Космiчний Гольфстрiм - Василь Павлович Бережний

Загальмувавши свiй рух, обережно маневруючи, "Орбiс" наблизився майже впритул, бiк у бiк, i деякий час iшов паралельним курсом, аж доки швидкiсть не зрiвнялася. Хоча невiдомий корабель поступався "Орбiсу" габаритами, корпус цього корабля - динамiчний, сказати б, витончений, свiдчив як про iнженерний, так i про естетичний генiй його творцiв. Лiнiї контуру замикають у собi могуття металу i мислячого духу.

- Там, на кораблi, вiдгукнiться!.. - гравiтацiйнi хвилi безперервно пронизували тiло корабля. Та навiть i тепер, зблизька, контакту встановити не вдалося. Мовчанка невiдомих зореплавцiв не вiщувала нiчого доброго. Анте-Ео спохмурнiв, передчуваючи лихе. Корабель не подає жодних ознак життя... Мабуть, щось сталося з його екiпажем...

- А може, це автоматичний зонд? - з надiєю в голосi сказав Кон-Тiро.

Старший заперечливо похитав головою:

- Не думаю... Та ми незабаром дiзнаємось... про все.

Кон-Тiро здогадався: iдеться про висадку дослiдницької групи на борт.

- Прошу доручити менi...

Першим на шершаву обшивку мовчазного корабля зiйшов Кон-Тiро, за ним шестеро. Усi в антирадiацiйних скафандрах, якi захищають вiд жорсткого випромiнювання, окрiм гравiтацiї та нейтрино. У цьому спорядженнi, та ще з линвою, вони скидалися на альпiнiстiв, що сходять на круту гору.

Кон-Тiро одразу попрямував до невеликого виступу, звiдки в простiр дивилося синювате око телескопа. Тут же виднiвся тiсний, якраз на одну людину, овальний люк. Розгерметизований...

Довгi коридори, примiщення рiзного призначення - скрiзь тут вiяло пусткою. Тепло життя, мабуть, давно покинуло корабель, i на поручнях, стiнах, люках пiд промiнням лiхтаря зблискував тоненький налiт iнею.

Серце в Кон-Тiро забилося дужче, коли вiн зайшов до рубки керування. Невже й тут немає нiкого? В примарному свiтлi аварiйних ламп спочатку важко було щось помiтити, але, ввiмкнувши свого рефлектора, Кон-Тiро побачив: там, бiля пульта, в крiслах сидять двоє. Ступнув ближче, раптом здалося, що вони зворухнулись. Але то зрушились лише тiнi; невiдомi зореплавцi, скованi космiчним холодом, вже не могли привiтати гостей.

До цього Кон-Тiро внутрiшньо був уже приготувався, але те, що вiн i його товаришi побачили наступної митi, так їх вразило, що вони самi мало не скам'янiли. Перед ними сидiли волосатi iстоти! У кожного на головi копиця переплутаного волосся, над очима - волосянi стьожки, а ротiв зовсiм не видно iз-за густих жмуткiв.

- Це - люди з наших легенд, - з легкою зажурою в голосi сказав Кон-Тiро.

- Я так i думав, - обiзвався з "Орбiса" Анте-Ео. Пiсля паузи додав чомусь притишеним голосом: - Ви ж там дiйте обережно, їх треба зберегти.

Це нагадування, мабуть, було зайве, але Кон-Тiро, щоб заспокоїти старшого та й своє хвилювання погамувати, сказав:

- Усе буде добре. Маємо час.

Дослiдницька група так i дiяла - надзвичайно обачно, без поспiху. Ознайомлення з матерiалами на борту проводилося за спiльно обмiркованою схемою. Вже в першi години роботи було вiдкрито багато цiкавих матерiалiв, та особливо цiнними виявились електромагнiтнi записи гантелянською прамовою. Лiнгвiст-фахiвець по контактах з iншими цивiлiзацiями, якому досi не траплялось нагоди застосовувати свої знання, з першого ж прокручування насторожився, увесь перетворився на увагу. Товаришi оточили його пiвколом, теж нашорошенi, чекали. Часом хто-небудь поглядав на тих двох волосатих людей, що закам'янiли у своїх крiслах. Це ж їхнi слова, почуття i думки звучать у навушниках...

Перше прослухування нiчого конкретного не дало, лiнгвiст лише багатозначно хмикав. Та коли пiдключили електронного аналiзатора, учений не без хвилювання повiдомив:

- Це - гантелянська прамова.

Гантелянська?.. Наче спалах яскравого свiтла освiтив усе довкола, багато що з iсторiї гантелян вiдразу стало зрозумiлим, але прийняти це без заперечень було важко, навiть для Кон-Тiро. Та лiнгвiст показав спiльнi коренi, вiднайшов знайомi суфiкси, дифтонги... А це вже - не припущення, не здогад, а знання.

В урочистiй тишi, з глибини тисячолiть лунали слова: - Ми будемо триматися до останнього ковтка повiтря... Треба прокласти трасу Гантеля-Земля...

На берегах широкої рiчки, там, де в сиву давнину було селище Тимчасове, тепер красується найбiльше ган-телянське мiсто. На високiй скелi височить стародавнiй космiчний корабель - символ мужностi, вiдваги i зухвальства людського духу.

Коли ранковi променi кидають на нього пелюстки вогню, здається: запрацювали двигуни корабля i вiн рушає у новий полiт...