Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
А поки що ми летимо. На Марс. Наш політ все ще триває чомусь успішно.
В один кінець політ займе десь із шість місяців. (До речі, стільки це днів? Треба якось при нагоді підрахувати). Та стільки ж назад. Ні фіга собі! Добрий рік без жінок. Чи та НАСА здурила, коли жодної представниці прекрасної половини з нами в космос не відправила?
Але так, чи інак, а ми вже пролетіли 4,5 місяців. Наша програма називається дещо поетично: «Крізь терни до зірок». Ми — першопрохідці. Перші хоробрі. Треба триматися. За нами про проторених шляхах-дорогах підуть інші. Результати нашого експерименту по виживанню в умовах космічного польоту знадобляться іншим. Тим, хто полетить за нами. Якщо полетить…
Через терни до зірок! Правда, поки що до планети Марс, але й це не мало. Ми — летимо. Все ще чомусь летимо і все ще чомусь успішно. І хай нас чекатимуть не лаврові вінки, а тернові — ми цим будемо пишатися тільки. Вперед наш вірний «Геліос», вперед! Через оті саме, як їх — терни. До отих самих, як їх — зірок! Ура і так далі!
ЗОВСІМ ДЕНЬ БЕЗ ЧИСЛА, АЛЕ РІК ЧОМУСЬ ТОЙ ЖЕ САМИЙ…
До Марса залишилося щось із півтора місяці польоту, і ми на Червоній планеті. Якщо… долетимо. У чому я вже почав сумніватися. Та й сни такі сняться… (Які саме, треба при нагоді якось розібратися). Можливо, летимо ми не в тому напрямку? Чи збилися з дороги. А запитати нема в кого — навколо космічна порожнеча. І жодного попутника не трапляється. Жаль…
12 ЧИСЛА 2007, ЗДАЄТЬСЯ РОКУ.
До речі, про Геліоса. Як я сьогодні вияснив, це — всевидячий бог сонця (взагалі, сонячного світла) у якихось давніх ГРЕКІВ. Щоранку він із сходу сонця виїжджає на колісниці, що запряжена четвіркою швидконогих коней вогнедишних, а увечері спускається в Океан на заході… І все ж, де я зустрі— чався з цим богом давніх ГРЕКІВ? (І взагалі, що це за дивна така національність — ДАВНІ ГРЕКИ??? Казна що таке!!!) Хоча щось пригадується, а не второпаю…
Можливо, ми зустрічалися під час проведення аля— фуршету? Це коли нашвидкуруч, не сідають за стіл. Закушують стоячи. Здається, таким у нас був аля— фуршет, як ми залишали Землю. За круглими столиками оте випили на дорогу. (Пригадується, я пив на брудершафт з Геліосом — треба вияснити з яким саме?)
? ЧИСЛА 200… ЯКОГОСЬ ТАМ (ТРЕБА ПРИГАДАТИ ТА НІКОЛИ ЗА ЦИМ ПОЛЬОТОМ) РОКУ…
В кораблі немає вікон. Жаль. (Вікна, власне, прорізи для них, буцімто зменшують міцність оболонки корабля). Замість них в кожній каюті імітація ілюмінаторів, а в них з імітоване зоряне небо. Виходить, наче справжні! Ілюмінатор, а в ньому справжнє зоряне небо. Як забудешся, так тобі й здається. Коли ж глянеш в псевдо-ілюмінатор (забувши, що це — імітація, підробка), видно чорне зоряне небо, повне блиску. Одні й ті ж застиглі зоряні сузір’я. Господи, як вони вже набридли! Одні й ті ж! Одні й… Нерухомі! Як приклеєні до неба Так воно очевидно й насправжки — хоч би й був справжнім ілюмінатор.
Але нічого не вдієш — все це й справді можна було б бачити — сузір’я непорушні, одні й ті ж — якби в каютах були справжні ілюмінатори.
Дивитися на те чорне небо із застиглими сузір’ями протягом 4,5 місяців польоту? Збожеволіти можна… О, згадав! Кажуть, що дехто з астронавтів вже той… тю-тю!… Божеволіє на нашому «Геліосі».
Цікаво, хто саме? Але це — тайна з тайн! Божевільні старанно приховують свій справжній стан, вдаючи, що вони нормальні, і це дивно Одне і те ж чорне небо! Власне, неба нема. Є космос. Одні й ті і застиглі сузір’я! Навіть, зорі не мерехтять — відсутня атмосфера. І так місяць за місяцем) в майбутньому — роки й роки, навіть десятиріччя!), не дивно, що дехто й той… Душевний зрив. Цьому сприяє обмежений простір. Одні й ті ж члени екіпажу, що вже тобі набридли зі своїми одними й тими ж пиками! Пардон, обличчями. 24 години на добу! Ти вже знаєш, хто з них і що вранці говоритиме, в обід і увечері… Всі їхні жарти геть набили оскому! А до польоту ми всі були близькими друзями, колегами. Товаришами по дозвіллі, і ось… Ледь чи не вороги. В крайньому разі поставали чужими. Набридли одне одному аж-аж! Плюс одноманітна їжа. Тісні помешкання… У нас шість кают — кожному члену екіпажу — і командирові теж, — по каюті. А ще кухня. Кают-компанія, Головний пульт, санвузол… До речі… Із сантехніки на кораблі встановлено лише один унітаз (спасибі, що хоч його поставили!). Але ніяких ванн чи душів! Всі гігієнічні процедури члени екіпажу мають здійснювати за допомогою зволожених салфеток. Мене всюди переслідує запах міцного чоловічого поту! Як все набридло! Це ще й добре, що летимо всього лише на Марс. А якби далі… Наприклад, до найближчого від нас сузір’я Андромеди, у якому є туманність Андромеди — одна з найближчих до Землі галактик Якщо навіть летіти зі швидкістю світла — 300 000 км на секунду! — політ до Андромеди займе два мільйони років. Бідні, бідні астронавти, як вони витримають такий політ?!. На ту Андромеду. Як
