Я, робот - Айзек Азімов

Мовчання.

— Я повинен виконати наказ. Досі мене не знайшли… Він подумає, що я нікчема… Він сказав мені… Але це не так… Я розумний і сильний… — уривчасто казав він.

Ще один крок.

— Я багато знаю… Він може подумати… Мене знайшли… Ганьба… Тільки не мене… Я розумний… I щоб мене знайшов господар… Такий кволий, повільний…

Ще крок — і важка металева рука лягла на плече Сьюзен Келвін. Вона відчула, як вага гне її донизу. Їй перехопило горло, й тоді вона почула власний пронизливий крик.

Як у тумані до неї долинали слова Нестора-10:

— Ніхто не повинен знайти мене…

Під вагою металу вона гнулася додолу.

Тоді пролунав дивний металевий звук, і вона впала на підлогу, не відчувши удару. На неї лягла блискуча важка рука. Біля Келвін нерухомо розпластався і Нестор-10.

Над нею схилилися стурбовані обличчя.

— Вам погано? — спитав Джералд Блек.

Вона ледь похитала головою. З неї зняли руку робота і обережно допомогли підвестися.

— Що сталося?

— Я на п’ять секунд пустив гамма-промені, — сказав Блек. — Ми не знали, що відбувається. Тільки в останню мить зрозуміли, що він напав на вас, і в нас не було часу на роздуми. Залишалося одне: спрямувати гамма-промені. Він упав одразу ж. Пучок був слабкий, вам він не зашкодить. Не хвилюйтесь.

— Я не хвилююсь. — Вона заплющила очі і на мить схилилася на його плече. — Я не думаю, що він справді напав на мене. Нестор-10 просто спробував це зробити. Його ще утримувало те, що залишилося від Першого закону.

Через два тижні після першої зустрічі з генерал-майором Келлнером Сьюзен Келвін і Пітер Богерт прощалися з ним. Робота на Гіпербазі відновилася. Вантажний корабель з шістдесятьма двома звичайними роботами НС-2 на борту продовжував перерваний політ, маючи офіційне пояснення двотижневої затримки.

Урядовий корабель готувався відправити двох роботистів на Землю.

Келлнер знову одягнув свій парадний мундир. Його білі рукавички аж сяяли білизною, коли він вітався за руки.

— Решту модифікованих роботів, безперечно, треба знищити, — сказала Келвін.

— Добре. Ми спробуємо замінити їх звичайними роботами. А то й без них обійдемося.

— Гаразд.

— Але скажіть… ви ж нічого не пояснили. Як вам вдалося?

Вона стримано всміхнулася:

— А-а, це… Я б вам сказала заздалегідь, якби була впевнена, що все буде гаразд. Бачите, у Нестора-10 розвинувся комплекс вищості, який з кожним днем посилювався. Йому приємно було думати, що він та інші роботи знають більше за людей. Для нього ставало необхідністю так думати. Ми знали це. Тому на самому початку попередили кожного робота, що гамма-промені можуть вбити його і що ці гамма-промені проходитимуть між ним і мною. I всі, звичайно, залишилися на своїх місцях. Під впливом логічних доводів Нестора-10 під час попередньої перевірки всі вони вирішили, що немає сенсу намагатися врятувати людину, бо були певні, що марно загинуть і самі.

— Так, докторе Келвін, це я розумію. Але чому Нестор-10 покинув своє місце?

— А! Ми тут з вашим молодим колегою Блеком приготували невеличкий сюрприз. Розумієте, простір між роботами і мною заповнили не гамма-променями, а інфрачервоним, звичайним тепловим випромінюванням, нітрохи не шкідливим. Нестор-10 знав, що то інфрачервоні промені і що вони не шкідливі, тому рушив уперед, сподіваючись, що те саме зроблять й інші роботи під дією Першого закону. Тільки за мить він згадав, що звичайний НС-2 здатен лише помітити випромінювання, але не визначити його характер. Що тільки він уміє визначити довжину хвилі, бо пройшов відповідний курс на Гіпербазі. I саме це було для нього надто принизливо, щоб пам’ятати про нього тієї миті. Звичайні роботи знали, що простір між мною і ними смертельний для них, бо їм так сказали. Лише Нестор-10 знав, що ми говорили неправду. I на якусь мить він забув чи не хотів пам’ятати, що інші роботи можуть знати менше, ніж люди. Його підвело почуття вищості. Прощавайте, генерале.

ВТЕЧА

Коли Сьюзен Келвін повернулася з Гіпербази, Альфред Ланнінг уже чекав на неї. Старий ніколи не говорив про свій вік, але кожен знав, що йому було вже за сімдесят п’ять. Він мав ще гострий розум і, хоч пішов у відставку, — науковим керівником став Богерт, — на роботі з’являвся щодня.

— Вони вже закінчують проект гіператомного двигуна? — запитав він.

— Не знаю, — роздратовано відповіла вона, — я не цікавилася.

— Гм-м. Їм би варто поспішити. А то їх обійде фірма “Консолідейтед”. I нас разом з ними.

— “Консолідейтед”? А вони тут до чого?

— Ми ж не єдині маємо справу з обчислювальними машинами. Наші можуть бути позитронними, але це не означає, що вони кращі. Завтра Робертсон скликає велику нараду з цього приводу. Він і на вас чекає.

Робертсон — президент “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”, син засновника фірми, нахилився до свого генерального директора, і борлак йому аж підскочив, коли він сказав:

— Починайте. I давайте напрямки.

— Ну і справа, шеф, — жваво почав генеральний директор. — Місяць тому фірма “Консолідейтед Роботс” звернулася до нас із незвичайною пропозицією. Вони привезли з собою з п’ять тонн різних графіків, цифр, рівнянь та іншого, й оскільки самі не змогли все те проаналізувати, то хотіли скористатися нашим Мозком і одержати від нього відповідь. Умови такі…

Він став загинати свої грубі пальці.

— Нам вони дають сто тисяч, якщо Мозок не видасть рішення, але назве пропущені фактори. Якщо буде рішення, ми одержуємо двісті тисяч плюс вартість конструювання двигуна, плюс четверта частина всіх прибутків від нього. Йдеться про конструювання міжзоряного двигуна.

Робертсон спохмурнів, і його зігнута постать напружилася.

— Незважаючи на те, що вони мають власну мислячу машину?

— Саме це і робить їхню пропозицію підозрілою. Левере, а що ви скажете?

Ейб Левер, що сидів на протилежному краю стола, підвів голову, погладив давно не голене підборіддя й усміхнувся.

— Тут треба дещо уточнити, сер. У фірми “Консолідейтед” була мисляча машина. Вона поламалася.

— Що? — Робертсон аж підвівся з місця.

— Саме так. Поламалася! Їй кінець. Ніхто не знає, від чого, але в мене є доволі цікаві здогадки. Ну, наприклад, що вони попросили її видати їм проект міжзоряного двигуна на основі тієї самої інформації, з якою вони звернулися до нас, а машина не витримала й тріснула. Тепер це вже не машина, а металобрухт, купа заліза.

— Ви розумієте, шеф? — Генеральний директор був у дикому захопленні. — Ви розумієте? Це не просто звичайні промислові дослідження, що не передбачають спроби вдосконалення космічного двигуна. Досі “Консолідейтед” і