Зоряні королі - Едмонд Мур Гамільтон

У глибині ущелини, оточеної радіоактивними скелями, лежало кругле озеро діаметром метрів двадцять. На його поверхні грали відблиски. Але це була не вода.

У змішаному світлі неба і скель там здіймалася і спадала величезна маса живого рухливого слизу!

— Що це? — скрикнула Ліанна, майже втрачаючи свідомість.

Ґордон побачив, що від краю в’язкої маси тягнуться довгі хробакоподібні відростки, на кінцях яких ворушаться мініатюрні гумові чоловічки! Один з них у нього на очах відокремився і невпевнено пішов.

«Господи! — подумав Ґордон. — Вони народжуються з цієї штуки!»

Гортанні крики і барабанний дріб прорізав відчайдушний крик Лінн Кайла. Гумові люди з розмаху жбурнули його у рухому протоплазму. Хмарник знову страшно скрикнув. У Ґордона померкло в очах. За мить тіло Лінн Кайла поглинула жадібна в’язка рідина.

— Не дивіться туди, Ліанно! — крикнув Ґордон. Гумові руки з усіх боків тяглися до нього, рвали одяг. Він що було сили сіпнувся ьа марно.

У цих лапах він був просто дитиною. Нічого не бачачи, він почув тихий, здавлений крик Ліанни…

Грім атомних рушниць заглушив інші звуки. Напівтемряву розігнали сліпучі розриви куль. Гумові істоти падали, втрачали форму, текли повзучим слизом до свого озера.

— Дерк Ундіс! — вигукнув Ґордон, розрізнивши у групі озброєних хмарників вузьке обличчя командира «Дендри».

— Взяти Зарт Арна і дівчину, мерщій! — скомандував той. — І назад, до корабля!

Ґордон на мить захопився своїм тюремщиком. Дерк Ундіс отримав від Шорр Кана наказ доставити їх до Хмари. Він виконає наказ або загине.

Кругом шаленів хаос. Гриміли постріли, лопалися атомні кулі. Ґордон вирвався з рук, які його тримали, і кинувся до Ліанни. Гумові чудовиська металися та дико кричали, приголомшені зухвалим нальотом. Нарешті, відбивши бранців, Дерк Ундіс і його люди поспішили з ущелини.

— Вони переслідують нас! — крикнув хтось поруч з Ґордоном. У заростях позаду них лунали знайомі гортанні крики. Очевидно, гумові загарбники схаменулися і пустилися навздогін, не бажаючи відмовлятися від законної здобичі. Користуючись перевагою у швидкості, вони заходили з флангів. Коли до розбитого зорельота залишалося ще півдороги, зарості попереду озвалися лютим кличем, а потім з усіх боків полізли гумові люди.

— В атаку! — скрикнув Дерк Ундіс, піднявши пістолет. — Хай живе вождь!

Відчайдушна спроба не мала шансів— і він, і Ґордон розуміли це — з дюжиною атомних рушниць не пробитися крізь незліченні полчища.

Атака захлинулася. Гумові напирали. Ґордон, закривши собою Ліанну, люто відбивався виламаним у лісі кийком. Він сподівався зберегти сили для останнього удару, щоб Ліанну не забрали живою до жахливого озера…

Раптом на поле битви впала тінь. Щось велике і чорне швидко спускалося з палаючого неба.

— Корабель! — закричав хтось із хмарників, — Корабель Ліґи!

Крейсер-«привид» з гербом Хмари на борту, ламаючи дерева, опустився у ліс. Люки відкрилися, звідти вистрибували солдати з атомними рушницями і тут же вступали у бій.

Ряди гумових здригнулися. Ґордон опустив непотрібний більше кийок, обернувся. Ліанна непритомна лежала на землі. Він схилився над нею.

— Салют, Хелл! — привітав Дерк Ундіс кремезного, коротко обстриженого ватажка рятівників. — Ви з’явилися у найпотрібніший момент!

— Схоже на те, — відповів той, з огидою дивлячись на в’язку протоплазму, яка відповзала з поля боя. — Що за чорти на вас напали?

— Виплодок цієї радіоактивної планети, — пояснив Дерк Ундіс. — Ймовірно, тут колись була колонія. Люди мутували. Тепер вони народжуються з озера протоплазми і повертаються туди після смерті, щоб народитися заново. — Він помовчав, — Це обговоримо опісля. Головне — забратися звідси швидше. Думаю, імперські ескадрильї обшукують зараз весь район на захід від туманності.

— Саме так, — кивнув Хелл Бонн. — Шорр Кон велів доставити Зарт Арна і дівчину до Хмари негайно. Ми підемо через туманність на схід, а потім звернемо на південь вздовж її краю.

Тим часом Ґордон привів Ліанну до тями. Вона з подивом дивилася на величезний корабель і озброєних хмарників.

— Зарт, що трапилося? Це означає…

— Це означає, що ми повертаємося до Хмари, до Шорр Кана, — хрипко відповів він. Дерк Ундіс владно вказав на корабель.

— Прошу на борт, панове бранці! Хелл Бонн, здавалося, до чогось прислухався. Його широке обличчя зблідло. Він підняв руку.

— Увага!

Ґордон подивився вгору. З неба безшумно падали чотири великі кораблі. І не якісь там «привиди», а важкі крейсери. На носі кожного палала комета — емблема Середньо-Галактичної імперії.

— Імперська ескадрилья! — скрикнув Хелл Бонн. — Ми у пастці! Вони знайшли нас!

Ґордон відчув раптом промінь надії. Його відчайдушна спроба вдалася. Він привів імперський патруль на цю планету!

Загроза з Плеяд

Дерк Ундіс вигукнув шалено, побачивши у небі імперські кораблі.

— До корабля! Можливо, ще вдасться від них вислизнути!

— Пізно, — похитав головою Хелл Бонн і подивився на свій крейсер. — Вони тримають нас під прицілом.

Дерк Ундіс якусь мить стояв нерухомо, потім повернувся до полонених. В очах його з’явилася помста, рука лягла на кобуру.

— Вождь наказав, щоб ці люди за жодних обставин не повернулися на Троон, — вимовив він, повільно витягаючи зброю. — Клянуся Небом, наказ буде виконано.

Він підняв атомний пістолет. Ґордон не став чекати проголошення вироку. За ці кілька секунд, він уже зрозумів, що хмарники скоріше вб’ють його і Ліанну, ніж випустять їх з рук.

Стрибнувши, немов пущений з катапульти снаряд, він обрушився на Дерк Ундіса. Той впав навзнак.

Хелл Бонн уже біг до корабля, вигукуючи накази. Дерк Ундіс не ворушився. Ґордон схопив Ліанну за руку, вони кинулися під прикриття хащі.

— Якщо нам вдасться сховатися хоча б на кілька хвилин, ми врятовані, — пояснив він. — Імперські кораблі спустяться на пошуки.

— Хелл Бонн атакує! — вигукнула Ліанна, вказуючи вгору.

Громовий рев двигунів прорізав повітря: довгий темний «привид» Хелл Бонна злетів у полум’яне небо. Так, хмарники не були боягузами. Знаючи, що карою за напад на сили Імперії у її межах буде миттєве знищення, Хелл Бонн ринувся у бій!

Атомні гармати «привида» грюкнули, пославши запас снарядів у імперські кораблі. Сліпучі розриви затьмарили бліде світіння неба.

Це було відчайдушно, але і безнадійно. Сили були надто нерівні. Батареї чотирьох крейсерів відповіли разом.

«Квіти» атомного вогню на мить закрили «привид»: вже наступної секунди він сліпо падав на землю розпеченим болідом.

— Зарт, стережіться! — Ліанна рвонула Ґордона убік.

Атомна куля просвистіла повз його обличчя і вибухнула у кущах.

Дерк Ундіс, мертво блідий, знову цілився. Ліанна відчайдушно кинулася до нього. Ґордон зрозумів: капітан вистежив їх, щоб вбити обох.

— Клянуся, Небом, я покінчу з цим! — скрикнув Дерк Ундіс, люто відштовхнув Ліанну, але Ґордон вже стрибнув.