Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

англійських колоніальних чиновників у Індії, російських статських радників, польських уланів 1939 року, народних комісарів УРСР перед розстрілом (їхній випраний і заштопаний одяг зберігся на складах НКВС), американських шерифів із Теннессі в кумедних капелюхах, німецьких СС-манів у чорних мундирах, витончений дизайн яких, створений модельєрами «Гуччі», викликав таємний захват Першина, совєтських комісарів держбезпеки — яскраво-сині кашкети з червоними околами, кітелі з зеленої шерсті й сині галіфе з «діагоналі» свідчили про впевнену безпощадну силу держави, італійських карабінерів у темно-синіх одностроях з червоними лампасами й білими портупеями, в темних плащах-накидках з розкішною, несподіваною оперно-червоною підкладкою, французьких тюремних наглядачів часів Фуше; в окремому залі експоновані були мундири українські, переважно виробництва фірми «Першин і Ко» і переважно дизайновані батьком Леди.

Маленька Ледочка, бігаючи серед запилюжених, пропахлих спеціальними хімікаліями манекенів, почувалася, як мала комашка, що потрапила до пронафталіненої шафи, і мріяла колись підпалити весь цей мотлох, щоб легше дихалось.

Але коли 31 липня 2077 року, напередодні захоплення Києва військами Чорної Орди, палац Першина був підпалений невідомими (казали, що то були в’єтнамські робітники батькової фабрики), дихати не стало легше: ледве не потрапивши до лап погромників у масках, які зарубали батька сокирами, незважаючи на те, що в руках його був автомат ІЖ-107, Леда встигла вибігти з палаючого палацу й сховатися у заростях нижче Дніпровського узвозу: бачила у сутінках, як полум’я наповнювало палац зсередини, як вибухали по черзі великі засклені стіни залів, як вогняні кулі плазменої консистенції важко виривалися назовні, ледь не доходячи до невеличкої церкви-ротонди на Аскольдовій могилі. Тепер це місце стало також і батьковою могилою.

О п’ятий годині ранку, коли світанок почав ледве пробиватися крізь туман над лівим берегом, а руїни палацу Першина зчорніли й курилися, наче тліюче вогнище, Леда в нічній сорочці, босонога, з розпущеним чорним волоссям й подряпаними в кущах ногами вийшла на проїжджу частину Набережного шосе й благально підняла руку.

З боку Південного мосту рухались дві автівки. Перша — синій «Форд-Скорпіон» — не затримуючись, швидко об'їхала її й поїхала у напрямку Подолу. Друга — зелений мікроавтобус «Фольксваген-Еко» — різко зупинилася, щоб не збити дівчину. З автобуса вибіг високий чоловік у камуфляжі (запам’ятала лише його білясті, наче вицвілі від сонця брови), схопив Леду й упхав її всередину: там було повно озброєних вояків із довгими снайперськими гвинтівками, затиснутими між колінами цих мовчазних людей.

Так Леда зустріла свого майбутнього чоловіка Ігоря Палія, який повертався з аеропорту Київ-Бориспіль.

33

Уперше Леда познайомилась із Гайдуком і його молоденькою дружиною Олею у березні 2079 року, коли закінчувалася Велика Темрява, а полковника Ігоря Палія призначили одним із заступників Гайдука у новоствореному розвідувальному комітеті (РОК) й надали службову квартиру на Рибальському півострові — в сусідньому з подружжям Гайдуків будинку. Оля запросила Паліїв на вечерю без спеціальної нагоди — просто так, аби краще познайомитись. Олі дуже сподобалась чорноволоса й чорноока могутня красуня, якою захоплювалася ще в пору виступів Леди за збірну України з волейболу в «мирний час» — до вторгнення Чорної Орди та ядерних вибухів. Дві молоді жінки — білява і чорнява — швидко зійшлися й перейшли на «ти». Оля вчилася в Леді (так її називала і це не викликало жодного спротиву) мистецтву домогосподарки, брала в неї кухонні книги й старовинні — пошарпані й зжовклі — жіночі романи; подруги могли годинами слухати музику Шопена чи Моцарта, попивати саморобне вино — розведений самогон, забарвлений червоним буряком і напахчений висушеними травами (називали це «вермутом») — й оповідати одна одній різні історії їхнього минулого щасливого життя. Виявилося, що Першин, батько Леди, добре знав Олиного тата Святополка Гудиму, зшив йому не один мундир. Спогади про «довоєнний» Київ зріднили їх, ніби були вони на вигнанні, на далекій чужині, хоч Київ лежав поруч — за близькими темними горами; на схилах однієї з гір ще можна було розпізнати згарище палацу Першина, а за іншим узвишшям ховався Майдан, на якому повісили Святополка Гудиму. При всій відвертості їхніх розмов Оля ніколи не згадувала Гайдука — ні його службових справ, ні рис особистої вдачі. Леді ж нерідко виказувала вдячність Палієві за те, що врятував її від смерті, розповідаючи — як вона його любить.

Їхні чоловіки також потоваришували, хоч і давалася взнаки різниця віку: Гайдук був на двадцять років старший за Палія. Коли збиралися разом за столом, щебетали в основному Оля і Леді: Оля робила саркастичний огляд подій державного життя, перекривляючи головну відьму країни Богошитську, Леді притримувалася більш побутового тону, розповідаючи про справи гарнізонні, особливо затримуючись на історіях вічного циклу «зрада — кохання — зрада», завдяки чому і Гайдук, і Палій мали досить повну картину сексуальної активності офіцерів розвідки, контррозвідки і спецназу.

Палій, якщо вдавалося вклинитись у щебетання молодих жінок, вставляв свої думки щодо стану бойової підготовки війська, а Гайдук переважно мовчав. Інколи почувався безнадійно старим у цьому товаристві молодих гарних людей. Він не думав про Леді як про жінку, бо все його єство було сповнене Олею, ніжним коханням до неї; звичайно, він не міг не помітити жіночих принад Леді, її грудей, важкі округлості яких звабливо наповнювали тісну маєчку — ще й пипки гостро стирчали, наче хтось пройшовся по них пальцем чи губами. Але залишався до цього байдужим, і навіть скісний, на одну мить, тривожний погляд чорних очей половецької князівни не наводив його ні на які роздуми. Під час однієї з таких вечірок вони з Леді перейшли на «ти». Полковник Палій на це не зважився — навіть ставши генералом армії, завжди звертався до Гайдука на «ви».

Леді була схильна до певного цинізму своїх тверджень, граючи роль старшої, досвідченішої Олиної сестри, хоча народилася всього на два роки раніше за Олю; улюбленою приказкою Леді було «Все починається з кохання, а закінчується гінекологією», хоча це ніяк не стосувалося її. У неї все обмежувалося сексом без кохання й без гінекології. Вона ніяк не могла завагітніти, хоча Палій дуже хотів, й позаздрила Олі, коли та стала чекати Святика. Невідомо чому Олина хвороба, яку старанно приховували навіть від близького до Гайдука кола співробітників, породила в Леді