Долина Чотирьох Хрестів - Ігор Михайлович Забєлін
Дягілєв підбіг до мене й міцно стис мою руку.
— Ось, — торжествував він, — тепер ніхто не посміє заперечувати існування «земляних людей».
— На вашу долю випало найвище щастя — передбачити наукове відкриття, — поздоровив я Дягілєва. — Тепер ви дізналися, чому коссів називали «земляними людьми», чому вважали їх за гігантів — цим вони зобов’язані триметровим ідолам…
— Так, але я ще не все знаю, — перебив мене Дягілєв. — Невідомо звідки прийшли косси і куди пішли. Припускаю, що вони рухалися з півдня на північ, поки шлях їм не перетнув Льодовитий океан. Та що змушувало їх переселятися в суворі, непридатні для життя місця? Боротьба з іншими племенами?.. З якими? І чому ці люди, які вміли вирубувати підземні храми в мерзлій породі і триметрових ідолів, весь час відступали?.. Я не знаю, яка доля спіткала коссів: перебили їх предки чукчів і юкагирів чи вони втекли ще далі на північ і загинули серед криги?.. Не маю найменшого уявлення про зовнішній вигляд коссів, про їхній побут…
— Не все зразу, — мовив я. — Ви на правильному шляху і колись розкриєте таємницю коссів до кінця…
— А хроноскоп?.. Хіба він не зробить цього зараз же?
Я хотів пояснити археологу, що на хроноскоп мало надії, але раптом побачив Берьозкіна, який біг до вертольота, відмахуючись кам’яною сокирою від собак.
— Одну хвилинку, зараз я дізнаюся, в чому справа, — сказав я Дягілєву, хоча вже зрозумів, що мій товариш вирішив рискнути і піддати сокиру хроноскопії.
Коли я вліз у вертоліт, Берьозкін уже чаклував біля хроноскопа, щось бурмочучи собі під ніс.
— Зачини двері, — попросив він. — І нікого не впускай.
Екран засвітився не одразу, та коли він все-таки засвітився, ми побачили на ньому невисоку кволу людину, яка постукувала сокирою по безформній бурій масі…
З дозволу Берьозкіна, я запросив Дягілєва, і ми повторили завдання.
— Поки що вдалося побачити тільки це, — сказав я. — Нема підхожих об’єктів для хроноскопії.
Дягілєв не звернув уваги на мої слова.
— Вирубують ідола, — визначив він. — Дуже цікаво. Значить, посередині підземелля вони залишали стовп, а потім обтісували його…
Берьозкін вимкнув хроноскоп.
— Навіщо? — здивувався Дягілєв.
— І без хроноскопа про це можна здогадатися, — сухо відрізав Берьозкін. — Так, залишали стовп і вирубували ідола.
Берьозкін пішов, а згодом повернувся з пілотом. Вертоліт знявся в повітря і опустився біля входу в підземний храм.
— Піддамо хроноскопії плити, якими був закритий вхід, — сказав Берьозкін.
Цього разу до хроноскопа допустили всіх археологів. Екран ожив негайно. Ми побачили низькорослих, одягнутих у хутряний одяг людей. Вони дружно постукували сокирами по нерівній плиті, стісуючи опуклості; люди вирівнювали тільки один бік, а коли вирівняли, облили водою і перекинули на щось невидиме на екрані.
— Приморозили, — пояснив Дягілєв. — Приморозили до скелі. Он як вони закривали отвір.
— Отже, вони працювали взимку, — промовив хтось із археологів.
— Звичайно! — зразу ж відгукнувся Дягілєв. — Інакше б їхні ідоли розтанули.
— Каторжна праця! — сказав той самий археолог. — В полярну ніч, у такий мороз — вирубувати підземелля і ідола в ньому. Скільки ж сил на це витрачалося!
— І безглузда праця, — додав я. — Ніякої користі коссам вона не давала.
— І все-таки вони робили це, — заперечив Дягілєв. — Значить, щось примушувало їх…
— Ритуальний обряд, — сказав другий археолог. — Традиція.
— Шкідлива традиція, дурна, — я хотів вжити сильніший вираз, але вчасно помітив, як Дягілєв зморщився.
— Не можна так утилітарно підходити до стародавньої культури. Згадайте хоча б жителів острова Пасхи, які витісували велетенських кам’яних ідолів…
— І які теж весь час відступали під натиском інших племен…
Нашу полеміку припинив Берьозкін.
— Чи не можна відшукати плиту, що одвалилася першою? — запитав він.
Ця плита лежала окремо, і археологи одразу ж притягли її. Проте й цього разу хроноскопія не дала нічого нового; як і раніше, маленькі чоловічки на екрані постукували по плиті невеличкими сокирами, а потім облили її водою.
— Ти думав, вона обтесана не так дбайливо? — запитав я Берьозкіна. — Справа не в цьому. Вона одвалилася, бо знижується кордон вічної мерзлоти — в Арктиці стає тепер тепліше. Я певен, що незабаром знайдуть нові храми коссів…
— Дай боже! — зітхнув Дягілєв. — А чи не зможе ця сама вічна мерзлота допомогти встановити, коли тут працювали косси?.. На Алтаї є поховання скіфів у вічномерзлому ґрунті…
— Боюсь, мерзлота вам нічим не допоможе, — відповів я. — По-перше, цілком очевидно, що косси будували свої храми у вічномерзлих грунтах. По-друге, про походження вічної мерзлоти дискутують до цього часу. Одні вчені вважають, що це — спадщина льодовикової епохи,
