Завдання Героїв - Морган Райс

Тор відчув чергове борсання за пазухою, коли Крон висунув голову.

“Ну, що тут у тебе?” – захоплено закричав Годфрі.

“Це дитинча леопарда”, – сказав Тор.

“Ми знайшли його під час полювання”, – додав Ріс.

“Він голодний”, – виголосив Тор. – “Я не знаю, чим його годувати”.

“Зрозуміло, що елем!” – гукнув високий друг Годфрі.

“Правда?” – запитав Тор. – “А це не зашкодить йому?”

“Звичайно ні!” – кричав Годфрі. – “Це ж просто хміль, хлопче!”

Годфрі вмочив палець в піну і простягнув кошеняті. Потягнувшись вперед, Крон лизнув запропонований палець. Він лизав його знову і знову.

“Бачиш, йому подобається!”

Раптово Годфрі закричав і відсмикнув свій палець. Він підняв його і показав кров.

“Які гострі зуби!” – вигукнув він, а решта зареготала.

Тор нагнувся і вилив залишок свого напою в рот маленького леопарда. Крон жадібно пив ель, і Тор вирішив знайти для нього справжню їжу. Він сподівався, що Колк дозволить йому залишитися в казармі, і що ніхто в Легіоні не стане заперечувати.

Музиканти змінили пісню. З’явилося ще кілька друзів Годфрі, і кухлі знову наповнилися. Годфрі пішов з ними і загубився у натовпі.

“Побачимося пізніше, юначе”, – сказав Годфрі Рісу перед тим, як піти. Після чого він повернувся до Тора: “Сподіваюся, що ти будеш проводити більше часу в пивній!”

“Сподіваюся, що ти станеш проводити більше часу на полі битви”, – передражнив Кендрик.

“Я дуже в цьому сумніваюся!” – відповів Годфрі і зареготав разом зі своїми приятелями, розчиняючись в натовпі.

“Вони завжди святкують таким чином?” – запитав Тор Ріса.

“Годфрі? Він проводить дні в пивній з того самого дня, як навчився ходити. Він – розчарування для мого батька. Але сам він задоволений собою”.

“Ні, я маю на увазі Королівську рать. Легіон. Чи завжди вони тримають шлях у корчму?”

Ріс похитав головою.

“Сьогодні особливий день. Перше полювання, літнє сонцестояння. Це трапляється не так вже й часто. Насолоджуйся моментом”.

Тор відчував себе ще більш дезорієнтованим, оглядаючи кімнату. Це було не те місце, де йому хотілося б знаходитися. Він хотів би повернутися в казарму і тренуватися. І знову його думки повернулися до Гвендолін.

“Ти добре розгледів його?” – запитав Кендрик, підійшовши до Тора.

Тор з подивом подивився на нього.

“Людину в лісі, яка випустила стрілу”, – уточнив Кендрик.

Решта підсунулась ближче, намагаючись розчути те, що скаже Тор. Атмосфера стала серйозною.

Тор спробував пригадати, але не зміг. Все було як в тумані.

“Якби ж я міг”, – сказав він. – “Все сталося так швидко”.

“Можливо, це був один з людей Короля, що вистрілив у нашому напрямку помилково”, – вставив О’Коннор.

Тор похитав головою.

“Він не був одягнений як інші. Він був вбраний в усе чорне: плащ і каптур. І він випустив лише одну стрілу, спрямовану прямо у Кендрика, після чого відразу зник. Мені дуже шкода. Шкода, що я не бачив більше”.

Замислившись, Кендрик похитав головою.

“Але хто б хотів твоєї смерті?” – запитав Ріс Кендрика.

“Чи був це найманий вбивця?” – додав О’Коннор.

Кендрик знизав плечима: “У мене немає ворогів, про яких я б знав”.

“Але у батька багато ворогів”, – сказав Ріс. – “Можливо, хтось хоче вбити тебе, щоб дістатися до нього”.

“Або ж хтось хоче прибрати тебе зі шляху на трон”, – припустив Елден.

“Але це абсурд! Я незаконнонароджений! Я не можу успадкувати трон!”

Поки всі вони качали головами, попиваючи ель і намагаючись знайти причину, в кімнаті пролунав черговий крик. Вся увага чоловіків була прикута до сходів, що вели нагору. Вони підняли очі і побачили жінок, які виходили з верхньої зали. Вони встали біля поручнів і дивилися вниз. Всі жінки були напівроздягнені і мали забагато макіяжу.

Тор почервонів.

“Вітаю вас, чоловіки!” – окликнула жінка з пишними грудьми у червоному мереживі, що стояла попереду.

Чоловіки привітали її схвальними вигуками.

“У кого є гроші, щоб провести цей вечір?” – поцікавилась вона.

Чоловіки знову радісно закричали.

Очі Тора стали ширшими від подиву.

“Це ще й бордель?” – запитав він.

Його товариші мовчки повернулися до нього, після чого зареготали.

“Боже ти мій, який же ти наївний!” – вигукнув Конвал.

“Тільки не кажи мені, що ти ніколи не був у борделі”, – сказав Конвен.

“Б’юся об заклад, що він ніколи не був з жінкою!” – вигукнув Елден.

Тор відчув, що всі дивляться на нього. Його обличчя почервоніло як буряк. Він хотів крізь землю провалитись. Вони мали рацію – він був незайманим. Але Тор ні за що їм про це не розповість. Він здивувався – невже це було написано на його обличчі?

Він не встиг відповісти, бо в цю мить один з близнюків простягнув руку, міцно підштовхнув Тора у спину і кинув золоту монету жінці на східці.

“Здається, у тебе є перший клієнт!” – прокричав він.

Кімната вигуками вітала Тора. Незважаючи на опір, він відчув, що його штовхають вперед дюжини чоловіків, через натовп вгору по сходах. Коли він піднімався нагору, його голова була сповнена думок про Гвен. Про те, як сильно він її любить. Про те, що він не хотів бути ні з ким іншим.

Йому хотілося розвернутися і втекти. Але шляхів для відступу, у буквальному сенсі, не було. Десятки незнайомих йому чоловіків штовхали його вперед, не дозволяючи йому відступити. Він не встиг нічого зрозуміти, як опинився зверху, на сходовому майданчику, дивлячись на жінку, яка була вище за нього. Вона посміхалася йому і від неї пахтіло парфумами. Тор був п’яний, що робило ситуацію ще гірше. Кімната оберталася у нього перед очима. Він відчув, що ось-ось вирубиться.

Жінка нахилилася, ухопила Тора за сорочку і впевнено повела його в кімнату, після чого зачинила за ними двері. Тор рішуче був налаштований не бути з нею. Його думками володіла тільки Гвен. Тор не хотів, щоб його перший досвід з жінкою був таким.

Але розум йому не підкорявся. Він був такий п’яний, що ледве міг бачити. Останнє, що Тор пам’ятав перед тим, як втратити свідомість, було те, що його вели через кімнату до ліжка. Він сподівався, що зробив це перш ніж впасти на підлогу.

Маꥳл насилу розплющив очі, прокинувшись від невпинного стуку в двері і негайно пошкодував про це. Його голова тріщала. Різке сонячне світло пробивалося через відкрите вікно палацу, і він усвідомив, що на його обличчі відбились сліди від ковдри з овчини. Він знаходився вдома, у своєму замку. Спантеличений Маꥳл намагався воскресити в пам’яті минулу ніч. Він пам’ятав полювання, пивну в лісі, занадто багато випивки. Якимось чином йому вдалося повернутися сюди.

Він озирнувся і побачив дружину, Королеву, яка спала поруч з ним під ковдрою. Вона повільно прокидалася.

Стук пролунав знову – жахливий шум, лязкіт від залізного дверного кільця.

“Хто б це міг бути?” – запитала Королева роздратовано.

Маꥳл теж хотів би це знати. Він точно пам’ятав, що давав вказівки слугам – не будити його, особливо після полювання. Вони за це заплатять високу ціну.

Ймовірно, це був його управляючий з черговими фінансовими питаннями.

“Припиніть цей триклятий стукіт!” – нарешті прокричав Маꥳл, встаючи з ліжка. Він сів, спершись на коліна, схопившись за голову. Король пройшовся руками по немитому волоссю і бороді, потім по обличчю, намагаючись розбудити себе. Полювання та ель виснажили його. Він уже не був таким моторним, як раніше. Роки взяли своє – він був виснажений. У цей момент Маꥳл поклявся собі, що більше ніколи не візьме і краплі в рот.

З неймовірними зусиллями він підвівся на ноги. Одягнений тільки в халат, він швидко перетнув кімнату і діставшись дверей товщиною в фут і, схопивши