Повернути себе. Том 2 - Олександр Шаравар
Глава 6
Тунель був дуже широким, через нього могли б пролетіти не те що звичайні цивільні флаєри, а навіть десантний бот. Навіщо потрібен був такий величезний тунель у звичайній міській бібліотеці, Фіск не розумів. Також, крім його розмірів, хлопця сильно здивував і матеріал, з якого тунель і був зроблений, дюрасталеві пластини з великим вмістом триніуму. Вони коштували не менше десяти, а то й п'ятнадцяти мільйонів кредитів. Тож Ебенезер був упевнений, що з бібліотекою не все чисто. Та й дивно було те, що саме бібліотека постраждала під час штурму міста зіургами найбільше. Фіск знав, що бібліотеки не користуються великою популярністю. У Трітауні він часто відвідував, рідко коли, крім нього, у бібліотеці були ще люди. Що вдієш, всі воліють економити час і качати інформацію безпосередньо на нейромережу.
Те, що бібліотеки досі існують і в них є копії, надруковані на пластпапері, майже всіх книг, випущених за останні два десятки років, лише забаганка попереднього короля Мінімітара, він вважав, що в кожному місті з населенням більше мільйона розумних має бути подібна бібліотека у разі глобальної катастрофи. Над цим наказом не сміявся лише лінивий, але Фіск свого часу завдяки цьому дізнався чимало корисного. Адже абонемент у бібліотеку коштував лише десять кредитів на місяць, а електронний варіант книги в мережі продавався від сорока кредитів і вище.
Тож хлопець із бібліотеками був знайомий не з чуток, а тому й тунель, який уцілів, попри повну руйнацію надземної частини бібліотеки, збентежив Фіска.
— У мене тут тунель, що веде до сховища бібліотеки.
— Час у нас є, якщо є бажання, можете перевірити, - відповів Ван.
— Прийняв, - відповів Фіск, - Ну що, напарник, уперед, на розгадку таємниці бібліотеки.
— Фіск, вистачить знущатися, - невдоволено пробурчав Терн, хлопець був не дуже задоволений, що його призначали постійним напарником хлопця-псіона. Так, він уже довів, що не простий хлопчик, але все одно були у Паші відчуття, що таким чином хочуть показати його місце.
— Та гаразд тобі, Пашу, це ж цікаво. З чого в бібліотеку вести укріплений тунель? - посміхнувся Фіск. Йому хоч Декс і заборонив використовувати псіоніку на цьому завданні, але пасивне сприйняття емоцій продовжувало працювати, і хлопець відчував, як Терн незадоволений своїм новим призначенням. - Уяви, що ми можемо там знайти?
— Неприємності на свої дупи. - відповів Пашу, він був налаштований дуже скептично до пошуку таємниць.
Фіск вирішив не відповідати на випад товариша. Те, що попереду на них чекають неприємності, він і сам розумів. Не став би Декс під час брифінгу з приводу звільнення Дагсбурга з десять разів повторювати всім бути дуже уважними. Тунель вони знайшли завдяки глайдеру, що впав на надзвуковій швидкості. Своїм падінням та вибухом боєкомплекту, який не встиг той використати, пробили дорожнє покриття пластобетону, тим самим оголили дюрасталеву стелю тунелю.
Зробивши прохід за допомогою плазмового різака, хлопці опинилися всередині, після чого Фіск і зацікавився тунелем. Надто вже незвичайно була сама наявність тунелю, а вже такого широкого й укріпленого й поготів.
Метрів через триста хлопці дісталися величезних броньованих воріт на всю ширину тунелю. При зіставленні поточного розташування з довоєнної картою виходило, що вони були вже під бібліотекою.
— "Семартін 238", серйозна штука, - сказав Пашу, - Є ідеї, як відкрити замок?
— Розчинити упори і двері самі вивалиться, - сказав Фіск, - Але не можна, Декс просив не використовувати псіоніку.
— Тоді йдемо? - Перепитав Пашу, він, на відміну від Фіска, не був авантюристом і вважав за краще не ризикувати, він навіть зрадів, що на воротах стоїть такий серйозний замок, це означало, що можна повернутися до загону. Якраз за дві години прибуде Декс із формером на центральну площу.
— Я спробую дещо, - сказав Фіск, - Шарм зі мною поділився софтом для злому, на одній нейромережі я б не потягнув, але в мене є ваш подарунок, - підняв праву руку вгору Фіск, під рукавом скафандр знаходився наручний штуін, - Звичайно, це тактик, але все одно він потужніший нейромережі в сотню разів.
— А може, не треба? — зробив пропозицію Пашу, сподіваючись на розсудливість Фіска.
— Треба, Пашу, треба, - хмикнув чомусь Фіск, після чого приступив до роботи.
Діставши з контейнера на стегні два кабелі та плазмовий різак малої потужності, Фіск підійшов до воріт. Сканер скафандра вже визначив точку з найвищим електромагнітним випромінюванням, причому його характеристики були якраз характерним для роботи псевдоштуіна. А саме такий і має бути керуючим блоком "Сермантіна".
Обережно, намагаючись не пошкодити псевдоштуін, Фіск почав різати метал, який прикриває доступ до нього. Це було непросто, оскільки усередині стояли досить чутливі датчики, та їх вдалося обдурити встановленим генератором “Пло поля”. Датчики ніби заморожувалися, варто їх фізично зачепити, і заморозка злітала відразу.
Саме через це і знадобилося Фіску майже десять хвилин на те, щоб розкрити метал, що прикриває керуючий блок воріт. А далі вже настала справа вбудованих програм злому у наручний штуін.
Обидва кабелі, по суті, були колоніями нанітів, спеціально розроблених для підключення до будь-яких видів електроніки. Варто було Фіску притулити обидва кінці до псевдоштуіна, як наніти почали проникнення прямо крізь корпус.
Три секунди на створення підключення в обхід фізичної системи безпеки, далі вже робота комплексу програм для злому. Лише п'ять секунд і звук замку, що почався відкриватися, вивів із своєрідного трансу Фіска.
Терн же весь цей час був трохи осторонь воріт і контролював тунель, не хотілося опинитися в пастці хлопцю. Але, на щастя, нічого з іншого боку так і не настав за цей час.
