Дзвін сонця - Олександр Петрович Казанцев
Коли ж мова зайшла про те, що Кампанелла й поранений юнак із Папської області до гирла Тібру перебиралися в трунах, віка яких зняли лише у відкритому морі, кардинал насупився, підвівся з-за столу, сердито скинувши з колін кота, і почав ходити по кабінету. Поли його сутани з червоною підкладкою аж розвівалися.
— Вельми кепські новини привезли ви мені з Італії, мсьє Ноде, — сказав він, вислухавши повідомлення. — У ваших книгах, які я читав, усе складалось набагато краще, ніж вийшло на ділі.
— Але, ваша превелебність, — забурмотів занепокоєний Ноде, — обидва втікачі щасливо прибули до Франції, і синьйор Кампанелла привіз листа найсвятішого папи Урбана VIII, адресованого вам особисто. Він вручить вам його сам, як звелів папа римський.
— Прикро, що я не маю цього листа на руках, — знову невдоволено зауважив Рішельє. — Однак ланцюг логічних побудов дає мені змогу прочитати те послання на відстані.
— Ваша превелебність! Така прозорливість під силу тільки вашому високому розуму.
— Який же ви письменник, мсьє Ноде, якщо не здатні уявити собі, що міг написати папа римський, посилаючи мені листа із звільненим після тридцятилітнього ув’язнення Кампанеллою?
— На жаль, ваша превелебність, змушений зізнатися, що моєї уяви недостатньо.
— Тут потрібна зовсім не уява, шановний Ноде. А втім, я вдячний вам за виконане доручення нашого посланника в Папській області мсьє Ноаля, котрий одержить підвищення і, — він обернувся до Мазаріні, що стояв за його кріслом з опущеними очима, — переводиться віднині до далекої Росії французьким послом при московському царю. Причому з усім штатом нашого представництва в Римі. Щоб не зосталося там жодної людини з оточення Ноаля.
— Слухаю, — уклонився Мазаріні.
— А вас, мсьє Ноде, я теж хочу нагородити і направити радником до губернатора Нової Франції, де вам, сподіваюсь, вдасться написати книгу на наше замовлення про тамтешніх червоношкірих аборигенів. З ними ми маємо військовий союз у боротьбі проти англійських колоній.
Ноде схилив голову. Мало того, що йому доведеться перетнути океан, вирушаючи на край світу, названий Новою Францією, витримати в дорозі всі жахи морської хвороби, але й не скоро повернутися до домашнього затишку. Словом, будучи достатньо проникливим, він не без гумору поставив себе поряд з єгипетським власником фелюги, котрий додатково одержав 500 пістолей за мовчання, а він, Ноде, — гірку милість всесильного кардинала.
І бідолашний Жозеф Ноде почав сипати подяками за нове доручення, яке, зрозуміло, в душі проклинав.
Однак зовсім не позбавлений письменницької уяви, про що дорікнув йому Рішельє, він здогадався: кардинала, очевидно, влаштувало б не щасливе повернення до Франції Кампанелли і Сірано де Бержерака, а їхня загибель у дорозі…
Та мудрий Ноде не подав і виду, що здогадується про справжнє бажання кардинала, і, стримано усміхнувшись, ще раз подякував йому за високу довіру.
Нічого не вдієш, доведеться плисти через океан до індіанців і зубожілого губернатора колоній.
Відпустивши безталанного письменника, Рішельє наказав Мазаріні терміново відбути до Мов’єра для виконання вже відомого нам доручення, а собі звелів подати карету і поїхав до короля в Лувр, щоб застати його ще до того, як той вирушить на полювання.
Король не дуже зрадів непередбаченій появі Рішельє. Він вийшов до нього в мисливському костюмі, невдоволено скривив фізіономію і витягнув уперед шию.
— Радий вас бачити, кардинале, — сказав він. — Сподіваюся, ви прибули з добрими новинами, а не з надокучливими скаргами на моїх мушкетерів, котрі вміють тримати в руках шпаги. Чи ви в чомусь сумніваєтесь?
— Маючи з вами справу, ваша величність, я ніколи не сумніваюся, — низько вклонився Рішельє.
Такі слова і тон кардинала потішили Людовіка XIII, але водночас і насторожили.
— То що ж там у вас скоїлося, якщо треба затримувати мене перед виїздом на полювання, яке розвіє мою нестерпну нудьгу?
— Ваша величність! Я ніколи не зважився б марно потурбувати вас. Тим паче, коли йдеться про мистецтво полювання з ловчими птахами, що поволі вимирає.
— Що правда, то правда, Рішельє. Не думаю, що мене в цьому міг би замінити хтось із нині живих государів.
— Ваша величність! Не тільки государі, ніхто на світі з живих не зрівняється з вами в полюванні!
— Ну, кардинале, не інакше як когось із ваших гвардійців прохромили шпагою. Говоріть, кого і хто? Накажу повісити!
— Ні, ваша величність, цього разу йдеться про пишну церемонію у вашому палаці.
Король витягнув шию.
— Це вже цікаво. Пишну, кажете? І це може мене розважити?
— Без сумніву, ваша величність, якщо ви згодитесь дати велику аудієнцію у присутності всього двору і всіх іноземних послів посланцю найсвятішого папи Урбана VIII.
— Он як? З чим же папа прислав його до нас?
— Він привіз важливого листа, сам будучи довічним в’язнем, котрий ще тридцять літ тому готував повстання проти іспанської корони.
— Знову Іспанія. Надокучила вона мені. Війна з нею — ваша справа, кардинале, на те ви й генералісимус.
— Але мова йде не просто про цю країну, ваша величність, а про визнання у вашій особі першого з усіх католицьких королів.
— Ого-го! І хто ж нас визнав таким?
— Сам найсвятіший папа Урбан VIII, звільнивши натхненника антиіспанської змови і відправивши його зі своїм особистим посланням до Франції.
— Скільки ж просидів у темниці цей гонець?
— Тридцять літ, ваша величність. І пережив через іспанців страшні муки. Це святий чернець Кампанелла.
— Ніколи не чув. Але папі видніше. Якщо він його звільнив на зло іспанському королю, хоч той і родич нашої дружини Анни Австрійської, все одно це нам приємно.
— Тільки заради цього почуття, ваша
