Завдання Героїв - Морган Райс

“Здавайся!” – зажадав Елден.

Тор люто подивився на нього, відчуваючи солоний смак крові на губах.

“Ніколи”, – зухвало відповів він.

Скривившись, Елден підняв свій меч і приготувався завдати удару. Тор нічого не міг вдіяти. Зараз його накриє потужним ударом.

Коли меч розпочав свій рух вниз, Тор закрив очі і сконцентрувався. Він відчував, як повільно опускається меч, відчував себе перенесеним в іншу реальність. Несподівано, він зміг відчути помах меча в повітрі, його рух. Він побажав, щоб всесвіт зупинив його.

Він відчув тепло і поколювання в своєму тілі, а коли сконцентрувався, відчув, що щось відбувається. Юнак відчув, що може контролювати це.

Раптом меч застиг у повітрі. Тору якимось чином вдалося зупинити його, використовуючи свою силу.

Елден розгубився, все ще тримаючи меча. Наступної миті Тор використав силу думки, щоб схопити і стиснути зап’ястя свого суперника. Подумки він стискав його все сильніше і сильніше, і через кілька секунд Елден закричав і випустив меч.

Всі хлопці притихли. Вони застигли, дивлячись на Тора широко розкритими від подиву і жаху очима.

“Він – демон!” – крикнув один.

“Відьмак!” – вигукнув інший.

Тор був приголомшений. Він не мав жодного уявлення про те, що він тільки що зробив. Але він знав, що це не нормально. Тор був одночасно гордий і збентежений, хоробрий і наляканий.

Колк зробив крок вперед, в коло, вставши між Тором та Елденом.

“Це не місце для заклинань, хлопчисько, ким би ти не був”, – вичитував він Тора. – “Це місце для битви. Ти знехтував нашими правилами ведення бою. Ти подумаєш над своєю поведінкою. Я відправлю тебе в справді небезпечне місце, і ми подивимося як захистять тебе там твої чари. Ти відправишся охороняти Каньйон”.

Члени Легіону повідкривали роти від подиву, вони притихли. Тор не розумів точно, що це означає, але знав, що нічого хорошого це не обіцяло.

“Ти не можеш відправити його в Каньйон!” – заперечив Ріс. – “Він – новачок. Він може постраждати”.

“Я буду робити те, що вважатиму за потрібне, юначе”, – відповів Колк Рісу, скорчивши гримасу. – “Твого батька тут зараз немає, щоб захистити тебе. Я керую цим Легіоном. А ти краще притримай язика – те що ти член королівської сім’ї не дає тобі права розмовляти в строю”.

“Добре”, – відповів Ріс. – “Тоді я відправлюся з ним!”

“І я!” – втрутився О’Коннор, зробивши крок вперед.

Колк окинув їх поглядом і повільно похитав головою.

“Дурні. Це ваш вибір. Вирушайте з ним, якщо хочете”.

Колк обернувся і подивився на Елдена: “Не думай, що ти легко відбувся”, – звернувся він до нього. – “Ти почав цю бійку. Ти теж маєш понести відповідальність. Сьогодні ввечері ти приєднаєшся до них в дозорі”.

“Але, сер, Ви не можете відправити мене в Каньйон!” – заперечив Елден, широко розкривши очі від страху. Вперше Тор бачив, що той чогось злякався.

Колк зробив крок уперед, наблизившись до Елдена.

“Не можу?” – перепитав він. – “Я не тільки можу відправити тебе туди, я також можу відіслати тебе з Легіону в найвіддаленіші куточки нашого королівства, якщо ти не перестанеш заперечувати мені”.

Елден відвів погляд. Він був занадто схвильований, щоб щось відповісти.

“Хто-небудь ще хоче до них приєднатися?” – вигукнув Колк.

Інші хлопці – більші, старші і дужчі, з жахом відвернулися. Тор глитнув, коли побачив їхні нервові обличчя, і задався питанням, наскільки жахливим може бути Каньйон.

Тор йшов добре протоптаною ґрунтовою дорогою. По обидві сторони від нього крокували Ріс, О’Коннор і Елден. Вони були настільки приголомшені, що жоден з них не сказав і слова після того, як вони пішли. Тор дивився на Ріса та О’Коннора з відчуттям глибокої вдячності. Йому складно було повірити в те, що вони піддають себе такому ризику через нього. Він відчував, що знайшов справжніх друзів, які були для нього ближче за рідних братів. Тор поняття не мав, що чекало їх у Каньйоні, але з чим би вони не зіткнулися, він був щасливий, що вони поруч з ним.

Тор намагався не дивитися на Елдена. Він бачив, що той відкидає ногами каміння, палаючи від гніву, бачив, яким роздратованим і засмученим він був, змушений перебувати з ними в дозорі. Але Тору не було його шкода. Як сказав Колк, він сам все це заварив. Так йому і треба.

Вони продовжували йти по дорозі, тримаючи курс. Вони йшли вже кілька годин; вечоріло, і Тор дуже втомився. Крім того, йому хотілося їсти. На обід він отримав тільки невелику миску ячмінного рагу і тепер сподівався на те, що їх нагодують на тому місці, куди вони прийдуть.

Але йому було про що хвилюватися крім їжі. Він подивився на свої нові обладунки, які їм видали перед відправкою до Каньйону, усвідомлюючи, що не отримав би їх без вагомої причини. Їм також видали короткі мечі з грубого металу – навряд чи така сталь використовувалась для виковування лицарських мечів, але, в усякому разі, це було краще, ніж нічого. Він почував себе добре, маючи на поясі надійну зброю. До того ж, він все ще носив пращу з собою. Хоча Тор знав, що якщо вони зіткнуться з реальною проблемою сьогодні ввечері, отриманої ними зброї та обладунків може виявитися недостатньо. Він бажав високоякісних обладунків та зброї: таких, як у соратників по Легіону – середніх і довгих мечів з найтоншого металу, коротких списів, булав, кинджалів і алебард. Але все це належало хлопцям слави та честі, зі знатних родин, яким такі речі були по кишені. Тора, сина пастуха, це не стосувалося.

Вони йшли вниз нескінченною дорогою до заходу другого сонця, віддаляючись від гостинних воріт Королівського Двору, у напрямку віддаленого Каньйону. Тор не міг позбутися почуття провини. З якоїсь причини, здавалося, деяким членам Легіону він відверто не подобався чи дратував своєю присутністю. У цьому не було жодного сенсу. У нього всередині все обірвалося. Все своє життя він нічого так не хотів, як приєднатися до них. Тепер Тор відчував, що увірвався в Легіон шляхом обману. Чи приймуть коли-небудь його побратими?

А зараз, крім усього іншого, його відправили на варту в Каньйон. Це було несправедливо. Не він почав ту бійку, а коли він скористався своїми силами, якими б вони не були, це було ненавмисно. Тор все ще не розумів їх, не знав, звідки вони, як він викликав ці сили та як їх позбутися. Його не мусили карати за це.

Тор гадки не мав, що означає чергування в Каньйоні, але, судячи з виразів облич інших людей, було ясно, що доручення не було бажаним. Він задавався питанням, чи не вирушає він на смерть, чи не був це спосіб вижити його з Легіону. Тор був сповнений рішучості не здаватися.

“Як далеко знаходиться Каньйон?” – запитав О’Коннор, порушуючи тишу.

“Не дуже далеко”, – відповів Елден. – “Ми б не потрапили в цю халепу, якби не Тор”.

“Бійку почав ти, пам’ятаєш?” – перервав Ріс.

“Але я бився чесно, на відміну від нього”, – заперечив Елден. – “Крім того, він на це заслужив”.

“Чому?” – запитав Тор, бажаючи дізнатися відповідь на питання, яке мучило його. – “Чому я це заслужив?”

“Тому що це не твоє місце. Ти – не один з нас. Ти вкрав своє місце в Легіоні. Решту вибрали, а ти своє місце вибив”.

“А хіба Легіон створений не для цього? Не для боротьби?”– здивувався Ріс. – “Я б сказав, що Тор заслуговує своє місце більше за будь-кого з нас. Нас просто вибрали, а він боровся за те, щоб отримати те, що йому не дали”.

Елден знизав плечима –