Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

«Просто неймовірно, що поліція неспроможна хоча б чимось зарадити, — думав він. — Я не можу в таке повірити. Ці люди мусили щось накоїти. Можливо, вони незаконно емігрували на Землю. Адже нас закликають по телебаченню сповіщати про будь-які приземлення кораблів поза межами передбачених законом посадкових майданчиків. А дотримання законодавства — у компетенції поліції. Але й у такому разі ніхто не має права вбивати когось іншого. Це суперечить засадам мерсеризму».

— Я подобаюся пустолобому, — кинула Пріс.

— Не називай його так, Пріс, — попросила Ірмґард; і зі співчуттям поглянула на Ісидора. — Подумай ліпше, як він міг би тебе назвати.

Пріс нічого не відповіла. На її обличчі застигла загадковість.

— Я починаю встановлювати «жучки», — сказав Рой. — Ми з Ірмґард залишаємося в цій квартирі; Пріс, ти йдеш до... до містера Ісидора.

Він покрокував до дверей доволі жваво як на чоловіка з його комплекцією. Зник у темряві за дверима, які одразу гримнули й зачинилися за ним. Опісля Ісидор побачив дивне видіння: на якийсь час перед ним постав металічний каркас і платформа зі схемами, батареями й усіляким обладнанням... а тоді знову проявилися нечіткі обриси Роя Бейті. Ісидор відчув, як його розбирає сміх; але силою волі зумів його придушити. Був страшенно здивований.

— Людина дії, — озвалася Пріс, немовби звідкись здалека. — Тільки шкода, що його руки не дуже вправні та звиклі до механічної роботи.

— Якщо ми врятуємося, то лишень завдяки Рою, — дорікнула їй Ірмґард.

— Але чи варто, — мовила Пріс сама до себе. Вона повела плечима, а тоді кивнула Ісидорові. — Гразад, Дж. Р., я йду з вами, і ви вже можете починати мене охороняти.

— У-у-сіх вас, — уточнив Ісидор.

Урочисто, офіційним тихим голосом Ірмґард Бейті сказала йому:

— Хочу, щоб ви знали. Ми дуже вдячні вам за це, містере Ісидор. Ви — перший, кого ми тут на Землі можемо назвати нашим другом. Дуже люб’язно з вашого боку, і сподіваюся, що колись ми зможемо вам віддячити, — вона підійшла до нього й погладила його по плечу.

— Ви маєте щось із доколоніальної белетристики? Я б хотів почитати, — попрохав він.

— Прошу? — Ірмґард Бейті запитально поглянула на Пріс.

— Оті старі журнали, — пояснила Пріс; вона зібрала деякі речі, щоб взяти з собою. Ісидор забрав з її рук пакет, відчуваючи, як тілом розходиться тепло, яке може принести лише задоволення від досягнутої мети. — Ні, Дж. Р., ми їх не взяли з собою з причин, які я вже вам пояснювала.

— То-тоді я завтра піду у бі-бібліотеку, — сказав він, виходячи у коридор. — І візьму щось для себе й для вас по-почитати — матимете що робити, окрім цього вичікування.

Він повів Пріс до своєї квартири — темної, порожньої, затхлої та прохолодної; занісши її пожитки у спальню, він одразу ввімкнув обігрівач, світло і єдиний телевізійний канал.

— Мені подобається, — кинула Пріс, але тим самим віддаленим і відчуженим голосом, як і раніше.

Вона блукала по кімнатах, тримаючи руки в кишенях спідниці; на обличчі вираз незадоволення потрохи перетворився на вираз відвертої відрази. Що не узгоджувалося з її словесною реакцією.

— Що трапилося? — запитав він, виклавши її речі на диван.

— Нічого, — вона зупинилася біля венеціанського вікна, розсунула фіранки й похмуро визирала на вулицю.

— Якщо ви думаєте, що вони вас уже шукають... — почав він.

— Це все гарячкове марення,— перебила Пріс.— Викликане препаратами, які дав мені Рой.

— П-п-прошу?

— Ти що, справді віриш в існування мисливців за головами?

— Містер Бейті сказав, що вони вбивають ваших друзів.

— Рой Бейті такий самий божевільний, як і я, — відрубала Пріс. — Жодної подорожі з Марса, хіба що втеча з клініки для божевільних, що на Східному узбережжі, сюди, до Каліфорнії. Ми всі — шизофреники з емоційно-психічним розладом, який називається афективним сплощенням. Потерпаємо від групових галюцинацій.

— Я не думав, що ви кажете правду, — зітхнув він із відчутним полегшенням.

— І чому ви так думали? — вона обернулася й пильно поглянула на нього; настільки пильно, що Ісидор відчув, як його щоки залив рум’янець.

— То-тому що такі речі не трапляються. У-уряд нікого не вбиває, навіть за найтяжчі злочини. А мерсеризм...

— Бачите, — сказала Пріс, — якщо ви не людина, то ставлення до вас цілком інакше.

— Неправда. Навіть тварини... навіть вугрі й ховрахи, змії та павуки... всі вони недоторканні.

Пріс дивилася на нього дуже прискіпливо.

— Отже, такого не може бути, правда ж? Хіба ви не сказали, що навіть тварини, відповідно до закону, недоторканні. Все живе недоторканне. Все органічне, що звивається чи повзає, риє нори чи літає, роїться чи несе яйця... — вона запнулася, бо в цю мить Рой Бейті раптом розчахнув двері й увійшов до квартири; за ним шелестів тягнучись дріт.

— Комахи, — продовжив він, нітрохи не зніяковівши від того, що підслухав їхню розмову, — особливо недоторканні.

Знявши картину зі стіни у вітальні, він почепив на гвіздок невеликий електронний пристрій, зробив крок назад, переконався, що все гаразд, і повісив картину на місце. «Тепер сигналізація», — він зібрав проводи, які тягнулися з якогось складного агрегату. Всміхаючись своєю усмішкою, що суперечила його словам, він показав агрегат Пріс та Джонові Ісидору.

— Сигналізація. Оці проводи заховаємо під килимом; вони виконуватимуть роль своєрідної антени. Реагуватимуть на присутність... — він завагався, — розумної істоти, яка не є однією з нас чотирьох, — закінчив він обтічно.

— Отже, спрацьовує сигналізація, — мовила Пріс, — а тоді що? Мисливець матиме при собі зброю. Ми ж не можемо просто накинутися на нього й загризти його на смерть.

— Цей пристрій, — продовжував Рой, — обладнаний «Пенфілдом». Коли спрацьовує сигналізація, він викликає паніку... у зловмисника. Якщо тільки зловмисник не діятиме оперативно. Страшенну паніку; я налаштував його на повну потужність. Жодна людина не зможе залишатися поблизу пристрою довше, ніж кілька секунд. Така вже природа паніки: вона призводить до зациклення людини на одних і тих же безладних рухах, виникає безпричинне збудження, наступають м’язові й нервові судоми, — а тоді підсумував: — Це дасть нам можливість розправитися з