Екст - Геннадій Обушній
Крейсер, професійно відзначив мій мозок. Гаразд, самі розкажуть. Світло згасло, і ми перейшли в кают-компанію. Розпакували мій рюкзак і разом з Кет приготували легкий ланч: бутерброди, каву, фрукти.
Розташувалися не за столом: Семмі кільцем, всередині маленький столик, лапи замість сидінь. Як у старі часи з Лео?
— А тепер слухайте, Джоне.
І полилася розповідь Кет, перемежовуючись відео і ментальними вставками Семмі. Це була історія катастрофи. Її початок. Те, що можна встигнути сказати за півдня, нам вже час на базу.
Розділ 8. Медовий Камінь
Непростий рейд
Цей рейс не складався з самого початку. Почалося з того, що приїхали не ті маяки. Поки я доводив, що це не наше майно, поки їх міняли, втратили цілих чотири дні. Потім була проблема з паливом: касети іншого розміру. Дурдом на рівному місці! Полаявся з постачальниками і пообіцяв наступного разу набити нахабні руді пики. Потім вибачався, але слово не горобець. Соромно самому. Хоча й не дуже. Чого я зірвався? Сам злюся й екіпаж нервую. Начебто все добре, останні потрясіння у вигляді грінів і катера Лео були шість років тому. Робота — найкращі ліки, і перші ж пуски маяків заспокоїли і відновили настрій.
Ночь, улица, фонарь, аптека...
Набір випадкових слів виник у пам’яті несподівано, без будь-якої видимої причини. Я спробував слова «на зуб», повторив і раптом відчув якусь щемливу тугу й самотність. Семмі теж підняв голову, подивився на мене й прислухався.
— Грейс, у нас усе в порядку?
— Так, Джо. А що не так?
— Дурниця, здалося. До речі, а що ти знаєш про Ранню епоху?
— Багато чого, але не все.
— Що може означати такий набір слів: «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека?»
— Подивимося... Це початок XX століття, Земля, Росія, поет Блок.
— Дивно. Я дещо знаю про ту епоху, але поезією не цікавився ніколи. Покажи повний текст.
— Добре.
Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклий свет.
Живи еще хоть четверть века —
Все будет так. Исхода нет.
Умрешь — начнешь опять сначала
И повторится все, как встарь:
Ночь, ледяная рябь конала,
Аптека, улица, фонарь.
Запалали слова, впала тиша. Вісім рядків палали на екрані, вісім древніх рядків вибухнули криком неабиякої сильної вмираючої душі, криком безнадії, безсилля та безпорадності, плачем за загиблим світом. І не має значення, який світ загинув: одне життя або Всесвіт.
Я здригнувся. Сильні були характери. Хоча ми з того часу начебто й не змінилися, але щось явно втратили.
— Грейс, з тобою все гаразд?
— Ні, але причини я не знайшла. Ти здоровий, Семмі теж, я і модуль в порядку, за бортом без змін.
— Що ти скажеш про вірші?
— Я не людина, Джо. Не мені оцінювати. Але я думаю, що автор втратив мотивацію до життя, бо гине або загинуло щось більше, ніж його життя. А пристосовуватися або боротися він не може. Навіть якби й хотів. Його надія померла. Суїцидальний твір.
— Добре сказано, Грейс. Хоча я цього не сприймаю. В моїй національній культурі надія не вмирала ніколи.
— Чому ти запитав про ці вірші?
— Не знаю. Це виникло само. Випадково. А може, й не випадково.
— Семмі, а ти що скажеш?
«Про вірші нічого, але щось таки я відчув. Чи здалося?»
Рутинна робота відсунула цей епізод на задній план. Без пригод запустили ще сім зондів. А потім сталося щось.
— Джо, прокидайся. Зараз 3.45.
Потягнутися, збагнути, що до підйому далеко, стрепенутися, одягнутися і дійти до душової. Зайняло півхвилини.
— Що трапилося?
— У нас подія, передбачена в пункті 1 Частини 3 Регламенту.
— Нас виявили?
— Перше. Останній зонд сплив в точці 5,77 замість 10,01. Повністю справний. Передав перший звіт. Звіт нештатний. Друге. Я не можу почати підготовку до екстреного відходу. При передачі звіту зонду сталося стороннє вимірювання параметрів каналу. Ми виявлені. Припливли...
— Грейс, заспокойся. Поки вмиюся, зроби в рубці хороший сніданок, Семмі поки не буди. Каву зроблю сам. Роззирнись у радіусі однієї а. о. від зонду.
— За 5 хвилин.
— Грейс, що у нас є?
— В радіусі і однієї, і трьох а. о. від зонду немає нічого.
— Дай панорами зонду на монітор. Спочатку оптика. Тепер інфрачервоний. Ультрафіолет. Мікрохвильовий. Радіодіапазон. Рентген. Гамма. Гравітація. Добре. Що нештатного, Грейс?
— Трикутна чорна пляма ось тут.
— Це і є наш гість, Грейс. Якщо не можемо піти назад, то йдемо вперед. Переходимо до зонду, потім я сам на модулі. Будемо знайомитися. Бортовий журнал роздрукувати і стерти. Візьми повний захист катера.
Трикутна чорна пляма наближалася і виявилася велетенським тетраедром з гранню у 2000 кілометрів. Коли до піраміди залишалася п’ятдесят кілометрів, катер зупинився. Сам.
— Джо, є зовнішній виклик у радіодіапазоні. Довжина хвилі 21 см, викликає чоловік на нашому універсалі.
— Знаменита хвиля. З’єднуй, Грейс.
У рубці з’явився голос. Належав він, безсумнівно, молодому чоловікові, не старшому 60 років. Голос живий, веселий, вимова чиста, альфійська, без акценту. Характер ближчий до холерика, ніж до сангвініка.
— База викликає борт, що підійшов. Прошу відповісти.
— Борт 9714 на зв’язку. Я капітан цього катера Джон Батт, можна просто Джон. Хто ви?
— Вітаю, капітане. Це середня космобаза класу 3. Я диспетчер, мене звати Клим Дант. Можна просто Клим. Ви зареєстровані відповідно до нашого регламенту. Код реєстрації 717610.
Коротка пауза.
— Джоне, у вас, напевно, є запитання. Задавайте.
— Добре, Климе. Питання перше: я вільний у своїх діях?
— Безумовно. Ви можете негайно піти.
— Питання друге, Климе, ви мене особисто бачите?
— Так.
— Дайте своє зображення.
— Добре.
Я встав, дивлячись у бік піраміди. Чого чекав, що хотів і боявся побачити? Через мить з’явився ледь помітний у темній рубці силует.
— Грейс, дай верхнє світло.
Плавно народилося світло. Переді мною стояв дійсно молодий, у міру смаглявий чоловік, з тонкими рисами обличчя, гарної статури. Русяве пряме волосся, коротка зручна зачіска доповнювалися спокійними карими очима. Одягнений у комбінезон, дуже схожий на наш (розберуся потім). На обличчі жила і перебігала від очей до куточків губ невловима посмішка. Відчувалося, що він радий цій зустрічі.
— Дякую, Климе. Мені звичніше говорити фейс-ту-фейс.
— Нема проблем.
Голос Клима йшов від нього, динаміки мовчали (розберуся потім, хоча у
