Українська література » Фантастика » Помирана - Тарас Антипович

Помирана - Тарас Антипович

Читаємо онлайн Помирана - Тарас Антипович
не мішаються. То діло наше.

Базука і Кабигроб саме витягли з ангару кидало, яке змайстрував Момот, і сунули його по снігу — поближче до прибульця. Нельсон, зиркнувши на них, лише стиснув якийсь предмет у кишені.

— Ти нам не вішай, лободзип! Війна була, бо Корито у нас забрать хотіли. Мій батя воював, я знаю, шо до чого! — закричала Тузиха. — Ми хочем, шоб усе було, як було. Скажи, хай Вони не нагліють і одходи сюди везуть, ялбакус!

— А ми сортувать будем! — підтакнув хтось.

— Вони у себе в хатах уже все сортують. Не нужне їм Корито, — товкмачив Нельсон.

Кабигроб і Базука зупинились на пустирищі, націливши кидало на Нельсона. Базука зарядив у пращу камінь розміром з людську голову, і Кабигроб вистрелив. Камінь, не пролетівши і метра, упав у сніг. Кидало раптом затріщало, похилилося і завалилось набік.

Нельсон дістав пластикову пляшечку з темною рідиною, відпив шипучого напою і простяг Божені.

— Осьо диви, яка чорнуха у Них солодка єсть. А ми все попутали, напартачили так, шо цедзип.

Божена вдарила його по руці, нездатна словами висловити свій гнів і роздратування, що назбиралося за останні місяці життя в бункері.

— Та такої тари у нас на Кориті валом! — відказала Тузиха.

— А мене з медведкою приймуть у городище? — несміливо уточнив Хамса.

Нельсон із сумнівом оглянув прирученого кротодила, що грайливо казився і рив пазурами мерзлу землю.

— Торуйух! — заволала раптово Скирта.

Всі заговорили враз, загудів про щось своє навіть доктор Фрезе. Кабигроб і Базука стали поза спинами й теж почали бубніти.

— Ти скажи, хай Вони нашу чорнуху купують. То ж масло земляне, мо’, якось пригодиться, — гнула своє Тузиха.

— Не нужне їм воно. Колись було з нього горюче, а тепер у Них на батарейках усе движеться. Од сонця заряжають, од вітру, од чого хоч, — загинав пальці Нельсон.

— Матрех! — звомпила Скирта.

Кабигроб підскочив до Нельсона і, вимахуючи кулаком, крикнув:

— Ніхто з-за Колючки ше не вертавсь, а ти один вернувся. Ти нас Темним Жидам здать рішився?!

— Не вертались, бо не хотіли сюди — там і живуть! — Нельсон витяг невеликий предмет, щось натиснув на ньому, і електричний розряд змусив Кабигроба відлетіти. Усі відступили назад. Базука почав бити непритомного Кабигроба по лиці й розтирати йому щоки снігом. Той лише сіпався, лежачи на спині.

До юрби нечутно підбирався Капрон із самострілом напоготові. Його час від часу заносило, і пензлював він якось боком. Почервоніле око горіло вогнем.

— Божен, там ногу тобі одростять натуральну, шо ж ти ходиш та скрипиш, — вдався Нельсон до останнього аргументу.

— А, так тобі нога моя не така?! У тому все діло! — зарипіла вона.

— Скажи, хай не випендрюються, хай хоч скотомогильник тут заведуть. І то ж нам якась калорія буде, — приклала руку до серця Тузиха.

— А та паста — біомех, шо доктор на Кориті розкопав, то не для людей було зроблено, — продовжував Нельсон, намагаючись розповісти все й одразу.

— Лю-не! Цопай, бурбункул! — стрепенувся Фрезе.

— Не можна нею операції робить, — торочив Нельсон. — Та й уже регенерація на світі появилась. На мені ж її видно, ілуха!

— Геній-талій; геній-талій! — ображено кричав доктор Фрезе, тицяючи Нельсону піднятий середній палець. Морально розчавлений тим, що його медичні технології назвали непридатними, він врешті опустив голову й поплентався до бункера.

— Вернувся, значить… — мимрив Капрон, свердлячи Нельсона лихим оком. Він навприсядки протиснувся між людьми, а потім виринув із самострілом і натиснув спусковий гачок. Стріла пробила Нельсону горло, і він з виразом подиву на лиці завалився горілиць.

— Шо?! — кинулась до Нельсона Божена. — Та поможіть же хтось!

Усі остовпіли. Доктор Фрезе віддалявся, самозречено запхавши руки в кишені. Кабигроб важко приходив до тями, водячи порожніми очима.

— Капа, реханакус! — заголосила Божена.

— Казав, боти мені пошиє, а не зшив, лободзип. Усю жизнь він так, усю жизнь… — бурмотів Капрон. Він заходився стягувати з Нельсона його нові черевики.

Божена підняла чорний предмет, що випав у Нельсона з кишені, приставила до шиї Капрона й натисла червону кнопку. Того склало вдвоє, потім кинуло об землю. Божена била його струмом знову і знову, поки ставало заряду, а він усе дрижав, метляючи клешнею, як гадюка — хвостом.

Погляд Нельсона став матово-скляний і холодний. З-під витоптаного снігу проступили масні плями чорнухи. Божена здійняла руки, подивилася на коритян, метнувши в них лють і відчай. І в цю мить раптом відчула, що в неї відходять води.


* * *

Божена очуняла на операційному столі. Під стелею миготіли зайчики. Поруч пхикало, не маючи сил крикнути, недоношене крихітне дитя. Його розчервоніле личко морщилось від натуги. Фрезе поклав його на груди Божені і, похилившись, вийшов у коридор. Майя протерла їй лоба змоченою марлею. Хамса лиш зачудовано дивився на новонародженого, закутаного в білий лікарський халат.

— Хлопець, — тільки й сказав він.

— Зефір, — додала Божена хрипким шепотом.

Вона була ладна з’їсти слона, якби такий експонат знайшовся серед «консервацій» доктора. Втім, довелося задовольнятися дрібнішими видами. Вона їла, відчужено поглядаючи на сина. В якусь мить нахлинули сльози, але вона забула, з якого приводу цей плач, і припинила його так само раптово, як і почала. Усе здавалося нереальним, невдало зітканим із випадкових фрагментів, як уві сні. Хамса топив над лампадою сніг у мисці. Кротодил у коридорі ледь чутно завив, ніби копіюючи недавні потуги Божени на свій лад. Майя зі своїми великими розчахнутими очима випромінювала чи то жах, чи то захоплення від усього побаченого.

Божена подумала,

Відгуки про книгу Помирана - Тарас Антипович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: