Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

проскочив зупинку Остієнзе, в останню мить перед закриттям дверей вихопившись на перон з непотрібним речовим мішком, почуваючись ампутованим без чорної сумки. Кинувся вздовж платформи, розташованої над будівлею, до якої прилягала римська площа, шукаючи пост поліції. Та даремно. Двері були зачинені; у неділю правоохоронці не працювали, справедливо вважаючи, що цього дня треба не чинити злочини, а молитися Богу. Матюкнувшись, Джордж вийшов на порожню площу й понуро поплентався до станції метро «Базиліка Святого Павла», шукаючи вулицю Остієнзе, 263 — там містився Римський клуб інтегральних досліджень. 4

Змалечку, скільки себе пам’ятав, Мікулаш Куцка любив білих кролів. Батько, який жив у старому будинку на околиці Кошіце, тримав у городі з десяток кліток, відгодовуючи кролів травою, сіном, морквою, яблуками, капустою. Малий Мікулаш ходив з батьком на задвірки військового заводу, де старий Мілан Куцка косив траву, а син збирав її до полотняної торби. Косили тільки надвечір, коли немає роси й трава суха. Мікулаш любив запах, що йшов від кліток; засунувши руку всередину, він пестив угодованих кролів, відчуваючи пухнасте заспокійливе тепло, випромінюване тихими тваринками. До якогось часу Мікулаш не розумів, чому подеколи мама Марія заводить його до хати і вмикає голосно телевізійну програму TEEN-TV; але якось, коли мати поїхала до своєї рідні у Пряшеві, Мікулаш побачив ТЕ, що змінило його життя.

Батько вбивав кролів ударами молотка по голові, від чого над подвір’ям стояв смертний вереск; міцно тримаючи кроля за вуха лівою рукою, батько піднімав його над старим столиком, що стояв неподалік від кліток, правицею наносив різкий і точний удар молотком по тімені — кролик смикався, сіпаючи задніми лапами, наче хотів поплисти кудись далеко від місця страти; на столі вже лежали три безживні тушки.

Малий Мікулаш, прочинивши вікно тісної комори, де готував уроки, не міг відірвати погляду від страшної картини, відчуваючи, що дитинство скінчилося назавжди. Потім батько патрав мертвих кролів, руки його почервоніли від крові; вивернуті шкурки він напинав на трикутні дерев’яні рамки, біля яких роїлися чорні мухи. Серед кролів, забитих того дня, був улюблений Мікулашів білий кролик на прізвисько Лабуть.[2]

Батько знав, як любить його Мікулаш. Якби мати була вдома, вона ніколи не дозволила б вбити чи продати цього кроля.

Того дня Мікулаш тяжко захворів: почалася нестримна блювота, гарячка охопила хлоп’яче тіло, вночі він знепритомнів — довелось викликати «швидку допомогу». Мати негайно повернулась додому, але син замкнувся в собі й нічого їй не розповів.

Жили вони за рікою, на південно-східній околиці Кошиць, біля Опатівського шляху. Після того випадку, коли зненавидів батька й назавжди відмовився їсти м’ясо, Мікулаш забрів до поблизького костела Божого серця Ісуса Христа: тут було тихо й прохолодно, жодної живої душі, повітря сповнене незнайомого запаху, в якому, здавалося, змішані були самотність, сум і заклик до молитви — саме те, що потрібно було нещасному хлопцю. Він сперся колінами на спеціальну дерев’яну підставку під пюпітром і почав розмову з Богом; йому здалося, що Хтось уважно його слухає. Помолившись кілька годин, від чого на душі йому полегшало, Мікулаш зрозумів, що знайшов порятунок у цьому брудному, осоружному, кривавому житті, де так легко люди вбивають молотками невинних пухнастих кролів. Він ще не знав, що так само легко люди вбивають людей. Згодом у Руанді молодий місіонер-монах бачив, як спеціальна міжнародна комісія ОГБ[3] відкривала братські могили замордованих християн, убитих джихадистами; черепи були розколоті ударами селянських мотик. Мікулаш Куцка, здригаючись перед масштабами христоциду, подумав, що такий самий вигляд мали черепи його улюблених кроликів після того, як по них пройшовся молоток татуся.

5

Його Святість Папа Римський Климент XV, 270-й єпископ Риму, вікарій Христовий, наступник Князя апостолів, Верховний першосвященик Вселенської Церкви, Примас Італії, митрополит римської провінції, глава Ватиканської держави, Раб рабів Божих, тихо молився у приватній папській каплиці на третьому поверсі палацу Сикста П’ятого.

У каплиці стояв запах свіжоскошеної трави: у метрі від розп’яття, перед яким молився понтифік, у спеціальному відкритому вольєрі бавився білий, наче ангел, кролик, тихо посопуючи та хрумкаючи травичку, привезену з берегів озера Альбано, де міститься папська літня резиденція Кастель-Гандольфо.

Папа на колінах придибав до вольєра і поклав руку на голову кролика, відчувши, як неспокійно стриже той теплими вухами. «Боже всемилостивий, пробач мені гріх мій дитячий, що не врятував життя Лабута, не зупинив руку батькову, коли вбивав він безневинних кролів», — прошепотів Климент. Йому здалося, що кролик зрозумів його слова, бо припинив тремтіти, віддаючи своє ніжне тепло старечій долоні.

Знявши руку, Папа знову звернувся до розп’яття, вимолюючи прощення за інший смертний гріх свого життя: тільки коли батько помер (майбутній Папа Римський служив тоді єпископом у Братиславі й не зміг — чи не схотів — приїхати на похорон старого Мілана Куцки), мати розповіла йому, що якби не кролі, багатодітна родина померла б з голоду під час війни з Угорщиною; батько врятував дітей від голодної смерті, годуючи і вбиваючи кролів, ховаючи клітки від знавіснілих солдатів, що вигрібали всі харчі, незалежно від того, стояли перед ними словаки, русини, цигани чи мадяри. Мама розповіла Мікулашу, що якісь турецькі найманці ледь не розстріляли батька, знайшовши в повітці лантух з ячмінним борошном.

Болюче відчуття невіджалованої провини перед батьком охопило старого понтифіка: «Отче небесний, — молився він, — я готовий нести будь-яку кару за свою ненависть до батька, за те, що, пішовши з дому, більше ніколи з ним не зустрівся, що не попрощався з ним перед смертю, не попросив вибачення за всі кривди, заподіяні мною татові». Згадав батькові руки — але не в кролячій крові, а порепані, важкі руки простого залізничника-путійця, як ламав він на Різдво хрусткі облатки й давав дітям, а вони цілували йому руку.

Задуму його перервав делікатний стукіт. У дверях стояв, схилившись у