Привид іде по землі - Олександр Павлович Бердник

— Лосс! — закричав я. — Що робити? Чим допомогти вам?

— Не треба, — прошепотів він, розплющуючи очі. — Я щасливий… Я виконав свій… обов’язок… Опублікуйте мою розповідь… хай ця трагедія… буде пересторогою для інших. Я задихаюся… скоріше… папір… пишіть… Я продиктую вам формулу радонату й антирадонату.

— Ви не боїтесь? — тихо запитав я.

— Ні… Формула — пусті символи, якщо не знати… попередніх процесів. їх знає… тільки одна… людина… в світі. Ця людина… не оберне на зло… Так хотів… сам Тенк. Швидше, прошу вас.

Він уже не міг говорити. Я, ледве стримуючись від жалю і хвилювання, дістав блокнот. Лосс помертвілими губами шепотів мені напівзрозумілі слова. Я кілька разів перепитував його. Нарешті, на папері було повністю записано формули радонату й антирадонату та адресу Моріса Потра.

І ось людина-привид замовкла. Тіло її занурилося в землю майже по шию. Почувся хрип. Востаннє розплющилися очі, повернулися до сонця і згасли.

За кілька хвилин земля проковтнула Алессандро Лосса. Переді мною була пустельна стежка, навколо — ні душі. Тільки запис у блокноті свідчив про незвичайну пригоду.

…Через кілька днів я повернувся до Парижа. Не гаючи часу, знайшов потрібний будинок на майдані Етуаль.

Мені відкрила старенька бабуся. Підсліпуватими очима вона підозріло оглянула мою постать, а потім прошамкала:

— Кого вам?

— Моріса Потра.

— Заходьте. Він якраз удома.

Я зайшов до коридору, потім до маленької кімнати. Назустріч мені йшов чоловік. Це, безперечно, був Потр. Я впізнав його з опису Алессандро Лосса.

Я назвав себе.

— Чув. Знаю, — чемно відповів Потр.

Обличчя його було змарнілим. Якась важка дума гніздилася в глибині запалих очей. Чи знав Потр про трагедію свого вчителя, про смерть Лосса?

Вчений ждав, про що я почну говорити. Я мовчки дістав блокнот, вирвав аркуш із формулами й подав Потру. Він здивовано пробіг по ньому очима. І ось я побачив, як обличчя цієї спокійної людини смертельно зблідло. Він вхопив мене за плече, міцно стиснув.

— Де ви взяли? Хто передав? Адже Тенк загинув! Він встиг зробити це? Поясніть мені!

— Заспокойтеся, — відповів я. — Я не бачив Тенка, не знаю його. Ці формули мені передав Лосс.

— Лосс?!

— Так. Алессандро Лосс.

— Коли? Як?

— Кілька днів тому. Він помер, його немає. Це він був привидом, якщо ви слухали радіо.

— Я так і гадав, — прошепотів Потр.

— Він пробирався до вас. Вірив, що ви допоможете йому, що ви один можете створити антирадонат.

— Так, це правда. Але пізно… Занадто пізно він згадав про мене, про мої слова.

— І все ж таки, дякуючи йому, світ одержить чудесний винахід, — заперечив я.

— Так. У його душі були й світлі сторони. Переважили темні. Жаль. Як жаль хлопця!

— Ще одне слово. Він просив, щоб ніколи більше радонат не потрапив до рук… Ви розумієте?..

— Розумію. Цього не буде. Але невже ви думаєте, що люди-привиди могли б підкорити світ?

— А хіба ні?

— Ніколи. Винаходиться зброя — одразу ж з’являється й антизброя. Армії привидів, скажімо, треба спочивати, тобто приймати аитипрепарат і перетворюватися в звичайних, непроникливих вразливих людей. При сучасному рівні воєнної техніки армія привидів — це дурниці. Та й взагалі світ настільки неосяжний, людство могутнє і сповнене такої віри в грядущий світлий день, що ніякі заміри маніакальних претендентів на світове панування не увінчаються успіхом. Так було, так є і так буде! Я вірю тільки в позитивне технічне застосування радонату.

— Що ж, я радий, дуже радий, що виконав свою обіцянку. Залишилося одне…

— Що саме?

— Лосс заповів опублікувати його розповідь. Хай його трагедія буде пересторогою для інших.

— Добре. Я допоможу вам, — потиснув мені руку Потр. — Сідайте, я розповім вам про все, що стосується тих подій.

…Отож, сьогодні я здаю до друкарні ці записки. Моріс Потр перечитав їх і сказав, що вони досить точно передають усю історію.

Вірю, що дуже скоро письменники будуть описувати вже не трагедію людини-привида, а героїчні подвиги сміливців, які використають видатне досягнення науки для проникнення в заповітні таємниці природи, для служіння на благо Людини.

Мабуть, кожен із вас, друзі, прочитавши повість О. Бердника «Привид іде по землі», зацікавиться питанням, чи можливо в принципі зробити тверді тіла взаємопроникливими.

Як відомо, всі існуючі на землі речовини складаються з атомів. Хоч атоми в твердій речовині й «щільно» прилягають один до одного, але практично вони «порожні». Коли поперечник атома становить, скажімо, одну стомільйонну сантиметра, то діаметр ядра його сягає ледве однієї десятитисячної частини цієї величини. А поперечник електрона ще менший.

Здавалось би, один порожній атом може вільно пройти крізь інший порожній атом. Але це не так.

Взаємопроникливості атомів перешкоджають так звані електростатичні сили притягання і відштовхування. Кожен атом знаходиться в своєрідному панцирі, він нагадує горіха в шкаралупці.

Якби вдалося позбутися електростатичних сил, як про це йдеться в повісті, то тіло просто розпалося б.

Але, можливо, є інший спосіб розв'язання цієї проблеми? Адже, наприклад, гази проникливі, хоча теж складаються з атомів?

Так, газам це властиво, тому що їхні атоми розташовані на порівняно великих відстанях один від одного.

Рідини також частково проникливі, оскільки їхні атоми не займають певного положення в просторі й при проходженні будь-якого предмета крізь рідину можуть «розступитися».

У твердому ж тілі розміщення атомів — чітко визначене, в нього стала кристалічна структура. І якщо в якому-небудь місці атоми надмірно «потісняться», то кристал зруйнується.

Але припустимо, що проблему проникливості розв'язано без