Подорож до Ельдорадо - Вільям Олексійович Лігостов

Він довго ходив по операторській. Скоро мав прийти на зміну черговий оператор. Величезним зусиллям волі доктор примусив себе сісти до пульта. Хтось рипнув дверима. Ген обернувся — вона! Тої ж миті сухо клацнув тумблер- стрілка гойднулася і сповзла до нуля. Подача кисню в контейнер припинилася.

Ген обхопиш голову руками. Його плечі здригалися.

Доктор Ген плакав.

Подув свіжий ходовий вітер. Аргонавти надумали ешномити пальне. Юнга Купчик встромив у дві скаби, міцно прикріплені до будки гвинтами М-8, товсту дровиняку, розправив дві планки, що утворили разом з дровинякою чималий трикутник, заповнений дебелою байковою ковдрою. Вітер напнув її туго, і човен не вельми швидко, але впевнено посунув у південно-західному напрямку, точно додержуючись лінії морського сполучення Стамбул — Пбралгар. Юнга деякий час тримав у руках кінець вірьовки від лівого нижнього кута вітрила, а потім зметикував: її можна прив’язати до стерна.

На ящику, яким накрили мотор, з’явилися дві бляшанки “Сніданку туриста”, сухарі, гарячий чай.

Настрій у Купчика був пречудовий. Панько Федорович теж уминав сніданок за обидві щоки. Якби хто побачив аргонавтів у цю хвилину, не міг би не замилуватися їхнім хвацьким виглядом. Моряцький кашкет Г аласуна збитий набакир, тільник туго облягає фігуру, особливо — живіт. Обличчя засмагло. На Купчику тільник теліпався мішком, зате замусолений шевйотовий картузик синього кольору, зсунутий на гачкуватий ніс, надавав йому вигляду справжнього морячка. Ні, він скоріше скидався на грека-контрабандиста з відомого вірша Багрицького. Як там сказано? “Эх, Черное море, вор на воре…” Море, щоправда, додержуймось документальної точності, було вже не Чорне, а Егейське.

Та коли пильніше придивитися до нашої екстравагантної парочки, не можна не помітити на чолі Панька Федоровича тіні занепокоєності, стурбованості.

Справа, звісно, не в погоді. Погода з усіх сил вибивається, сприяючи сміливцям. І не за штаньми побивається Панько Федорович. Біс із ними, хан гниють на дні Чорного моря. Не нові були, і в трусах тепло. І навіть молодший ніби. Та й на кормі без штанів прилаштовуватися легше. А пояс залишився, підтримує живіт. І в Чорному морі, і в Босфорі та Дарданеллах, і ось тепер Галасуна не полишають думки про Кацо. Тоді, в Дніпрову з ькому лимані, він з переляку поспіхом, без належної і ґрунтовної перевірки взяв його в команду. З обов’язками штурмана Кацо справляється чудово. І все ж його присутність поставила перед Галасуном ряд складних проблем. По-перше, він довго не знав, як звертатися до дельфіна. Взагалі до підлеглих Панько Федорович завжди звертався на “ти”. Однак важко було занести Кацо в графу підлеглих. Он метеляє хвостом поперед човна, а захоче- метельне чи до турецького, чи до грецького берега. І що вдієш? Солі йому на хвоста насиплеш? Але ж і на “ви” не годиться. Хоч який кмітливий, а все ж тварюка, не людина. Тим паче — не начальник. Зрештою, біс з ним, можна було б і на “ви”, але тоді, звичайно, упаде його, Галасунів, авторитет в очах Купчика. Десь при вході в Босфор Панько Федорович все ж зважився і перестав плутатися язиком поміж “ви” і “ти”, твердо перейшов на “ти”. Дельфін не надав цьому ніякого значення. Здавалося б, і всім проблемам кінець. Та Галасун звик працювати з кадрами грунтовно, спираючись на точні анкетні дані. Туманні теревені Купчика про здібності дельфінів не влаштовували його. Останньої ночі він не міг заснути. У голову закралося тривожне припущення. А що, коли цей Кацо — ніякий не Кацо і взагалі не дельфін, а може й дельфін, тільки підкуплений іноземною розвідкою? Га? Вдає, ніби сам веде їх до Ельдорадо, а тим часом мотає на вус їхній курс. Ех, керівного б товариша та порадитися. Але ж де візьмеш в Егейському морі керівного? Довго марудився Галасун після сніданку. Врешті-решт, таки не втерпів, довелося звернутися за порадою до підлеглого.

— Слухай, Семйон… Тіко ж ти нікому-нікому! Як гадаєш?.. Цей Кацо не підведе нас під монастир? — і виклав свої підозри, припущення.

Купчик не на жарт перепудився. Він раптом пригадав ще одну подробицю з розповідей своєї доньки… І ВПС, і ВМС Сполучених Штатів ведуть посилені експерименти з дельфінами! Галасун аж пополотнів.

— Чого ж ти раніше мовчав? Сім мішків вовни натовк, а таке забув!

Купчик почав виправдовуватись, аполітично послався на старечий склероз.

Треба було негайно вживати якихось заходів.

— Хай зараз же заповнить анкету! Раціо? Раціо! — вирячився Галасун і поліз навкарачки в будку.

В портфелі у нього були, — прихопив про всяк випадок, — бланки анкет і автобіографій. Подав Купчику і його фотоапарат- “Зоркий-ЗС”. Особиста справа без фотокартки нічого не варта.

— М-да… — розгублено мимрив Купчик, — діла… Товаришу капітан, фото я зроблю, а як же він заповнить анкету? Хоч і тямущий, та все ж неписьменний.

— Юринда! — відмахнувся рукою Галасун. — Я не великий грамотій — і то цілих три роки завідував отделом кадрів на одному — тіко ж ти нікому-нікому! — важливому заводі. Клич цього анцихриста! Я питатиму і записуватиму, а ти, натурально, слідкуй за його лицем… тьху… мордою. Щоб не збрехав.

— Кацо, Кацо, Кацо! На-на-на, Кацо! — зарепетував Купчик.

Кацо миттю підплив до човна, сперся плавцями на очерет і привітно усміхнувся аргонавтам. Тут Купчик і клацнув затвором фотоапарата. Кацо ніяк не відреагував на фотографування. У Карадагу його фотографували щодня — і наукові працівники, і зайшлі туристи, котрі з весни до глибокої осені не покидають маршруту Карадаг — Планерське.

“Ач, стерво, і зуби скалити навчився! Як же це я смикнув на провокацію?” — картав себе Галасун. Він зняв ковпачок з авторучки, розправив на портфелі бланк і набрав поважного вигляду.

— Бачиш, Кацо, таке діло… Порядок є порядок! Ти, натурально, у нас не на ставці, ми й самі без платні, на ентузіазмі, можна сказати, пливемо. Та поїздка наша — не пусті гульки, і порядок є порядок. Раціо? Раціо! Я питатиму, а ти відповідай. І про анкету нікому — ні слова. Нікому-нікому!