Зірка КЕЦ - Олександр Романович Бєляєв
Все ще здавалося, що Місяць, Земля і ракета — нерухомі, а зоряне склепіння безперервно рухається.
— Першу велику небесну колонію, — казав Тюрін, — ми заснуємо на відстані п’яти з половиною земних радіусів від поверхні Землі, себто 35 тисяч кілометрів. Час обертання навколо Землі цих небесних колоній збіжиться з земною добою. Там буде майже вічний день, змінюваний короткими сонячними затемненнями. Земля здаватиметься в 33 рази більшою, ніж Місяць. Це значно нижче, ніж там, де ми перебуваємо зараз. Але в 35 разів вище від Землі, ніж Зірка Кец.
— Ну, це ще не так скоро буде, — я кажу про небесні колонії, — заперечив геолог Соколовський, розправляючи свої пухнасті вуса і русяву гостру борідку. Посмішка не сходила з його обличчя. Він був огрядний, веселий, життєрадісний чоловік. — Нам, батечку мій, потрібні спершу матеріали. Не можна все притягти з Землі. Навпаки, ми ще Землі мусимо посилати деякі «небесні» подарунки. Ось колекцію метеоритів ми вже послали. Добра колекція.
— Увесь рій Леонідів, — розсміявся Тюрін.
— Нам потрібно багато заліза, нікелю, сталі, кварцу для спорудження наших жител.
— І де ж ви дістанете ці копалини? — спитав я.
Слово «копалини» викликало новий вибух сміху Соколовського.
— Не копалини, а літалини, чи що, — сказав він. — Метеорити, — ось вони, «копалини». Не дурно я ганявся за ними.
— Метеоритний промисел організував я. Це моя ідея! — вкинув поправку Тюрін.
— Я й не заперечую цього, професоре, — відповів Соколовський. — Ідея ваша, здійснення моє. Ось недавно я відрядив Євгеньєва в нову розвідку…
Прізвище «Євгеньєв» змусило мене пригадати весь шлях, який привів мене на небо. Навіть дивно, як хутко всі ці особисті справи відійшли на задній план перед незвичайними враженнями неба…
— Ми знайшли цілий рій дрібних метеоритів зовсім недалеко від Зірки Кец. Вище траплялись і більші. Ми дослідили їх і знайшли залізо, нікель, кремнезем, глинозем, кальцій-оксид, польовий шпат, хромове залізо, графіт і інші прості та складні речовини. Все, що треба для будівництва плюс кисень для рослин та вода. Користуючись енергією Сонця, ми можемо обробити ці матеріали і виготовити все, що нам треба, аж до олівців. Кисень і вода, звичайно, не в готовому, а в зв’язаному вигляді. Але хеміків це не утрудняє.
— За даними товариша Соколовського, я вивчив рух цих залишків загиблих небесних тіл, — втрутився в розмову Тюрін, — і прийшов до цікавих висновків. Частина метеоритів прилетіла здалеку. Більшість же мали ту саму орбіту довкола Землі, що і Зірка Кец…
— Це я звернув вашу увагу, професоре, — сказав Соколовський.
— Так. Але висновки зробив я.
— Не будемо сперечатися, — примирливо зауважив Соколовський.
— Я не сперечаюсь. Я тільки люблю точність. На те я й учений, — пробурмотів Тюрін і навіть підвівся в кріслі, але одразу ж опустився і заохкав. — Меллер має рацію. Зовсім я охляв за роки нерухомого лежання в світі невагомості, — сказав він. — Треба буде змінити режим.
— От на Місяці ви проманежитесь, — знову зареготав геолог.
— Еге. То я хотів сказати про мою гіпотезу, — продовжував Тюрін. — Метеоритів, які обертаються довкола Землі, так багато, що, треба думати, вони є залишком маленького земного супутника, другого Місяця. Це був зовсім крихітний Місяць. Коли ми підрахуємо кількість цих метеоритів, то зможемо «реставрувати» колишні розміри цього супутника, як палеонтологи реставрують кістяки вимерлих тварин. Маленький другий Місяць. Але він міг світити не менше, як наш Місяць, бо був ближче до Землі. Хто бачив на Землі цей загиблий супутник? Навряд чи тоді існували на Землі навіть нижчі тварини.
— Пробачте, професоре, — раптом втрутився механік — молодий чоловік, схожий на індуса кольором шкіри і високою, худорлявою постаттю. — Мені здається, на такій близькій відстані маленький Місяць не міг існувати. Земне притягання занадто сильне…
— Що? Що? — закричав Тюрін і підскочив до стелі. — А крихітна Зірка Кец чому не падає на Землю? Вся справа в швидкості руху… Маленький Місяць все-таки загинув, — примирливо сказав він. — Сили інерції і земного притягання, які боролися з ним, розірвали його на шматки. На жаль, це загрожує і нашому Місяцеві. Він розпадеться на уламки. І Земля матиме прекрасне кільце, як у Сатурна. Я гадаю, що кільце дасть не менше світла, ніж Місяць. Місячне кільце прикрашатиме всі ночі земних жителів. Але все-таки це буде втрата.
— Невідшкодовна втрата, — вкинув я.
— Хм… хм… А може відшкодовна. У мене є один проект, але про нього я поки що промовчу.
— А як ви полювали на метеорів? — спитав я геолога.
— Так, це цікаве полювання, — відповів він. — Я полював за ними не тільки на орбіті Зірки Кец, але й…
— В поясі астероїдів, між орбітами Марса і Юпітера, — перебив Тюрін. — Земні астрономи знайшли більше як тисячу цих астероїдів. Мій каталог має понад чотири тисячі. Ці астероїди — теж залишки планети, більшої, ніж загиблий Місяць. За моїми обчисленнями, це була планета, більша, ніж Меркурій. Марс і Юпітер взаємним притяганням розірвали її на шматки. Не поділили! Кільце Сатурна — теж загиблий супутник цієї планети, роздрібнений на шматки. Бачите, скільки вже покійників у нашій Сонячній системі. Чия тепер черга? Ой, ой… знову ці поштовхи!
— Більше руху — більше щастя, — не втерпів я.
— Що ж, щастя є і в болі. Біль теж рух, — серйозно відповів Тюрін. — Та коли біль придушує інший рух — думки… — удачливий астроном знову обернувся на невдачливого філософа.
Я замовк і одвернувся до вікна. У вікні все те ж чорне небо, густо всіяне зоряним порохом. Так можна летіти роки, сторіччя, і картина буде однакова…
І нараз мені згадалась моя давнішня подорож у вагоні звичайнісінького поїзда з дідусем-паровозом. Було літо, вечір. Сонце сідало за ліс, визолочуючи хмари. У відчинене вікно вагона пахло лісовою вологістю і запахом борця-аконіта, — потім
