Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран

15-го січня...

Кит ніколи не каже чогось поганого про людей. В усякому разі, я нічого такого не чув. Правда, в китячій мові нема лайливих слів. Як нема в українській. Тільки українські споживачі при потребі позичають слова в агресивних сусідів. А з морськими китами справа інакша. Вони беруть людей за богів.

Боги, як це здається китам, живуть на суходолі і гріються під сонцем на пляжі. У них нема плавників і хвоста. І невідомо, який орган рухає божественне тіло. Китяча мова не знає слова «бігати». В морі істоти плавають, підіймаються, опускаються, стрибають і навіть задкують, як раки. Але ніщо там не бігає. Отож, кити кажуть, що бог пливе в повітрі від одного кінця пляжу до другого. При цьому кити спостерігають, як він хапається довшими кінцівками за суходіл, щоб не відірватися від землі.

5-го травня...

Сьогодні ми врятували коло сотні китів на пляжі в Західній Австралії. Та це не все. Перед тим, як випровадити їх у відкрите море, я звернувся до них із порадою.

Всі люди знають, як трудно засвоїти чужі прононси. А ще тяжче їх вимовити по-китячому. Все це підводні звуки: гнусяві, гаркаві, пирскаві, бульбуляві, подібні до укання, акання, мукання, викання тощо.

Треба сказати, що ці довготелесі істоти сприйняли моє звернення терпеливо і чемно.

– Так і є, що боги говорять по-нашому, – гордо заявила одна самичка. – Наша мова це не якесь там пискання устриць.

Я їм розповів про людей. Я з’ясував, що людство ділиться на табуни-держави. Взагалі китоловство вже скасоване. Є міжнародна угода. Але є ще такі табуни, які винятково продовжують нищівну діяльність. Щоб не прийшов кінець світу, треба пильнувати людей, а не якусь там вигадану греблю. Я навчив китів, як пізнавати китобійні судна. Китолови мають радар.

– Радар! Радар! Ми теж маємо радар!

Під водою кити весь час перегукуються. Просуваючись у мряці океану, кит ніколи не вдаряється об скелі. Чоловік у темряві своєї кімнати обов’язково нарветься на двері. Кит ніколи.

– Отож, – сказав я, – при появі китобійного радару треба розсипатися на всі боки і пірнати глибоко. Збільшені кошти улову відохотять людей від полювання на китів.

Різдво, 5 років пізніше...

Винищування китів припинилося. Навіть про самогубство більше не чути.

Я налагодив регулярну зустріч із китами. Працюю над антологією китячої лірики. У них усна творчість досягла нечуваних вершин. Зокрема пригодницькі, піторескні думи. Такий твір виконується речитативом під супровід двох-трьох басів, які пускають ритмічні, безперервні звуки, подібні до аборигенського діджеріду.

«Нові Дні» № 12, 1991 р.

_________________________

В ЄДНОСТІ СИЛА

Євгеніка

У 21-му столітті галерейне приміщення сіднейської Вежі Сентерпойнт зайняла Головна Кватира непроханих космічних гостей. Вони висадили в вікні дірку, щоб легше було залітати й вилітати. Їхні чоловіки мали крила. А безкриле жіноцтво вживало летюче приладдя, подібне до мітли.

Нові господарі часто влаштовували облави на людей. Вилами звалювали жертву на землю. Відкидали старих і худих, а молодих і товстих привозили у Вежу і тут тримали, аж поки не приходив шабаш. Тоді полонені зникали безслідно.

Втікти від цих зайд було неможливо. Якщо дивитися із Вежі вниз, люди стають крапками, а машини на вулицях збігаються до іграшкового розміру. І все ж школяр Террі-Тарас, коли його теж ув’язнили, негайно почав обдумувати фантастичний план втечі.

Громадяни тієї доби носили на шиї медальйон у формі тризуба. Електронний посилювач мислення. Як окуляри підкріплюють людський зір, так цей пристрій допомагав краще «варити головою».

З таким тризубом твоя мама не забуває більше ключі в авті. А ти дістаєш університетське деґрі за один рік, замість трьох.

Мало того, медальйон пробуджує ніші зариті таланти. Ти навчаєшся, як думкою рухати речі або спиняти їхній хід на відстані. В науці це зветься телекінез.

Дома Тарас уже не раз робив вправи.

Отак, лежать на столі вареники. Хлопець мислено наказує одному знятися й летіти. За якусь хвилину цей смачний витвір бабусиних рук пірнає в сметану, а тоді прямує Тарасові до рота.

Перші кроки, ясно, не завжди вдалі. Часом вареник вліпить тобі в око. Але, як каже бабуня, наполегливість приносить удосконалення. І після якої сотні вареників Тарас осягнув майстерність.

Тепер, у ворожому полоні, юнак має намір вжити цю техніку для порятунку людства.

Зграйка зайд вилетіла з Вежі і подалася в напрямку Синіх гір. При в’язнях залишився один рудий вартовий. Він поклав вила на стіл, а сам пішов ритися в холодильнику.

Тарас гукнув до інших полонених:

– Як я дам знак, будемо думати разом і про одне!

В’язні відповіли кивком голови.

Тарас подивився на вила і наказав їм мислено викинутися за вікно. Так, наче це був вареник.

Рудий зайда обернувся саме вчасно, щоб з подивом засвідчити, як його зброя втікає від нього в дірку.

Деякі люди запевняють, що тварини не показують почуття на лиці. Правда, трудно дати цим космічним істотам дефініцію: людина чи тварина. Виявляється, що за доісторичних днів вони вже раз відвідували Землю і збереглися в людській пам’яті як чорти й відьми! Ця теорія звучить переконливо: не могли ж люди висмоктати з пальця таку багату, детальну та уніформну традицію про служителів диявола.

Вартовий кинувся услід за вилами, щоб схопити їх. Але вони вже летіли з Вежі додолу.

Зайда стрибнув у розбите вікно, аж його хвіст брязнув по шибці. Завзято замахав крилами, щоб удержатися в повітрі.

Це й був той момент, що на нього чекав Тарас.

– Ану, друзі! Загальмуймо його крила! – гукнув.

Всі однодумці поринули в мислі. Тут вживається нове значення слова «однодумці» – люди,