Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

…Коли увечері о 8:20 РМ до капітана Бонетті задзвонив хтось, хто назвався Вінсентом з Фонду Крюгера (в тому Фонді працювала кохана капітана Калина Луцик), Бонетті, інтелігентний флорентієць з двома вищими освітами, почав лаятись, як останній неапольський сміттяр: уже отримав за цю бісову сумку сувору догану від керівництва й змушений був у неділю увечері, коли Рим занурився у січневі сутінки, сидіти в службовому кабінеті управління залізничної поліції й вимучувати рапорт про діяльність злочинної банди на лінії FR-1 (хіба тільки на цій лінії діяли зграї грабіжників?) і про вжиті заходи щодо так званої «циганської групи» Міри Моцетти.

— Цю довбану сумку знайдено. Вона в контррозвідці. Understand? — він чомусь, почувши жахливий акцент Вінсента, перейшов на англійську. — Call to the Agency. Сіао.

Він роздратовано перервав розмову й відключив гаджет, щоб ніхто більше не турбував його.

У понеділок вранці 3 січня на стіл начальника дивізіону контррозвідки Франко Россі полетіло все, що містилося в чорній сумці Джорджа Безпалого: кредитні картки на 500 лір, надсучасний гаджет (увагу Франко привернуло те, що це була найновіша модель, яка щойно надійшла на озброєння вищого офіцерського корпусу ОГБ), окуляри з вбудованою в них відеокамерою та мінікомп’ютером, що міг виводити потрібну інформацію на скельця, дрібні сувеніри з символікою фірми МАРС, запасні батарейки великої ємності й маленький, але потужний лептоп, українські сувеніри — вишивана скатертина та серветки до неї, диски з текстами електронних книжок українською і англійською мовами, ключі від київської квартири Безпалого і повно іншого дріб’язку, серед якого досвідчений погляд Россі виділив невеличку флешку в спеціальному, щільно замкненому сріблястому футлярі.

Россі не зміг відкрити футляр — довелося викликати механіка з контртерористичного дивізіону. Коли флешку було відкрито, Россі вставив її до спеціальної щілини в своєму комп’ютері. На екрані виникло зображення комахи, яка почала негайно розмножуватися, поки чорно-жовта хмара цих інсектів не заполонила весь простір екрана. Потім екран спалахнув і зображення зникло. Помічник Россі через півгодини перевірок і спроб оживити комп’ютер із сумом повідомив, що дорогий казенний прилад згорів дотла, гавкнувся, як старий електрочайник у результаті короткого замкнення.

День починався жахливо, бо вранці Россі полаявся з Джованною, яка прокинулася в поганому настрої й чути нічого не хотіла про цю бісову сумку та її господаря; коханка відштовхнула його, коли намагався обійняти, бо в неділю не приїхав до неї пообідати, як домовлялися; на додачу до всього заступник директора Агентства раптом виявив інтерес до історії з сумкою — мовляв, на якій підставі Россі вліз у компетенцію залізничної поліції і втрутився в банальну історію дрібної крадіжки (і яка ж це сука, подумав Россі, встигла настукати на нього заступнику директора, який ненавидів Франко як головного претендента на свою посаду). Щоб заткнути пельку заступникові, Россі, ще не знаючи вмісту сумки, конфіденційно повідомив, що його агентура натрапила на слід українського шпигуна, який, не виключено, повинен вийти на зв'язок з одним зі злочинних угруповань. Россі й сам дуже швидко повірив у цю абсурдну версію. Його налякали зловісні комп’ютерні комахи, які розповзлися по екрану, й він викликав хакерів з дивізіону електронної інформації.

Хакери прийшли зі своїм комп’ютером, у якому були встановлені потужні фільтри проти смертоносних вірусів типу Locust — удосконаленого і надзвичайно патогенного потомка древніх черв’яків STUXNET — й почали обережно експериментувати з флешкою, яка не хотіла розкривати свої таємниці. Нарешті на екрані з’явилася якась абракадабра з цифр, математичних символів та ієрогліфів.

Хакери визнали своє безсилля, й Россі прийняв два важливих рішення:

— відкрити оперативну справу проти українського агента Джорджа Безпалого під кодовою назвою «Римські канікули» й грифом «цілком таємно»; агентурі AISI докласти всіх зусиль для затримання Безпалого;

— передати флешку в Національний дешифрувальний центр управління електронної розвідки.

Настрій у Франко Россі виразно поліпшився, коли він зрозумів, що випадково завдяки своїй дурепі-дружині упіймав чи не найбільший шанс у своєму житті — викрити шпигунську мережу східної диктаторської країни Україна-Русь. Франко з ніжністю подумав про дружину, якій вибачив усі її ранкові вибрики. І ще з більшою ніжністю подумав про коханку, з якою обов’язково помириться сьогодні й проведе вечір разом, як того вимагав службовий обов’язок, пов’язаний із форсуванням операції «Римські канікули».

Наступного дня після від’їзду високих гостей з України-Руси кардинал Едгар Саймс, керівник Апостольської інформаційної служби Ватикану, довгов’язий смиренний американець із коротким білесим волоссям і завжди сонним виглядом обличчя, зосереджено працював у своєму кабінеті на першому поверсі палацу Сикста П’ятого; тут, у закритих для відвідувачів покоях, містився невеличкий апарат керівництва ватиканської розвідки й контррозвідки — заступники Саймса з оперативної діяльності та аналітичної служби і їхні помічники. Сама ж інформаційна служба розмістилася в затишному передмісті Риму — містечку Вілла Бонеллі, в корпусах колишнього Американського університету. Офіційно ця неприступна твердиня, що нагадувала монастир-фортецю, носила назву Ватиканський архів-інститут пам’яті імені апостола Павла — першого християнського розвідника.

Кардинал Саймс виконував доручення Папи Климента XV і вивчав усі матеріали, пов’язані з візитом генерала Гайдука та патріарха Ізидора до Ватикану й оцінював безпекові аспекти їхніх пропозицій щодо проведення в Києві Вселенського християнського собору Возз’єднання. Уважно прочитав довідку інформаційної служби про внутрішньополітичну ситуацію в Україні-Руси і тепер переглядав записи розмов Ізидора з Гайдуком, таємно зроблені під час їхнього візиту до Риму.

Гості відлетіли з миром до Києва у понеділок, 3 січня, залишивши по своєму візиті багато запитань, серед яких головним було: наскільки міцним є режим військової диктатури генерала Гайдука, встановлений в Україні-Руси ще п’ять років тому? Саймс, випускник математичного факультету Стенфордського університету, а згодом — Католицького університету в Любліні (Польща), добре знав, що зовнішній спокій і вміло зрежисована стабільність у диктаторській державі, де ЗМІ перебувають під контролем режиму, може будь-якої хвилини перетворитеся на поле