Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький
У дверях почувся шум, усі зарухалися, і крізь натовп, розштовхуючи роззяв, видираючи бурульки з бороди, поліз Амвросій Амбруазович Вибігалло. Справжній. Від нього пахло горілкою, сіряком і морозом.
— Милий! — закричав він. — Що ж це, га? Кель сетуасьєн![8] Стелло, куди ж ти, це-во, дивишся!.. Де оселедці? У нього ж потреби!.. У нього ж вони ростуть!.. Мої праці читати треба!
Він наблизився до кадавра, і кадавр негайно ж узявся жадібно його обнюхувати. Вибігалло віддав йому сіряка.
— Потреби треба задовольняти! — казав він, поквапно клацаючи перемикачами на пульті конвеєра. — Чому відразу не дала? Ох уже ці лє фам, лє фам!..[9] Хто сказав, що зламаний? І не зламаний зовсім, а заговорений. Щоб, значиться, не всякому користуватися, бо, це-во, потреби всі мають, а оселедці — для моделі…
У стіні відчинилося віконечко, заторохкотів конвеєр, і просто на підлогу полився потік смердючих оселедцевих голів. Очі кадавра зблиснули. Він упав рачки, дрібного риссю поскакав до віконечка і взявся до справи. Вибігалло, стоячи поряд, плескав у долоні, радісно скрикував і час від часу, переповнюючись почуттями, починав чухати кадавра за вухом.
Натовп полегшено зітхав і ворушився. З’ясувалося, що Вибігалло привів із собою двох кореспондентів обласної газети. Кореспонденти були знайомі — Г. Проникливий і Б. Питомник. Від них теж пахло горілкою. Блискаючи бліцами, вони взялися фотографувати і записувати у книжечки. Г. Проникливий і Б. Питомник спеціалізувались на науці. Г. Проникливий був знаменитий фразою: «Оорт перший поглянув на зоряне небо і помітив, що Галактика обертається». Йому теж належали: літературний запис Мерлінової оповіді про подорож із головою райради та інтерв’ю, взяте (через неграмотність) у дубля Ойри-Ойри. Інтерв’ю мало назву «Людина з великої літери» і починалося словами: «Як кожен справжній учений, він був небагатослівний…». Б. Питомник паразитував на Вибігаллі. Його бойові нариси про самонадягне взуття, про моркву, яка сама висмикується із землі і складається у вантажівки, та про інші проекти Вибігалли були широко відомі в області, а стаття «Чарівник із Соловця» з’явилась навіть в одному з центральних журналів.
Коли в кадавра настав черговий пароксизм задоволення і він задрімав, саме підоспіли лаборанти Вибігалли, яких теж на ґвалт відірвали від новорічних столів, і тому вони були дуже непривітні. Лаборанти поквапно нарядили кадавра в чорну пару та підсунули під нього стілець. Кореспонденти поставили Вибігаллу поряд, поклали його руки на плечі кадавра і, націлившись об’єктивами, попросили продовжувати.
— Головне — що? — з готовністю проголосив Вибігалло. — Головне, щоб людина була щаслива. Зауважую це в дужках: щастя є поняття людське. А що є людина, філософськи кажучи? Людина, товариші, є хомо сапієнс, котрий може і хоче. Може, це-во, все, що хоче, а хоче все, що може. Нес па, товариші? Якщо ж вона, себто людина, може все, що хоче, а хоче все, що може, то вона і є щаслива. Так ми його і визначимо. Що ми тут, товариші, перед собою маємо? Ми маємо модель. Але ця модель, товариші, хоче, і це вже добре. Так би мовити, екселент, ексві, шармант[10]. І ще, товариші, ви самі бачите, що вона може. І це ще краще, бо коли так, то він… вона, значиться, щаслива. Маємо метафізичний перехід від нещастя до щастя, і це нас не може дивувати, бо щасливими не народжуються, а щасливими, це-во, стають. Завдяки турботам і правильному до тебе ставленню. Ось воно зараз прокидається… Воно хоче. І тому воно поки що нещасливе. Але воно може, і через це «може» здійснюється діалектичний стрибок. О, о!.. Дивіться! Бачили, як воно може? Ох ти, мій милий, ох ти, мій радісний!.. О, о! Ось як воно може! Хвилин десять-п’ятнадцять воно може… Ви, там, товаришу Питомник, свій фотоапаратик відкладіть, а візьміть ви кіноапаратик, позаяк тут ми маємо процес… тут у нас усе в русі! Спокій у нас, як і йому й належиться, відносний, рух у нас абсолютний. Ось так. Тепер воно змогло і діалектично переходить до щастя. До вдоволення, себто. Бачте, воно очі заплющило. Насолоджується. Йому добре. Я вам науково стверджую, що готовий був би з ним помінятися. У даний, звісно, момент… Ви, товаришу Проникливий, усе, що я кажу, записуйте, а потім дайте мені. Я пригладжу і посилання вставлю… Ось тепер воно дрімає, але це ще не все. Потреби повинні йти в нас як углиб, так і вшир. Це, значиться, буде єдино вірний процес. Он ді ке[11], Вибігалло, мовляв, проти духовного світу. Це, товариші, ярлик. Нам, товариші, давно час забути про такі манери в науковій дискусії. Всі ми знаємо, що матеріальне йде попереду, а духовне йде позаду. Сатур вентур, як відомо, нон студіт лібентур[12]. Що ми, стосовно даного випадку, перекладемо так: голодній кумі все хліб на умі…
— Навпаки, — сказав Ойра-Ойра.
Якийсь час Вибігалло порожньо дивився на
нього, потім сказав:
— Цю репліку із залу ми, товариші, зараз відкинемо з обуренням. Як неорганізовану. Не будемо відволікатись від головного — від практики. Я продовжую і переходжу до наступної сходинки експерименту. Поясню для преси. Виходячи з матеріалістичної ідеї про те, що тимчасове задоволення матпотреб відбулося, можна переходити до задоволення духпотреб. Себто подивитися кіно, телевізор, послухати народну музику чи поспівати самому і навіть почитати яку-небудь книгу, скажімо, «Крокодил» чи там газету… Ми, товариші, не забуваємо, що до всього цього треба мати здібності, в той час, як задоволення матпотреб особливих здібностей не потребує, вони завжди є, оскільки природа йде услід за матеріалізмом. Поки щодо духовних здібностей даної моделі ми сказати нічого не можемо, оскільки її раціональне зерно є шлункова невдоволеність. Але ці духздібності ми зараз у неї вичленимо.
Похмурі лаборанти розвернули на столах магнітофон, радіоприймач, кінопроектор і невеличку переносну бібліотеку. Кадавр окинув інструменти культури байдужим поглядом і спробував на смак магнітофонну стрічку. Було очевидно, що духздібності моделі спонтанно не виявляться. Тоді Вибігалло наказав почати, як він висловився, примусове запровадження культурних навичок. Магнітофон солодко заспівав: «Ми з милим розставалися, в коханні присягалися…». Радіоприймач засвистів і заулюлюкав. Проектор почав показувати на стіні мультфільм «Вовк і семеро
