Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін
Майже водночас з ними поставив поруч свій лімузин професор Віллі Крейз. Чемпіони весело перезирнулися. Коли вони троє ставили машини ось так, вважай — секунда в секунду, на стадіоні завжди траплялося щось незвичайне, сенсаційне. Це була здавна перевірена прикмета, вона могла справдитися й сьогодні: адже погода наче спеціально замовлена для визначних досягнень.
Професор гречно привітав своїх давніх улюбленців, міцно потис їхні сильні руки. Він залишався вірний своїм звичкам: незважаючи на теплий сонячний день, був одягнений у темну пару. Сліпучо-білу сорочку прикрашала гарна краватка. Один гудзик піджака було розстебнуто, і друзі побачили елегантну стрілу з підковою — затискач для краватки. Стріла яскраво промінилася на сонці всіма барвами веселки. Важко було зразу визначити, з чого її виготовлено, — з невідомого металу чи пластмаси. Професор перехопив погляд репортерів і весело спитав.
— Що, заздрите стариганові? Вгадав ваші думки?
— Майже вгадали, — усміхнувся Том. — Просто ми…
— Вважаємо, що молодим джентльменам такі цяцьки пасують трохи більше, — закінчив за нього Боббі.
— Можу подарувати кожному, — охоче пообіцяв професор. — Хоча ви першого ж вечора віддасте їх вашим дівчиськам — знаю я вас, волоцюг!
— Любий професоре! — урочисто почав Том, але старий перебив його.
— Знаю, знаю, що скажеш. Давайте краще з’ясуємо головне. Таких затискачів, як мені відомо, усього три на планеті, більше нема. Второпали?
— Еге ж, — відповів Картней за обох і голосом професора додав: — Мої хлопчики, якщо ви мене поважаєте, то я хочу бачити вас усюди з моїм дарунком на краватках. Правильно?
— Том, я завжди вважав тебе розумнішим за президента, принаймні — меткішим за нього, — засміявся професор. Він вийняв дві невеликі коробочки й сам пристебнув райдужні затискачі до краваток своїх студентів. Боббі удавано зітхнув.
— Відтепер, Том, при зустрічах з професором нам доведеться розстібати піджаки або ж більше того — скидати куртки.
— Заздалегідь вибачаю обох, — замахав руками професор.
— А я думаю про інше, — мрійно сказав Картней. — Яку сенсацію віщує нам сьогоднішній день?
* * *Незвичайне почалося перед фінальним забігом на 100 метрів. Диктор відрекомендував глядачам шістку фіналістів — найсильніших спринтерів країни. Щойно вони розійшлися для розминки, як через паркан, що відділяв трибуни від спортивного ядра, легко перескочив високий чорнявий парубань. Поліцай засвистів, наказуючи хлопцеві повернутися назад. Та парубань уже підбіг до судді-стартера, почав про щось гаряче умовляти його. До них підійшли спринтери, прислухались і голосно зареготали. Тоді невідомий сердито, двома вправними рухами скинув одяг. Вражено дивилися на нього судді, спринтери, двоє поліцаїв, які вже вибігли на поле.
І раптом на найближчій до них трибуні почулися гучні оплески.
Том Картней підніс до очей бінокль. Він ніколи не розлучався з ним на великих змаганнях, щоб завжди впритул наближатися до цікавих подій, які відбувалися в далеких від ложі преси секторах. Картней бачив багато чудових спортивних фігур — на рідному серцеві легкоатлетичному ядрі, на рингах, помостах, у басейнах. Але таку гарну й досконалу фігуру, таку пропорційність будови, такі рельєфні сильні м’язи він спостерігав уперше. Перед ним стояв молодий міфічний бог у сучасних купальних трусиках. В його постаті злилися докупи велика сила і виняткова легкість, класична стрункість і незборима міць. Мрія тренера — тільки й можна було сказати про такого хлопця. Тож недарма до нього поспішає Джордж Ліннокс — найавторитетніший селекціонер спринтерів і бар’єристів, чиє мистецтво вивело свого часу на орбіту олімпійських перемог і його, Томаса Картнея.
За кілька хвилин диктор уже звеселяв глядачів. Він повідомив, що якийсь Джім Хікс, вівчар з півдня, просить дозволу виступити у фінальному забігу спринтерів. Запевняє, що легко покаже всім спину: багато бігав у рідних луках, знає ціну секундам, а якщо програє, передасть у фонд олімпійської команди дві сотні добре вгодованих овець. Фіналісти заздалегідь дякують новому супернику за щедрий подарунок і не заперечують проти виступу Джіма Хікса у фіналі по сьомій доріжці, оскільки інші шість уже розіграно між ними.
Тим часом спринтери закінчили розминку, пояснили вівчареві значення стартових колодок, допомогли правильно встановити їх і порадили кілька разів спробувати сучасний старт. Сталося так, що Джім Хікс узяв перший старт сам один, інші з цікавістю розглядали його. Картней за давньою звичкою не просто стежив за пробіжкою, а й відмітив час секундоміром на відрізку 30 метрів. Поглянув на стрілку і ледве зміг приховати від колег свій подив — три секунди! Чого ж можна чекати від цього зухвалого вівчаря на повній стометрівці!
Картней негайно набрав номер телефону редакції і передав закодовану фразу: “Залишайте якнайбільше місця на першій полосі, готуйтеся до екстреного випуску, очікується велика сенсація”. Потім здавна умовленим жестом показав Боббі Буду: будь пильний ладнай свій високочастотний передавач для передачі знімків до редакції безпосередньо з місця подій — буде гаряча робота.
Пролунав свисток судді-стартера, фіналісти вийшли до колодок. Джім Хікс зайняв місце на сьомій доріжці, найближче до глядачів, які відверто милувалися його формами. Картней також невідступно стежив лише за ним. Ліва рука тримала бінокль, права — секундомір, і великий палець екс-чемпіона звично лежав на його головці. Ось пролунала команда
“Увага!”, зараз коротко й сухо лусне постріл стартового пістолета…
Старт було взято майже ідеально. Том натиснув головку секундоміра, опустив на груди бінокль і підніс до вуха телефонну трубку.
На доріжці коїлося казна-що. Джім Хікс, нікому не відомий вівчар, молодий міфічний бог, з перших метрів не лишив найкращим спринтерам країни щонайменшої надії на перемогу. Його крок вражав своєю легкістю, пружністю й невимушеністю. На половині дистанції вівчар випередив суперників метрів на шість. Коли ж він фінішував, іншим залишалося до заповітної риси не менше п’ятнадцяти метрів. Картней автоматично глянув на секундомір і мало не зомлів: світовий рекорд було перевершено більш як