Право на риск - Микола Олександрович Дашкієв

В ім’я цієї, — може, не надто світлої, та все ж кличної, — мети Валентина Гармаш творила справжні чудеса: сумлінний кіб-вихователь КВ-13-13 повсякчас доповідав кібернетичному Інспектору, що людина з особистим індексом № МКАБ-003П31 засвоює запрограмований матеріал набагато грунтовніше й швидше, аніж усі його попередні вихованці, отож має всі підстави стати космонавтом найвищої категорії. І тільки за одне бідолашний кіб незмінно одержував стягнення — за надзвичайно слабкий фізичний розвиток вихованця: “юнак” ледве-ледве вкладався в середні норми для свого віку. Валі Гармаш — хотіла вона того чи не хотіла — доводилося майже третину всього часу перебувати на стадіоні та в гімнастичних залах; на змаганнях з бігу та у метанні диска серед дівчат її результати вже перевищували світовий рекорд, проте кіб уперто не дозволяв їй брати участь у офіційних виступах і наполягав на подальшому тренуванні. Валя скорялася; вона, зрештою, навіть раділа, що надзвичайне перевантаження навчальної та спортивної програми не дає їй можливості замислюватися над власною долею, допомагає забувати про Віталія Бондарчука. А коли той на борту “Ікара” вирушив у багатомісячний розвідувальний політ до астероїдної смуги, дівчині здалося, що вона звільнилася від принизливого почуття закоханості в чужого Друга Серця. Мабуть, так і мало статися; мабуть, “позитронна сваха” заздалегідь зважила на нестійкість почуттів Валентини Гармаш і наступного Дня Аеліти підсуне їй хоч і не героя, зате повністю відповідного юнака; що ж, хай буде так!

Проте минув і наступний День Аеліти, і ще один — Валі вже сповнилося вісімнадцять, — а вона все ще не мала Друга Серця. Підстав для тривоги поки що не було, адже чимало інших дівчат її віку теж чекали знаменної події. Однак у Валі зародилася і дедалі зміцнювалася підозра, що в неї справа пояснюється отією клятою “незвичайністю” індексів; що, мабуть, десь у чомусь сталася якась помилка, фатальна помилка з неймовірно страшними наслідками.

Слід було б звернутися з відповідною заявою до Відділу прогнозування Служби Життя. Але проти цього поставало почуття ображеної гідності.

Це сталося в День Прометея — в день повноліття юнаків. Валя не готувалася до цього свята. Правда, милий чудіюватий кіб останнім часом щось надто настирливо торочив про цей день, але висловлювався головним чином натяками. Валя й гадки не мала, що КВ-13-13 просто НЕ МІГ сказати прямо, яке значення матиме День Прометея для неї, як для ЮНАКА. Заборона людини — непорушний закон для кібера. А Валя Гармаш стільки забороняла, що бідолашний кібер уже ніяк не міг передати їй безпосередню інформацію про її належність до чоловічої статі. Єдине, що Валя зрозуміла з його натяків, — на неї в цей день чекатиме велика радість. Що ж, можливо, кінець кінцем їй дадуть хоч Друга Життя, якщо не дають Друга Серця!

Того ранку Валя прокинулася в спокійному, нічим не потьмареному настрої. Як завжди, привіталася до Віталієвого портрета, — і навіть похвалила себе за те, що цього разу не защеміло серце: отже, все було гаразд; отже, “позитронна сваха” мала рацію, не зваживши на оте “шалене кохання”, “кохання з першого погляду”, яке вигадала Валентина Гармаш тільки через почуття заздрості до подруги. Відтепер — годі. Вона ставитиметься до Віталія Бондарчука лише як до героїчного колеги по професії.

Гай-гай, надто рано було святкувати перемогу над своїм почуттям!

Одягаючись, Валя помітила у вікно: до їхнього котеджу — вперше за багато місяців! — біжить сяюча Лялька. Отже, на свято приїхав Віталій!

Вона спаленіла, заметушилася. Не бажаючи дати підстави для Ляльчиної зловтіхи, помчала до ванної, аби там, за плюскотом води, приховати зрадливі інтонації голосу. З усією можливою байдужістю відповідала на захоплене торохтіння щасливої подруги, зволікала, чекаючи, доки та забереться геть. Тільки де там! Ляльці потрібно було за всяку ціну повтішатися з переможеної суперниці під час першої після тривалої розлуки зустрічі з Віталієм.

І Валя того дня відчула: так, вона підійшла до Віталія справді розгублена й жалюгідна. Не бачила нікого й нічого, крім нього. Їй було байдуже, що подумає і скаже Лялька, аби тільки він, один-єдиний в усьому світі, зрозумів усе і глянув на неї з теплою щирістю.

Мабуть, у неї був дуже дивний вигляд, бо Віталій вперше подивився їй в очі пильніше, аніж звичайно. Сказав:

— З Днем Прометея, Валю!.. Ти сьогодні якась… якась особлива!.. Може… — він посміхнувся. — Може, знайшла Друга Серця?

То був жарт, та ще й не дуже розумний. А вона відповіла на нього з беззбройною щирістю:

— Так, знайшла, Віталію! Не за мертвими індексами, а за велінням живого серця!

— О, це цікаво! — він усе ще дотримувався тону легковажного базікання, проте насторожився. — І хто ж він, отой щасливий?

Але насторожилася й Лялька. О, закохані дівчата вмить помічають найменшу загрозу власному щастю.

— Секрет, секрет! — вихопилася вона. — Віталію, ну як тобі не соромно! Ти ж бачиш — Валя бентежиться!

Кілька слів — і розмову переведено на безпечні рейки. Хай тепер спробує прокласти повторну стежечку до провокаційного натяку про “веління живого серця!”.

Однак Валя була далека від розробки підступних стратегічних планів. Сказала те, що було на душі. Не шкодує про сказане, не плекає рожевих надій. Знає, що коли ближчим часом не станеться якогось чуда, навіки перегорить її кохання до Віталія Бондарчука, — СПРАВЖНЄ кохання, а не емоіндексний сурогат.

Заглиблена в думки, вона не зрозуміла в першу мить, чому зареготали друзі довкола, чому Лялька смикає її за руку:

— Валю, Валю, твій кіб збожеволів!.. Він виписав тобі “Атестат Прометея!”

Валя здригнулася. По спині перебігли мурашки. “Атестатом Прометея” нагороджують найвидатніших ЮНАКІВ Учбового центру. Як це могло статися?!

Але через мить усе з’ясувалося. Головний Розпорядник свята, який вдавав розгубленого і бігав з отим “Атестатом” то до Директора, то до педагогів, враз зупинився і підняв руку.