Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін

“Дуже прошу вибачити за дурний жарт. Не шукайте мене, бо ніякого вівчаря Джіма Хікса не існує; я вигадав це ім’я з важливих міркувань. Мої вчорашні рекорди ні в якому разі не можна реєструвати як світові. Чому — поки що не скажу, це моя особиста таємниця. Одне обіцяю: менш як за місяць я розкрию її в пресі. Повідомлень від мене мусять чекати чемпіони спортивного репортажу Томас Картней та Боббі Вуд. Великий привіт!”

— Цікаво, чому він хоче зробити своїми довіреними саме вас? — запитав інспектор. — Слово честі, хлопці, буду німий як могила: ви з ним знайомі?

— Авжеж, — відповів Картней. — Вчора ввечері сподобилися честі познайомитися ось за цим столом. Може, тому він і обрав нас адресатами?

— Логічно, — погодився інспектор. — Єдині знайомі журналісти…

— Стривайте, — раптом промовив Ліннокс і повернувся до Тома. — А твої вчорашні підозри? Чому ти спитав, чи не знайомлюся я з Хіксом удруге? Може, ви разом з цим вівчарем морочите мені голову, розігруєте старого?

— Мої підозри не ствердилися, — зітхнув Картней. — Учора ми з Боббі спеціально й дуже ретельно переглянули всі знімки Хікса на стадіоні, але знайомих рухів так і не встановили. Я думав, що це Чарлз Хедді.

— Хедді! Це опудало! Отакої! — зареготав Ліннокс. — Та цей п’яничка неспроможний зараз трьох метрів пробігти, через поріг свого бару перестрибнути!

— А таємниця, вказана в листі? Попередження, що не можна реєструвати рекорди! — вів далі Картней. — На мій погляд, тут не обійшлося без якогось… еліксиру сили. З його допомогою, можливо, і я, і Хедді, давно не треновані спортсмени, могли б показати такі ж запаморочливі результати.

Замість відповіді Джордж Ліннокс зняв трубку відеотелефону, набрав номер бару Чарлза Хедді. На екрані з’явилася його добре вгодована лискуча пика. Дарма, що була рання година, Чарлз уже встиг добряче похмелитися, і настрій у нього був на всі сто відсотків, як він сам любив казати. Інспектор розсміявся:

— Тут явне перевантаження еліксирами протилежної дії. Взагалі, мені здається, що ми не розкриємо таємниці, доки цей Хікс чи Ікс сам цього не схоче. На вашому місці, хлопці, я б поспішив до редакції: у ваших руках така сенсація, ще й завірена моїм підписом! Але умова: не забудьте й про мене, віддайте мені мою невелику частину слави!..

Коли поліцейський фургон, що швидко біг попереду, звернув у бокову вуличку, Том пильно глянув назад. Переконавшись, що за ними нема жодної машини, сказав Боббі:

— Звертай до вілли Картрайта, давно ми його не бачили.

Проте тут їх чекала невдача. Старий, добре знайомий їм служник, який куняв на осонні побіля хвіртки у високому глухому паркані, сказав, що його господар вже більше місяця десь подорожує. Лише вчора надійшов лист, у якому Картрайт повідомив, що приїде десь через три-чотири дні. Якщо гості не встигли поснідати, то він радий прийняти друзів свого господаря, почастувати смачним сніданком.

Чемпіони подякували за гостинність — нема часу, вони завітали на хвильку. Коли ж машина звернула від вілли на магістральний шлях, Том переконливо сказав:

— Запам’ятай, Боббі, мої слова: таємниця Джіма Хікса розкриється на цій віллі. Можливо, ми дізнаємось про неї досить скоро, якщо тобі вдасться одна складна справа. Та нікому ані пари з вуст. А зараз нам лишається їхати до контори і скористатися порадою інспектора — приголомшити всіх новою великою сенсацією…

Як це вдалося Боббі, Том так і забув з’ясувати. Коли через день він зайшов до квартири Вуда, то вражено зупинився посеред вітальні, не знаючи, що й казати, як дякувати своєму напарнику. Він побачив те, чого так бажав, що мусило допомогти йому, не чекаючи обіцяної звістки від загадкового Джіма Хікса, з’ясувати все самому.

Перед Картнеєм були три пари чітких фотокарток. На трьох із них Боббі відтворив на повний зріст їхнього давнього друга, володаря п’яти золотих олімпійських медалей у бігу і стрибках Крістофера Картрайта, одного з найталановитіших спортсменів світу. На трьох інших був загадковий Джім Хікс у день свого сенсаційного виступу, гучна луна від якого ще й сьогодні не стихла остаточно.

Картней як уп’явся поглядом у величезні фотокартки, так уже й не міг відірватися від них. Боббі попрацював на славу. Знімки були винятково чіткі, чисті, без найменшого “зерна” з плівки, яке могло б спотворити певний рух спортсмена. До того ж Боббі підібрав такі фото, де Кріс і Джім виконували однакові рухи в однакових фазах, отже, можна було зробити якнайточніші порівняння.

Зовні між обома визначними спортсменами наче й не було нічого спільного. Білявий Кріс з високим чолом ученого, у всякому разі — інтелектуала, з м’якими рисами обличчя, не дуже об’ємною, але, як у кожного легкоатлета, дуже добре розвиненою мускулатурою. Чорний Джім з кошлатими бровами, з чітко вирізьбленими грубими рисами обличчя, сильними великими м’язами, немов спеціально підкресленими природою. І водночас обидва були наче близнята. Можливо, через абсолютно однакові спортивні пози. А найбільше через те, що з самого початку примусило Картнея згадати про Картрайта: окремі рухи у дні своїх переможних спортивних виступів він виконував у такій індивідуальній, властивій лише йому манері, що можливість двійника Кріса практично виключалася. Тим часом Джім Хікс був майже цілковитою копією Кріса. І потім цей умовний жест, двічі поданий Томові. Кріс не раз бував на змаганнях у ложі преси, сидів поруч з ним, і якось Том поділився з другом умовним кодом, який вони створили разом з Боббі.

— Боббі, я розгубився, — чесно визнав Картней. — З одного боку, за рухами, це незаперечно він. А з другого… Зовсім не його обличчя, нічого спільного з Крісом.

— Давай поки що облишимо зовнішність, — порадив Боббі. — Ти ж знаєш, що в наш час її так само легко змінити, як і костюм. Досліджуймо головне і неповторне — рухи.

Вони почали до тонкощів вивчати й порівнювати кожні два фото — Кріса і Джіма. Боббі підійшов до завдання, немов справжній слідчий. Він приготував ще й окремі фрагменти знімків, змочив їх у спеціальному розчині, і вони стали абсолютно прозорі, чітко