Замах на Селену - Олександр Бугай

Спочатку це нас знічувало, та ми швидко звикли до такої, методики, бо виявилося, що він і не домагався відповідей.

Пізніше вияснилося, то і Ціцерон, і всі оті запитання були своєрідною манерою відволікати нас від сторонніх думок, а то і самовдоволеного дрімання.

Дрімати нам не довелося. Лектор настільки заволодів нашою увагою, що ми намагалися не пропустити жодного його слова.

— Немезіда — це зоря-блуканка, яка періодично з’являється в межах Сонячної системи, — так почав наслідувач Ціцерона. — Стародавні греки її називали зорею Помсти. Як ви гадаєте, вони уже тоді щось про неї знали?

Це запитання було адресоване мені. Поки я розмірковував про отих греків, він уже звернувся до іншого слухача.

— Хто вона дійсно, ота Немезіда? Месниця чи помічниця? — Той теж не встиг зібратися з думками, як запитання було поставлене наступному.

— З якою метою вона повертається до нас через кожні п’ятдесят мільйонів років? Наробити чергового клопоту? Чи допомогти голубій планеті переступити на вищий щабель розвитку?

В залі панувала тиша. А він продовжував.

— До речі, через тисячу двісті років таємнича гостя знову появиться над дахом нашого неба. Як ви гадаєте, — звернувся до когось уже в кінці зали, — подасть нам руку дружби, а чи кине планету у вир катастроф?

Ми мовчали. Запитання були несподівані. Жоден лектор досі не читав так лекцій. А він, поправивши окуляри, що сповзли на ніс, продовжував ходити між рядами і розмірковувати.

— З вашого дозволу, я коротенько зупинюся на слідах Немезіди, які вона залишила на нашій планеті, і наявність яких ніхто не може спростувати. Ці сліди — таємничий Бермудський трикутник у Західній півкулі і море Диявола — у Східній.

Під час відвідин нашого зоряного краю, пролітаючи аж занадто близько біля Сонця, зоря-блуканка дією своєї гравітації повалила Землю на бік, тобто на дев’яносто градусів відносно осі її обертання. В результаті такого струсу Північний полюс перескочив у район Бермудського трикутника, а Південний — у район Тихого океану на схід від острова Тайвань. Ці два новоявлені полюси і створили нову вісь обертання Землі. Тоді ж і екватор змінив своє місце перебування. Він оперезав земну кулю по меридіану, який пройшов через Європу, Африку, Антарктиду в Східній півкулі і Тихий океан та Аляску — у Західній. Північний льодовитий океан і Антарктида опинилися в тропіках. Льодовики на Антарктиді і Гренландії, а також крига в Північному льодовитому океані розтанули. Рівень води у світовому океані піднявся на сімдесят метрів. Клімат Землі різко потеплішав. Планету почали зволожувати безперервні дощі. Сушу заполонили джунглі велетенських папоротеподібних рослин. Буйний ріст дерев, стоячі води сприяли окам’янінню рослинних кладовищ. У науці цей період називається карбоном. Кам’яне вугілля повсюдно нагромаджувалося багатометровими пластами.

В цей же період одержав розквіт клас рептилій. Ці холоднокровні плазуни настільки мали благодатні умови для існування, що з часом захопили не лише сушу та море, а й повітря. І ось тоді серед різновидів гігантських динозаврів появився вид п’ятипалих плазунів. Вони називаються котілозаврами. Цей вид у процесі подальшої еволюції дав родовід теплокровним ссавцям, в тому числі і людині.

Минуло кілька епох.

Під час чергових відвідин Немезідою Сонячної системи знову ж таки від її гравітаційного поштовху полюси і екватор повернулися на свої попередні місця. Одночасно повернулися на свої місця і магнітні полюси Землі. Клімат планети набув сучасного стану. Але пам’ять про перебування в Бермудському трикутнику та морі Диявола магнітні полюси зберігають досі.

Це пов’язано з кристалічною будовою земного осердя. Тут уже мовилося, що не лише тверді кристали, а й рідкі, мають властивість довгий час зберігати інформацію про минуле. В розломах морського дна, над якими перебували геомагнітні полюси, ці кристали мають особливу активність. Земний магнетизм чітко зв’язаний із сонячними магнітними бурями. Під час збурень на поверхні Сонця колишні полюси Землі теж пробуджуються. Магнітні силові лінії в дні аномалій створюють тут порожнини діаметром у декілька кілометрів, а висотою — від океанського дна до стратосфери. Це — своєрідні магнітні, діри, з яких назовні не проникає жоден сигнал. Все, що потрапляє в цю діру, провалюється, наче в безодню, не залишивши жодного сліду. Риби та морські ссавці заздалегідь відчувають початок магнітних аномалій і спішно віддаляються від тривожних місць..

З давніх давен кораблі, а в останнє століття і літаки, безслідно щезають в цих незвичайних циліндрах.

Лектор зробив паузу. І раптом вигукнув:

— Як ви думаєте, все, що там зникало протягом віків, лежить спокійнісінько собі на морському дні?

Ми мовчали. Де нам знати, що робиться на тому страшному дні! Та він не довго очікував нашої відповіді.

— Я цю думку спростую, — сказав лектор. — Там, на дні, від них немає жодного сліду! Так, так! Жодного сліду! — вигукнув він. — Тоді виникає таке запитання: де ж вони поділися? Адже часу появи перших мореплавців і до наших днів там повинні бут величезні кладовища кораблів!

Правда — останнім часом дати магнітних аномалій вказуються в періодичній пресі заздалегідь. Про ці дні сповіщається і по центральному радіо на початку нового місяця. Капітанам кораблів та авіалайнерів не рекомендується появлятися в цих районах, що вони і роблять.

І все ж, де розгадка цього таємничого явища?

Лектор замовк. У залі стало чутно, як ходить по подвір’ї ранній березень. Вітерець постукує забрунькованим віттям у шиби вікон, ніби кличе нас на волю. Але ми не хочемо тієї волі. Ми зосереджені і замислені. Ми зачудовані почутим і заклопотані несподіваною звісткою.

Справді, де поділися рештки затоплених кораблів,