Українська література » Фантастика » Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Читаємо онлайн Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков
однаково, куди летіти.

— Інвернес, — сказала вона. — Ти прилетів в Інвернес.

— Інвернес, — повторив він, мовби щось пригадуючи.

Потім, уже по думки, він повторив її ім’я: Маргарет, Меггі, Мег.


НЕМАЄ НІЧОГО ПРАВДИВІШОГО ЗА ЛЕГЕНДИ

Якась зовсім проста причина спонукала Хольгера повернутися у замок Данвеган, причина, котра мала пряму причетність і до лагідно сяючої глибочіні неба, яку неможливо було відділити од чарівного запаху трави, і до літніх зір, великих, мовби під збільшувальним склом, і до кошлатого, в гребінцях хмаровиння місяця, що то вільно виривався на зоряне безмежжя, то тьмянів.

Кращі дні завжди в минулому, однак у двадцять п’ять ще непомітно. Особливо коли настала відпустка і теплий вітер, не перепочиваючи протягом усього тижня, прогнав над Шотландським нагір’ям дощі і розстелив по морю біле мереживо піни, поєднавши гори і воду з небом прямовисним, як міст, промінням.

Коли гасло голубе колосся трав і лягала на плечі ніч, дороги ставали довшими і мовби поринали в задуму. Можна було бродити й бродити, поки не настане пора першої зірки і не скрикне ранковий птах-невидимка. Одна з нічних доріг привела Хольгера до замку.

Звичайно, історія з феєю, котру розповів служитель, видавалась зовсім неправдоподібною. Але були в його обличчі й голосі якась впевнена спокійна байдужість, втома, що краще слів свідчили про роздуми, про невіру і водночас про нездатність перекреслити, забути побачене, як сон чи казку. А коли все це й не так, то хіба не варто впевнитись у силі чистої вигадки, можливо, самообману?

… Старий замок притягував тіні, наче велетенський магніт. Хольгер пробирався в південну вежу. Злилися, розчинились орієнтири — рів, знайомі виступи стін. За кронами столітніх дерев місяць був як висока і квола свічка. Хольгер збився із зручного шляху, а йти навпростець ставало дедалі важче. Кущі шипшини, мовби їжаки, що понахромлювали листя на спини, поставали вздовж стіни липкими, чіпкими шеренгами.

Треба було б летіти, стелитися над землею і, діставшись до стінки, перемахнути через неї, а ще краще одразу впурхнути у вікно, як метелик або фея. Відчинивши двері, Хольгер подумав, що легше вчинити злочин, аніж дістатися до південної вежі у звичайний спосіб. Служитель не обдурив: з дверима справді все було гаразд. Про всяк випадок Хольгер причинив їх за собою і перевів подих.

Цієї миті в свідомості промайнула якась невловима думка, що одразу ж переключила його увагу, мозок, і він знову відчув пружність своїх м’язів, почув власну сторожку ходу, ритмічні удари серця.

Сходи йшли круто вгору. Було схоже, що звуки глухли, наче в лабіринті, їх поглинав каскад сходинок. На порозі кімнати він на мить зупинився, наче збирався проникнути в таємницю, залишаючись невидимим. Потім зайшов: кімната була порожня. Тут, на висоті південної вежі, місяць виплив над кронами дерев величезною холодною рибиною і стіни засвітились, як удень. Від вікна до неба виткалася невагома срібляста стежина.

Хольгер чекав. Та все навколо лишалось незмінним, і час, позбавлений зв’язку з подіями, плив то пришвидшено, то повільно. Хольгер підійшов до столика й обережно доторкнувся до легкого згортка. Вважається, що феї дуже низенькі, одначе покривало майже нормальних людських розмірів. Принаймні коли Хольгер розправив його і підняв за ріжки, тканина з м’яким шурхотом опустилась до підлоги.

І тут він вловив ледь помітний рух. А ще за мить за покривалом з’явилась жінка. Руки самі заклякли в повітрі. Поволі піднімаючи голову, він відчував, як від скронь аж до долонь швидко котиться тепла хвиля. Прості, наче квіти й трава, обриси її обличчя, лінії шиї, рук робили її схожою, мабуть, на всіх вродливих жінок. Але зразу ж помітив і майже невловиму відміну; чи то в широко поставлених очах, чи в коротко стриженому волоссі, що світилося якимсь особливим світлом, але водночас і відтіняло обличчя, помітив те, що змушувало Хольгера потім ще й ще пригадувати цю зустріч.

Легкий смуток був у її погляді, і всеосяжне розуміння, і тінь колишнього щастя, тінь радощів і турбот. І кожен день життя, можливо, висвітлився в її очах своєю особливою, ні з чим не зрівняною іскрою. Вона була ще зовсім дівчинкою і намагалася приховати легкий смуток чи розчарування — це Хольгер збагнув значно пізніше, коли знову й знову намагався поновити в пам’яті миттєве чарівне видіння.

Збігло, здавалось, лише кілька секунд. Хольгер усе ще тримав покривало за ріжки — увесь затерплий, забувши про свою безглузду позу. Опускаючи напівпрозору тканину, він побачив, як фея швидко нахилилась, легко змахнувши руками, і щезла, розчинилась у місячному світлі.

Хольгер підійшов до столика, сховав струмуючий шовк і, здригнувшись, обернувся, але в кімнаті було порожньо. Тільки місяць у дзеркалі на стіні забився холодною рибиною.

Годинник відстукував четверту годину ночі. Отже, в замку Хольгер пробув уже мало не три години. Так само, мабуть, і герої шотландських казок — гості фей — не помічали плину часу.

… В готель він повернувся перед світанком і прокинувся так пізно, що можна було зразу йти обідати. Все, що пережив щойно вночі, здавалося невиразним сном. Поки він ліниво одягався, чітко пригадалося невеличке кружальце на ріжку покривала — деталь, що випадала із загальної композиції вигадливого малюнка ельфів. Вловити якусь загальну систему в химерному узорі, що його утворювали цяточки та тонкі рисочки, було важко. А саме кружальце скидалося на мішень для стрільби — концентричні смужки займали всю площину: темне «яблучко», потім світла пляма, і знову майже чорне кружальце. По краях кружальця були зовсім вузенькі, і він так і не зміг їх полічити.

Хольгер був майже певен, що ці кружальця вже десь бачив, і тепер, умиваючись, болісно розмірковував, коли й де. Врешті виникло таке відчуття, яке буває, коли відповідь уже крутиться в голові, наче знайоме прізвище, котре спливає в пам’яті, якщо підкажуть першу букву. Він навіть перестав водити руками по шиї, а просто

Відгуки про книгу Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: