Я, робот - Айзек Азімов

— Так. Я не міг йому допомогти. — Важко уявити, що масивна металева постать може скулитися від страху, але було саме так.

— Може, поясниш, чому ти й пальцем не поворухнув, щоб урятувати її?

— Поясню. Я, звичайно, не хотів би, щоб ви… щоб хто-небудь подумав, ніби я міг завдати шкоди господареві. О ні, то було б страшно… неймовірно.

— Будь ласка, не хвилюйся. Тебе ніхто не звинувачує. Я лише хочу знати, про що ти думав у ту мить…

— Перед тим, як це сталося, ви сказали нам, що одному з господарів загрожуватиме небезпека від вантажу, що впаде. Але щоб допомогти, нам доведеться пробратися крізь електричні дроти. Однак це мене не зупинило б, бо що таке моя смерть порівняно з безпекою господаря? Але… але мені спало на думку, що коли я загину на шляху до нього, то все одно не врятую його. Вантаж його розчавить, і я загину теж. А може, колись, якби залишився живий, я зміг би врятувати від небезпеки іншого господаря. Ви мене розумієте?

— Ти хочеш сказати, що став перед вибором: або загине людина, або загинете обоє разом. Так?

— Так. Врятувати господаря було неможливо. Його можна було вважати мертвим. А в такому разі безглуздо вбивати себе без будь-кого наказу.

Келвін покрутила в руках олівець. Вона вже чула таке пояснення, з незначними відхиленнями, двадцять сім разів. Тепер настав час поставити вирішальне запитання.

— Твої розмірковування досить переконливі. Але мені здається, що сам ти до цього не додумався б. Що ти на це скажеш?

Робот завагався:

— Ні.

— Хто ж тоді це придумав?

— Учора вночі ми розмовляли між собою, і хтось з нас подав цю ідею. Вона прозвучала переконливо.

— Хто саме? Робот задумався:

— Не знаю, хтось із нас. Вона зітхнула:

— Все.

Наступним був номер двадцять дев’ятий. Залишилося ще тридцять чотири.

Генерал-майор Келлнер також був сердитий. Ось уже тиждень, як усе на Гіпербазі завмерло, якщо не зважати на деяку роботу з паперами на допоміжних астероїдах. Близько тижня двоє провідних експертів погіршували становище своїми безплідними експериментами. А тепер вони, — принаймні ця жінка, — запропонувала неможливе. На щастя, Келлнер вважав, що зараз необачно відкрито показувати свій гнів.

Сьюзен Келвін наполягала:

— А чому б і ні? Це ж очевидно, що ситуація склалася нікудишня. Єдиний вихід, — якщо не пізно, — розділити роботів. Далі тримати їх разом не можна.

— Моя люба доктор Келвін, — голос генерала несподівано зазвучав на низьких баритонних регістрах, — я не бачу, як розмістити шістдесят три роботи порізно.

Доктор Келвін безпорадно розвела руками:

— Тоді я нічим не зараджу. Нестор-10 або імітуватиме інших роботів, або переконуватиме їх не робити того, чого сам не зможе зробити. В будь-кому разі справи кепські. Ми вступили в справжню боротьбу з цим загубленим роботом, і він перемагає. А з кожною перемогою він дедалі нахабнішає. — Вона рішуче підвелася. — Генерал Келлнер, якщо ви не розділите їх, як я прошу, я вимагатиму негайного знищення всіх шістдесяти трьох роботів.

— Вимагатимете? — Богерт сердито зиркнув на неї. — А хто вам дав право ставити подібні вимоги? Роботи залигаються там, де вони є. Я відповідаю перед дирекцією, а не ви.

— А я, — додав генерал-майор Келлнер, — відповідаю перед своїм начальством, і все це треба залагодити.

— Тоді, — спалахнула Келвін, — мені залишається тільки подати у відставку. А щоб змусити вас знищити їх, я при потребі розголошу таємницю. Не я давала дозвіл на виготовлення модифікованих роботів.

— Одне лише слово, доктор Келвін, яке б порушувало таємницю — і вас негайно заарештують, — спокійно попередив генерал

Богерт відчув, що він уже не впливає на хід подій, тож єлейно сказав:

— Та що ми як малі діти. Просто потрібен час. Я певен, що ми перехитримо робота без відставок, арештів і збитків.

Келвін розлючено повернулася до нього:

— Я проти неврівноважених роботів. Ми вже маємо одного Нестора з яскраво вираженою неврівноваженістю, ще одинадцять потенційно неврівноважених і шістдесят два звичайних роботи, які спілкувалися з неврівноваженими. Єдино надійний вихід — це їх цілковите знищення.

Дзвінок у двері перервав суперечку. Напруга гнівних пристрастей, потік нестримних емоцій урвалися на півслові.

— Увійдіть, — буркнув Келлнер.

То був Джералд Блек. Він чув сердиті голоси і через те був схвильований.

— Я подумав, — мовив він, — чи не краще мені зайти самому… Не хотілося б, щоб хтось потім знову запитував…

— У чому справа? Говоріть ясніше…

— Хтось пробував відімкнути відсік “С” вантажного корабля. На замках свіжі подряпини.

— Відсік “С”? — вигукнула Келвін. — Той, де ви тримаєте роботів? Хто це зробив?

— Зсередини, — коротко відповів Блек.

— Замки зіпсовані?

— Ні, все гаразд. Я вже чотири дні на кораблі, і за цей час жоден з них не пробував утекти. Але я подумав, що ви повинні знати, і мені не хотілося говорити більш нікому. Я це сам помітив.

— Там зараз є хто-небудь? — запитав генерал.

— Я залишив там Робінса й Мак-Адамса. Запала тиша. Всі задумалися. Потім доктор Келвін іронічно сказала:

— Ну?

Келлнер розгублено потер перенісся.

— Що це означає?

— Хіба не ясно? Нестор-10 збирається нас покинути. Наказ зникнути домінує в ньому і робить його ненормальним. Я не здивуюсь, коли залишки Першого закону не стримають прагнення виконати наказ. Він цілком здатен захопити корабель і втекти на ньому. Тоді в нас буде божевільний робот на космічному кораблі. А що він ще накоїть? Ви й зараз думаєте залишати їх разом, генерале?

— Дурниця, — перебив Богерт, що знову взяв себе в руки. — I все це через якісь подряпини на замку!

— Ви, докторе Богерт, мабуть, закінчили аналіз, який я просила зробити, раз ви так рішуче висловлюєте сумнів?

— Так.

— Можна поглянути?

— Ні.

— Чому? Чи й запитувати не можна?

— Бо в них немає ніякого сенсу, Сьюзен. Я вже говорив, що ці модифіковані роботи менш стабільні, ніж звичайні моделі, і мої аналізи підтверджують це. Звичайно, є побоювання, що вони можуть виходити з ладу в екстремальних обставинах, але вкрай малоймовірні. Я не хочу давати підстав для вашої безглуздої вимоги знищити шістдесят два справних роботи тільки тому, що ви не здатні виявити серед них Нестора-10.

Сьюзен Келвін зміряла його презирливим поглядом.

— Ви не хотіли б, аби щось перешкодило вам і надалі залишатися директором корабля. Правда ж?

— Прошу вас, — роздратовано втрутився генерал. — Доктор Келвін, ви наполягаєте, що іншої ради немає?

— Принаймні нічого іншого не спадає на думку, — стомлено відказала вона. — Якби ж то між Нестором-10 і нормальними роботами була ще якась відмінність, не пов’язана з Першим законом… Хоча б одна. Скажімо, щось, що стосується навчання,