Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
— Оперативний черговий Служби контролю за космічним простором підняв на ноги начальника штабу об’єднаних штабів, а вже він — мене.
— Гм… Так об’єкт позаземної цивілізації?
— Так, сер.
— І, звичайно ж, невпізнаний?
— Так, сер.
— Точнісінько, як у фантастичних творах, якими я захоплювався в юності. Там пришельці прибувають до нас як по графіку. І всі, між іншим знають нашу мову і чудово на ній розмовляють.
Помічник не знав що й сказати, лише сторожко дихав у трубку.
— Отож, НЛО?
— Так, сер. Виходить, сер.
— Але я не уфолог. Не спеціаліст з невпізнаних літальних об’єктів. Судячи з нашої преси, яка в погоні за сенсацією що тільки не пише, НЛО чи не щодня відвідують Землю. Принаймні, за оглядову історію зафіксовано біля двох мільйонів — десь я читав, — спостережень цього загадкового явища, але ще ніхто й ніколи — на достовірному рівні, — не контактував з пришельцями.
— Зафіксовано біля двох тисяч контактів з НЛО, сер, — посмів вставити помічним.
— Гаразд… Дві тисячі — то й дві тисячі. Хто на даний момент знає про візит непрошених гостей?
— Оперативний черговий Служби контролю за космосом, — заторохтів помічник, — командуючий протиракетною обороною країни, астроном, який першим зафіксував появу чужого корабля, керівник обсерваторії космічного агентства, військовий міністр, державний секретар, помічник президента і ось тепер президент країни.
— Всіх вище названих тобою осіб запросити до мене. Негайно. Місце зустрічі — секретний кабінет мого офісу. Час — п’ять нуль— нуль ранку. Заодно викличе і мою секретарку.
— Слухаю, сер. Всі названі вами офіційні особи будуть в секретному кабінеті вашого офіса о п’ятій нуль— нуль ранку.
— А зараз… Зарай гелікоптер на дах ранчо. Сніданок в повітрі.
— Слухаю, сер…
— Ти — радий? — як він поклав трубку екстреного зв’язку і безпомічно кліпав якось білявими віями.
— Від чого маю радіти?
— Що збулася твоя дитячо-юнацька мрія?
Він довго мовчав.
— Боюсь, — зрештою озвався, — що це може бути… може бути так.
— Ти говориш наче з жалем, наче про якесь нещастя.
— Боюсь, що це може бути саме так. Одна справа зустріч з позаземним розумом у мріях юнака, який начитався фантастики, інша — в реальності.
Якщо тільки це й справді реальність, а не все таж фантастика.
— Ти — перший президент першої країни, яка зустрічатиме на планеті Земля іншопланетян, — дружина в захопленні покотилася їхнім широким подружнім ложем, що нагадувало майданчик для вертольота й опинившись біля нього, цмокнула його в щоку. — Вітаю, дорогий. Справді, те, що відбулося сеї ночі вже належить історії. Я негайно замовлю собі нове плаття, адже поруч з тобою зустрічатиму позаземних гостей — чи не правда? Бодай заради протоколу.
— В цьому випадку протоколу ще немає, адже ще жоден президент до мене не зустрічав представників позаземної цивілізації.
— Тоді ти заведеш такий протокол — зустріч братів по розуму, їх має президент зустрічати разом зі своєю дружиною, першою леді країни. Ти не проти?
Але тут нетерпеливо задзвонив телефон, президент зітхнув і обережно, — як наче б вона була з отруйним жалом, — взяв трубку.
— Все, спати цієї ночі більше не доведеться.
— Сподіваюсь, ти виділиш мені енну суму на новий наряд з такої нагоди? — запитала перша леді, як він поклав трубку.
— Коли Хрущов, — раптом сказав він дивлячись кудись у стіну спочивальні й думаючи про щось своє, — відвідував нашу країну і дружина тодішнього нашого президента запитала високопоставленого гостя чи думає він купити своїй дружині норкову шубу, Хрущов спалахнув (він взагалі був грубуватий): норкову шубу? З якої нагоди? На честь приїзду до вашої країни? А за які гроші ви радите мені купити цю річ? Я отримую як і всі командировочні. До речі, 16 доларів на день.
— Пхе, — скривилась перша леді, — а хто такий цей… мм…
— Хрущов? Колишній лідер — вельми колоритний, — СРСР — була колись така більшовицька імперія, яку один з моїх попередників назвав «виплодом пекла». Чи мого породженням. Одним словом, кодлом.
І вона зрозуміла, що він розповів їй цю історію аби виграти час і бодай отямитись від того, про що
