. — Досить і вчорашнього.

— А що було вчора? — поцікавився Валько.

Я збентежено потупилася. Переказуючи свою розмову з Рахмановим, я ані словом не обмовилася про останній епізод, коли Олег поліз до мене цілуватися. На одну згадку про це мене охоплював пекучий сором. І річ навіть не в тому, що він забрався мені під спідницю; найгірше було те, що тоді я справді відчула оргазм…

Валько подивився на мене проникливим поглядом.

— Так, так, так, — протяг він. — А знаєш, я відразу зрозумів, що ти чогось недоговорюєш. Цей хлопець чіплявся до тебе?

Важко зітхнувши, я сіла на край парапету. Валько влаштувався поруч зі мною, і я після деяких вагань розповіла йому геть усе. Навіть про свої змоклі трусики. Не знаю, в чому тут причина, але Валькове товариство налаштовувало на цілковиту відвертість. З ним я почувалася легко й невимушено, як з давнім довіреним другом… чи радше як з братом, про якого завжди мріяла. Він вислухав мене з легкою усмішкою — нітрохи не глузливою, а доброзичливою й розуміючою. Потім сказав:

— То це ж чудово, Рашель! Схоже, Рахманов міцно запав на тебе. А може, навіть утюхався. Я буду не я, якщо найближчими днями він не відкриється тобі повністю. Певна річ, за умови, що ти поводитимешся… е-е, належним чином.

Не вірячи власним вухам, я запитливо втупилася в нього.

— Як ти сказав? Належним чином?! І що ти маєш на увазі?

— Усе, що знадобиться для виконання завдання, — незворушно відповів Валько. — Від легкого флірту до сексу.

— Що?! — Я мало не задихнулася від обурення. — Ти хочеш, щоб я… я…

— А чом би й ні? Ти ж сама фактично зізналася, що небайдужа до нього. Отже, я не пропоную тобі нічого такого, що суперечило б твоїм бажанням. Навряд чи я схиблю проти істини, коли скажу, що в глибині душі тобі самій хочеться…

— Замовкни! — вигукнула я й відвернулася, аби сховати почервоніле від сорому й збентеження обличчя. — Ти… ти бездушний хлопчисько, Валько! Невже ти зовсім не ревнуєш мене?

— Чому ж, трохи ревную. Але чисто по-братськи. Я б хотів мати таку сестру, як ти, Рашель. Кажу це цілком серйозно. Ти розумна, вродлива, така… така цікава, з тобою дуже приємно спілкуватися. Ще з жодною дівчиною я не почувався так добре. Але при цьому ти не викликаєш у мене анінайменшого сексуального потягу.

— Взаємно, — сказала я і, не стримавшись, усміхнулася. — Це щодо відсутності сексуального потягу й усього іншого. Так само я ставлюся до тебе. Чи то як до меншого брата, чи як до старшого — тут я ще не визначилася. Бувають моменти, коли ти здаєшся мені справжнісінькою дитиною, а вже наступної секунди все перевертається догори дриґом, і тоді вже я почуваюсь поруч із тобою малим дурненьким дівчиськом.

— Що вдієш, вади раннього дорослішання. Така доля всіх вундеркіндів… Ох і ненавиджу я це слово! У мені все змішалося — і дитина, і підліток, і дорослий. Боюся, це залишиться зі мною назавжди. Мені наперед шкода мою майбутню дружину. Між іншим, і твоєму майбутньому чоловікові я не заздрю.

— Чому?

— Бо ти дуже діяльна, честолюбна, цілком зосереджена на своїй кар’єрі. Для тебе головне — космічні польоти, битви, а все інше, зокрема й сім’я, на другому плані. Інакше кажучи, — тут Валько несподівано проспівав:

Передовсім, передовсім зорельоти,

Ну а хлопці, ну а хлопці хай заждуть.


Дурні слова, — стенувши плечима, сказала я. — Але мелодія нічого. Сам вигадав?

— Ні, це наша давня народна пісня. Щоправда, в канонічному тексті співається не „хлопці“, а „дівчата“, але я перефразував її спеціально під тебе. Погодься, досить влучно.

— Гаразд, погоджуюсь. Не можна сказати, що сексуальні питання зовсім не цікавлять мене, проте

Відгуки про книгу Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: