Галапагос - Курт Воннегут
29
Тим часом Мері Хепберн лежала на ліжку в своєму номері нагорі й, обгорнувши голову поліетиленовим чохлом від своєї сукні «а ля Джекі», намагалася позбавити себе життя. Чохол зсередини весь уже запітнів, і їй ввижалося, ніби вона — гігантська сухопутна черепаха, що лежить на спині в гарячому й вологому трюмі якогось стародавнього вітрильника. І раз у раз марно хапала ротом повітря — так само, як робила б черепаха, перевернута на спину.
Мері не раз розповідала учням, як вітрильники, перетинаючи Тихий океан, причалювали до Галапагоських островів і ловили беззахисних черепах, які були здатні ще місяцями жити на спині без води та їжі. Вони були на диво неквапні, покірні, величезні й численні. Моряки перекидали черепах на спину, не боячись, що ті їх покусають чи подряпають. Потім тягли черепах, використовуючи їхні ж таки непотрібні панцери як санчата, до баркасів, що чекали на березі.
Моряки складали черепах на спинах у темних трюмах, не приділяючи їм більше уваги, аж доки настав час їх їсти. Черепахи вигідні тим, що м'ясо в них завжди свіже, його не треба зберігати в холодному місці чи їсти одразу.
Кожного навчального року в Іліумі Мері чекала, що хтось із учнів обуриться такою жорстокою поведінкою людських істот щодо цих довірливих створінь. Це давало їй привід сказати, що задовго до появи тварини під назвою «людина» черепахи дуже потерпіли від природного розвитку подій.
їх були мільйони, і вони тулилися на кожному клаптику суші з помірним кліматом, розповідала вона. Та ось деякі крихітні тваринки в процесі еволюції перетворились на гризунів, які легко знаходили й поїдали черепашачі яйця — всі до решти.
Така доля дуже швидко спіткала черепах повсюди, крім кількох островів, яким пощастило уникнути гризунів.
Було якесь ніби пророцтво в тому, що Мері, задихаючись, уявила себе гігантською черепахою. Адже щось дуже схоже на те, що скоїлося давним-давно з більшістю черепах, тепер починало коїтись і з більшістю людства.
Якесь нове, для голого ока невидиме створіння поїдало всі яйцеклітини в людському яєчнику. Почалося це на щорічному книжковому ярмарку у Франкфурті в Німеччині. Жінки на тому ярмарку відчували день чи два якийсь легкий жар, що його іноді супроводжувала полуда перед очима. Після цього всі вони поставали такими, як Мері Хепберн, — не могли більше мати дітей. Способів боротьби з цією хворобою так і не знайдуть. Вона поширюватиметься, по суті, скрізь.
Майже цілковите винищення могутніх гігантських черепах маленькими гризунами було, безперечно, одним із варіантів історії про Давида та Голіафа. Тепер трапився ще один її варіант.
Атож, Мері теж була дуже близька до смерті й уже навіть бачила голубий тунель до потойбічного життя. І раптом вона збунтувалася проти свого великого мозку, що завів її так далеко. Вона скинула з голови чохол від сукні й, замість померти, зійшла собі сходами вниз. І там побачила, як Джеймс Уейт годує арахісом, маслинами, мараскіновими вишнями та поїть коктейлем із бару шістьох дівчаток з племені канка-боно.
Ця мальовнича картина незграбного милосердя залишить у її мозку незгладимий слід на все життя. Відтепер і завжди Мері віритиме, що Уейт — безкорислива, співчутлива, люб'язна людина. Скоро цей огидний-чоловік зазнає фатального серцевого приступу, тож ніщо й ніколи не похитне її високої думки про нього.
Передусім він був убивця. Ось як відбувалося це вбивство,
Уейт був тоді гомосексуалістом-повією на острові Манхеттен, і в одному барі на нього клюнув представник гордовитої плутократії, спитавши, чи знає він, що на рубці його гарної нової велюрової сорочки ще висить ярличок із ціною. То був чоловік із справді королівською кров'ю у жилах. Його звали Річард, принц Хорватсько-Славонський, він був прямий нащадок короля Англії Джеймса Першого, імператора Німеччини Фрідріха Третього, австрійського імператора Франца Йосифа та французького короля Людовіка П'ятнадцятого. Він володів антикварним магазином угорі на Медісон-авеню й не був гомосексуалістом. Просто хотів, щоб юний Уейт трохи придушив його шовковим поясом від халата, а потім, ледь-ледь не довівши до смерті, послабив пояс.
Принц Річард мав дружину й двоє дітей, які тоді відпочивали на лижному курорті в Швейцарії, і дружина була ще в дітородному віці, тож Уейт, можливо, став на заваді народженню ще одного носія благородних генів.
Тут іще така річ: якби принц Річард не загинув, то Боббі Кінг цілком міг би запросити його з дружиною у «Круїз віку до витоків природи».
Його вдові судилося стати дуже вдатною модельєркою краваток. При цьому вона називала себе «принцеса Шарлотта», хоч була дочка простолюдина, покрівельника зі Стейтен-Айленда, і не мала геть ніякого права ні на цей титул, ні на використання герба. І все ж він прикрашав усі краватки, які вона створювала.
Покійний Ендрю Макінтош мав кілька краваток від «принцеси Шарлотти».
Уейт уклав це жирне, без підборіддя, голубокрове обличчя на ліжко з пологом на чотирьох стовпчиках, яке, за словами принца, належало Елеонорі з Палатінат-Нойбургів, матері короля Угорщини Иосифа Першого. Потім прив'язав Річарда до досить товстих стовпчиків заздалегідь нарізаними нейлоновими вірьовками, що їх принц тримав у потаємній шухляді під оборками в ногах ліжка. Це була старовинна шухляда, яка ховала колись секрети сексуального життя Елеонори з Палатінат-Нойбургів.
— Прив'яжи мене міцненько, щоб я й не поворухнувся, — наказав принц Річард молодому Уейтові. — Але так, щоб кров циркулювала. Я не хотів би дістати гангрену.
Протягом останніх трьох років великий мозок примушував принца робити таке принаймні щомісяця: наймати незнайомців, щоб вони прив'язували його і трохи придушували. Яка чудова схема виживання!
Річард, принц Хорватсько-Славонський, інструктував юного Джеймса Уейта, — очевидно, під наглядом духів своїх прабатьків і праматерів, — щоб той душив його доти, доки він знепритомніє. Після цього Уейт, що його принц знав тільки як Джіммі, мав повільно лічити до двадцяти в такий спосіб: «Одна тисяча один, одна тисяча два…» і так далі.
Під можливим потойбічним впливом короля Джеймса, імператора Фрідріха, імператора Франца Иосифа та короля Людовіка принц, один із кількох претендентів на трон Югославії, попереджав «Джіммі», щоб той не торкався нічого — ні його тіла, ні одягу, — крім зашморгу навколо шиї. Він, мовляв, зазнаватиме оргазму, але «Джіммі» нехай не намагається посилити його за допомогою своїх рук чи
