Завдання Героїв - Морган Райс

“НІ, СЕР!”

Колк морщився, він ходив і бив по спинах тих хлопчаків, які, як йому здавалось, сиділи не зовсім прямо.

“Ви відпочивали досить довго”, – сказав він. – “Встати на ноги!”

Тор піднявся разом з іншими, його ноги втомилися. Він не знав, скільки ще він зможе простояти.

“Є декілька важливих моментів у бою на дистанції”, – продовжував Колк. – “Ви можете метати зброю, але це може робити і ваш ворог. Він не може почуватися у безпеці на відстані тридцяти кроків, але і ви також не можете. Ви повинні навчитись захищати себе на відстані тридцяти кроків. Це зрозуміло?”

“ТАК, СЕР!”

“Для того, щоб захистити себе від зброї ворога, ви повинні бути не тільки легкими на підйом, вміти добре ухилятись і відкочуватись, але і вміти захищати себе великим щитом”.

Колк зробив жест, і солдат витяг важкий щит. Тор був вражений – щит був майже вдвічі більший за нього.

“Чи є серед вас доброволець?” – запитав Колк.

Серед хлопців нависла тиша. Тор помітив це і одразу підняв руку.

Колк кивнув, і Тор поспішив вперед.

“Добре”, – сказав Колк. – “Принаймні один з вас досить дурний, щоб бути добровольцем. Мені подобається твій дух хлопче. Дурне рішення. Але хороше”.

Тор почав дивуватися, чому він прийняв таке дурне рішення. Колк вручив йому величезний металевий щит. Він прикріпив його до однієї руки і не повірив, наскільки важкий той був. Тор ледве підняв його.

“Тор, твоє завдання полягає в тому, щоб добігти від цього краю поля до іншого. Неушкодженим. Бачиш цих п’ятдесятьох хлопців? Всі вони метатимуть зброю у тебе. Реальну зброю, розумієш? Якщо ти не будеш використовувати свій щит, щоб захиститись, ти можеш загинути, перш ніж дістанешся іншої сторони”.

Тор здивовано подивився на хлопців. Стало дуже тихо.

“Це не гра”, – продовжував Колк. – “Це дуже серйозно. Це справжня битва. Не на життя, а на смерть. Ти впевнений, що досі хочеш бути добровольцем?”

Тор кивнув, не в змозі думати або сказати що-небудь від страху. Він не міг змінити своє рішення на очах у всіх.

“Добре”.

Колк зробив жест слузі, який вийшов вперед та подув у ріг.

“Біжи!” – крикнув Колк.

Тор підняв важкий щит двома руками і побіг швидко як тільки міг. Раптом пролунав страшенний гуркіт. Він пролунав настільки голосно, що у Тора затремтів череп. Мабуть, це був металевий молот. Він не пробив щит, але розійшовся вібраціями по всьому організму Тора. Він мало не впустив щит, але змусив себе схопити його міцніше і рухатись далі.

Тор знову побіг, так швидко, наскільки щит дозволяв йому. Коли повз нього пролітала зброя, він притулявся до щита ще щільніше. Щит був умовою його виживання. І Тор навчився триматись тільки за ним.

Стріла пролетіла поруч, менш ніж за дюйм від хлопця. Тор притиснув підборіддя сильніше. Інший важкий предмет вдарився об щит з такою силою, що Тор втратив рівновагу і через декілька футів впав на землю. Але він швидко оговтався, встав на ноги і продовжив бігти. З величезними зусиллями, хапаючи ротом повітря, він, нарешті, опинився на іншій стороні поля.

“Досить!” – крикнув Колк.

Тор кинув щита, з нього лився піт. Він радів, що досягнув іншого боку; він не знав, чи втримав би щит ще хоч одну мить.

Тор поспішив назад до інших, багато хто дивився на нього із захопленням. Він дивувався, як він вижив.

“Хороша робота”, – прошепотів йому Ріс.

“Чи будуть ще добровольці?” – запитав Колк.

Серед хлопців повисла мертва тиша. Ніхто не хотів пробувати на собі те, що зробив Тор.

Тор був гордий за себе. Він не був упевнений, що пішов би на таке, знаючи що це насправді за випробування, але коли це скінчилось, він був радий, що зробив це.

“Добре. Тоді я сам оберу добровольця серед вас”, – крикнув Колк. – “Ти! Саден!” – сказав Колк, вказуючи на когось.

Старший, худий хлопець зробив крок вперед, дивлячись очима, повними жаху.

“Я?” – перепитав Саден надтріснутим голосом.

Інші хлопці почали сміятись над ним.

“Звичайно ти. Хто ж ще?” – відповів Колк.

“Мені дуже шкода сер, але я не хотів би…”

Всі зітхнули з жахом.

Колк підійшов до Садена, скривившись.

“Ти не робиш те, що хочеш”, – прогарчав Колк. – “Ти робиш те, що скажу тобі я”.

Саден застиг. Наляканий до смерті, він дивився на Колка.

“Він не повинен бути тут”, – прошепотів Ріс Торові.

Тор повернувся і подивився на нього: “Що ти маєш на увазі?”

“Він походить зі знатного роду, і вони запроторили його сюди. Але він не хоче тут бути. Він не боєць. І Колк знає про це. Я думаю, вони намагаються зламати його. Я думаю, вони хочуть, щоб він вилетів звідси”.

“Мені дуже шкода, сер, але я не можу”, – сказав Саден нажаханим голосом.

“Можеш”, – кричав Колк, – “і будеш!”

Усі застигли, напружено спостерігаючи протистояння.

Саден дивився у землю, в соромі опустивши підборіддя.

“Мені шкода, сер. Дайте мені інше завдання, і я з задоволенням його виконаю”.

Колк почервонів у гніві; він кинувся до Садена, зупинившись у декількох дюймах від його обличчя.

“Я дам тобі іншу задачу, хлопче. Мене не хвилює, хто твоя сім’я. Відтепер ти будеш бігати. Ти будеш бігати навкруги цього поля, поки не звалишся. Ти не повернешся, поки не згодишся добровільно взяти щит. Ти мене зрозумів?”

Саден кивнув у відповідь. Він виглядав так, ніби ось-ось заплаче.

Підійшов солдат і накинув кольчугу на плечі хлопцеві. Потім ще один солдат накинув Садену другу кольчугу. Тор не міг зрозуміти, як хлопець буде бігати з такою вагою, адже він сам ледве рухався з однією.

Колк відкинувся назад і дав Садену копняка. Той почав свій довгий і повільний забіг навколо поля. Тору стало його шкода. Він дивився, як той, шкутильгаючи, біг, але нічим не міг допомогти. Йому стало цікаво, чи виживе Саден у Легіоні.

Раптом пролунав звук рогу. Тор обернувся і побачив чоловіків, які їхали на конях в оточенні королівського Срібла. Чоловіки тримали довгі списи, а на головах мали шоломи, прикрашені пір’ям. Вони зупинились перед Легіоном.

“На честь весілля дочки короля і на честь літнього сонцестояння, Король оголосив цей день днем полювання!”

Всі хлопці навколо Тора вибухнули величезною радістю. Всі вони побігли на інший кінець поля, за кіньми.

“Що відбувається?” – запитав Тор Ріса, коли побіг разом з іншими.

Ріс широко посміхнувся.

“Це величезна удача!” – сказав він. – “У нас сьогодні буде вихідний! Ми їдемо на полювання!”

Тор біг вниз по лісовій стежці разом з іншими, тримаючи в руках спис, який йому вручили для полювання. Поруч з ним бігли Ріс, О’Коннор і Елден, і ще як мінімум п’ятдесят інших членів Легіону. Попереду них верхи їхала сотня членів Срібла в легких латах. Деякі з них везли короткі списи, але у більшості за спинами висіли лук і стріли. Серед них бігли дюжини зброєносців та слуг.

Попереду скакав верхи Король Маꥳ렖 він здавався величезним і гордим як ніколи. На його обличчі була збуджена посмішка. Короля оточували його сини Кендрик і Гарет, і навіть, на подив Тора, Годфрі. Дюжина пажів бігли між ними: деякі з них, відкинувшись назад, дули в роги, зроблені з довгих бивнів, інші тягнули натравлених собак, які з нетерпінням бігли вперед, намагаючись не відставати від коней. Це був цілковитий хаос. Коли велика група воїнів увірвалася в ліс, вони стали розділятися по різних напрямках. Тор поняття не мав, куди вони біжать