Перетворення у тварин (збірка) - Євген Гаран

Вона не лише зберігає попередні цінні якості, а набуває нові, які виринають на тихі води душевної врівноважености і насолоджуються плодами утонченого смаку. До цієї нової Зірки професора потягло, як електричним магнетом. Помолодівши, він, ясна річ, став імпульсивнішим, відкинув платонічність, загріб жінку у свої обійми і тут же надів їй на пальця заручального діаманта.

Зрештою, нова Зірка не поспішала одружуватися. Ця особа, яка ще недавно пішла на найбільшу жертву, тепер замислилася і завагалася.

– Ще час є, – казала вона. – Все одно дітей у нас вже не буде...

Стрибаючи з 20-ти років у 50, Зірка оминула той час, що його людська природа присвячує болям і радощам материнства. Метаморфоза не зберегла для неї те таїнство вічности, що на землі вбирається в біологічні форми. Тепер сердешна ходила, як навіжена. На вулицях, в парках її неспокійний і заворожений погляд спинявся на дитячих візочках, на гойдалках, на шкільному подвір’ї.

Щоб відвернути думки, вона принесла додому пляшку доброго лікеру. Хотіла забутися, загубитися, але не ціною падіння в ординарність дешевого вина.

З болем у серці спостережливий професор бачив, як наступного ранку ця мила, кучерява істота морщилася на похміллі, як занехаювала свою зовнішність. Але він не знав, що робити.

Довго Зірка мовчала. Нарешті не витримала. В сльозах і в розпачі розказала професорові все. Він схопив її за руку, і вони поїхали у Сині гори.

– Чи не можна нам ще раз до сталевого циліндра? – спитали діда Хомка.

– Ні, не можна. Спалить вас на попіл.

– Ми хочемо дітей!

– Он як! Так діти у вас будуть і без циліндра. Справа в тім, що мій винахід виявився недосконалим. Зміна віку ще не є стабільною. Скоро вже до вас повернеться ваш справжній вік.

– Яка радість! – вигукнув професор, цілуючи Зірку.

Винахідник дивився їм услід і говорив про себе:

– Я таки мушу попрацювати далі над своїм винаходом, щоб зміну устабілізувати. Хай отакі гарні, закохані люди лишаються молодими назавжди.

«Нові Дні» № 4, 1986 р.

_______________________

АМЕРИКА БЕЗ ПРЕЗИДЕНТА

Євгеніка

У 21-му столітті скоїлася біда.

Президент Сполучених Штатів полетів у Москву, та й не вернувся. Там його посадили.

Спитав у Мавзолеї, чи тлінні рештки Леніна не були з воску? Як фігури мадам Тюссо.

На це вартовий ображено закліпав очима і загорлав:

– Антисовєтська пропаганда!

Не помогла дипломатична недоторканість. Ніщо не помогло. Так і потягли кентукського велетня на цугундру.

Вістка про арешт президента вдарила по Вашингтоні хвилею людського гніву.

Віце-президент послав у Кремль телеграму:

ЗВІЛЬНІТЬ НАШОГО ПРЕЗИДЕНТА СТОП

ДАЄМО НА ЦЕ ПІВГОДИНИ ЧАСУ СТОП

Але півгодини не вистарчило щоб знайти голову совєтського уряду.

У 21-му столітті цей голова був наймолодшим. Йому в той день прийшов восьмий десяток. З цієї нагоди чоловік десь забарився. Ось так і сталося, що по перебігу призначеного часу віце-президент вже був готовий розпочинати війну.

Він зібрав своїх найближчих співробітників:

– Панове! Якщо ви сказали «А», то треба говорити й «Бе».

Присутні зайорзалися, кинули один на одного тривожний погляд.

– А якщо не говорити «Бе»? – спитав державний секретар. – Війна приносить болі, сльози й розлуку.

– Ми не маємо іншого виходу. Із президентом зв’язаний наш престиж.

– А якби це був не президент, а звичайний смертний?

– Тоді вели б переговори.

– В такому разі, чи не краще перетворити президента у звичайного смертного?

– Ви маєте план, як обійтися без війни?

– Так, треба пустити чутки, що в Москву ми послали двійника. Розумієте, уряд США не такий дурний, щоб кидати свого президента в левину пащу.

Члени уряду поміркували, порадилися і вирішили робити так, як це порадив державний секретар.

І дійсно, буря гніву уляглася. Так оминули війну.

У Москві світало. Голова совєтського уряду прокинувся. Прийняв звіт про арешт президента і повідомлення з Америки про двійника.

– Без водки не разбірьош, – сказав.

Ще вчора зранку він тиснув президентові руку. Також цілував його в щоку. І в праву, і в ліву. А вже сьогодні розвідка шле пересторогу, що це, можливо, не президент. А хто ж це такий? Може, він один з тих каліфорнійських нероб? Може, в нього ейдз? Може, капіталісти нарочито підсунули такого поцілуйка?

Голова вголос сказав:

– Хай президент лишається в тюрмі. Тим часом давайте сюди вартового з Мавзолею!

– Ти нащо заарештував президента, остолоп?

Вартовий поблід зо страху:

– Він ображав Леніна. Питав, чи той не з воску.

– Ясно, що з воску.

– Я знаю, але це секрет.

– А як же тепер довести, що Ленін не з воску? Отож, придумай причину для арешту президента. Таку причину, що була б переконливою на Заході.

– Я не знаю. Я на Заході ніколи не бував...

– Ну так слухай уважно. Ходять чутки, що президент насправді не президент. Що це його двійник. Я тебе призначаю слідчим. Ти притисни цього в’язня і дізнайся, хто він.

– Радий старацця, товаришу голово! – виструнчився вартовий.

За кілька днів інтенсивного слідства він випатрав із президента зізнання, що той був звичайним американцем. Підсудимий також признався, що був звичайним псом. А повернувшись до своєї одиночки, заліз під нари і почав гавкати.

«Нові дні» № 7-8, 1986 р.

____________________