Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький

— З наступаючим, — сказав я, удавши, що нічого не помітив.

Він прокашлявся, прикрив рота долонею і сипло відповів:

— Вельми вдячний. І вас теж.

— Усе гаразд? — запитав я, оглядаючи ряди кліток і стійл.

— Бріарей палець зламав, — сказав Альфред.

— Як так?

— Та вже так. На вісімнадцятій правій руці. В носі длубався, повернувся незграбно — вони ж неповороткі, гекатонхейри, — і зламав.

— То ветеринара треба, — сказав я.

— Обійдеться! Що йому, вперше, чи що…

— Ні, так не можна, — сказав я. — Ходімо подивимось.

Ми пройшли углиб віварію повз Коника Горбоконика, що дрімав мордою в торбі з вівсом, повз вольєр із гарпіями, які провели нас каламутними зі сну очима, повз клітку з Лернейською гідрою, похмурою і неговіркою о цій порі року… Г екатонхейри, сторукі й п’ятдесятиголові братиблизнюки, первістки Неба та Землі, розміщувалися у широченькій бетонованій печері за товстим залізним пруттям. Гієс і Котт спали, згорнувшись у величезні потворні вузли, з яких стирчали сині бриті голови із заплющеними очима та волохаті розслаблені руки. Бріарей марудився. Він сидів навпочіпки, притиснувшись до ґрат, і, виставивши у прохід руку з хворим пальцем, притримував її сімома іншими руками. Рештою дев’яноста двома руками він тримався за пруття і підпирав голови. Деякі з голів спали.

— Що? — сказав я жалісливо. — Болить?

Несплячі голови залопотіли по-еллінськи і розбудили одну голову, яка знала російську мову.

— Страшенно як болить, — сказала вона.

Решта притихли і, роззявивши роти, вирячились на мене.

Я оглянув палець. Палець був брудний і розпухлий, і він зовсім не був зламаний. Він був просто вивихнутий. У нас у спортзалі такі травми виліковували без усякого лікаря. Я вчепився в палець і рвонув його на себе що було сили. Бріарей ревнув усіма п’ятдесятьма горлянками і повалився навзнак.

— Ну-ну-ну, — сказав я, витираючи руки носовичком. — Все вже, все…

Бріарей, хлюпаючи носами, почав розглядати палець. Задні голови жадібно тягнули тттиї і нетерпляче покусували за вуха передні, щоб ті не заважали. Альфред осміхався.

— Кров би йому пустити корисно, — сказав він із давно забутим виразом, потім зітхнув і додав: — Та тільки яка в нього кров — назва лише. Одне слово — нежить.

Бріарей підвівся. Усі п’ятдесят голів блаженно усміхались. Я помахав йому рукою і пішов назад. Біля Кощея Безсмертного я затримався. Цей негідник мешкав у комфортабельній окремій клітці з килимами, кондиціюванням і книжковими поличками. На стінах клітки були розвішані портрети Чингізхана, Гіммлера, Катерини Медічі, одного із Борджіа і чи то Голдуотера, чи то Маккарті. Сам Кощей у халаті з відливом стояв, схрестивши ноги, перед величезним пюпітром і читав офсетну копію «Молота відьом». При цьому він робив довгими пальцями неприємні рухи: чи то щось загвинчував, чи щось уштиркував, чи то здирав. Утримувався він у безконечному попередньому ув’язненні, доки велося безконечне слідство у справі про безконечні його злочини. В інституті його дуже цінували, оскільки принагідно його використовували для деяких унікальних експериментів і як перекладача для спілкування зі Змієм Гориничем. (Сам З. Горинич був замкнутий у старій котельні, звідки долинало його металічне хропіння і поревування спросоння.) Я стояв і розмірковував про те, що якщо де-небудь у безконечно віддаленій від нас точці часу Кощея і приговорять, то судді, хто б вони не були, опиняться у дуже дивному становищі: смертну кару до безсмертного злочинця застосувати неможливо, а довічне ув’язнення, якщо врахувати попереднє, він уже відбув…

Несподівано мене схопили за штанину, і пропитий голос промовив:

— А ну, вуркагани, з ким на трьох?

Мені вдалося вирватися. Трійко вовкулаків у сусідньому вольєрі жадібно дивились на мене, притиснувши сизі морди до металічної сітки, через яку було пропущено струм у двісті вольт.

— Руку віддавив, здоровило очкасте! — сказав один.

— А ти не лапай, — сказав я. — Осики захотів?

Підбіг Альфред, ляскаючи батогом, і вовкулаки утікли в темний кут, де одразу ж узялися брудно лаятись і виляскувати саморобними картами.

Я сказав Альфредові:

— Ну добре. Здається, усе гаразд. Піду далі.

— Щасливо, — запопадливо відповів Альфред.

Підіймаючись сходами, я чув, як він гримить чайником і булькає.

Я зазирнув до машинного залу і подивився, як працює енергогенератор. Інститут був незалежний від міських джерел енергії. Замість цього, після уточнення принципу детермінізму, вирішено було використати добре відоме Колесо Фортуни як джерело дармової механічної енергії. Над цементною підлогою залу вивищувалася лише невеличка ділянка блискучого відполірованого обода велетенського колеса, вісь обертання якого лежала десь у безкінечності, від чого обід нагадував звичайну стрічку конвеєра, що виходила з однієї стіни і заходила у другу. Якийсь час було модно захищати дисертації про уточнення радіуса кривизни Колеса Фортуни, але оскільки всі ці дисертації давали результат з украй невисокою точністю, до десяти мегапарсеків, Учена рада інституту ухвалила рішення припинити розглядання дисертаційних робіт на цю тему аж доти, коли створення трансгалактичних засобів сполучення дозволить сподіватися на істотне підвищення точності.

Кілька чортів із обслуговуючого персоналу гралися біля Колеса — вистрибували на обід, проїжджали до стіни, зістрибували і мчали назад. Я рішуче закликав їх до порядку. «Ви це припиніть, — сказав я, — це вам не балаган». Вони позадкували за кожухи трансформаторів і почали обстрілювати мене звідти жованим папером. Я вирішив не зв’язуватися з молокососами, пройшовся уздовж пультів і, переконавшись, що все гаразд, піднявся на другий поверх.

Тут було тихо, темно і порожньо. Біля низеньких напіввідчинених дверей дрімав, спираючись на довгу кремнієву рушницю, старезний солдат у мундирі Преображенського полку і в трикутному капелюсі. Тут знаходився відділ Оборонної Магії, серед співробітників якого давно вже не було жодної живої душі. Усі наші дідусі, за винятком, можливо, Федора Симеоновича, свого часу віддали данину захоплення цим розділом магії. Бен Бецалель успішно використовував Ґолема для двірцевих переворотів: глиняна потвора, байдужа до хабарів і невразлива до отрути, охороняла лабораторію, а заразом й імператорську скарбницю. Джузеппе Бальзамо створив перший в історії ескадрон літаків на мітлах, який відзначився на полях баталій Столітньої війни. Але ескадрон досить швидко розпався: частина відьом повиходили заміж, а решта ув’язалися за рейтарськими полками маркітантками. Цар Соломон відловив і зачарував дюжину дюжин іфритів і створив із них окремий винищувальнопротислоновий вогнеметний батальйон. Молодий Крістобаль Хунта привів у дружину Карла Великого китайського, натасканого на маврів дракона, та дізнавшись, що імператор збирається воювати не з маврами, а з одноплемінними басками, розлютився і дезертирував. За всю багатовікову історію воєн різні маги пропонували застосовувати в бою вампірів (для нічної розвідки боєм), василісків (для ураження супротивників жахом до повного скам’яніння), килими-літаки