Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Микола Сорока

— Візьми в мене сорочку, — запропонував француз. — Вона з плеча Шлосса, але зовсім нова.

— Ось твій “вальтер”, — похмуро промовив Ван-Деєрт.

Так, з пістолетом у руці, я й ступив перший крок до намету, а легіонери лишилися в тих же позах і стояли бовванами, поки я збирав рюкзак, автомат і обойми.

— Тримайся слонової стежки, — мимоволі порадив Буассар.

Перетинаючи галявину в найширшому її місці, я зловив себе на думці, що саме так вчинив і негр. Однак ніхто на мене не дивився, ніхто не збирався стріляти, тільки страх, мій власний страх тиснув мені на серце…

Лише за півгодини я перевів подих. Прислухався.

Погоні за мною не було, зате поруч, на висоті коліна, плив над травою, розпластавшись і тривожно блимаючи, перевертень. Я буркнув:

— Ти що, справді на повітряній подушці?

Перевертень мерехтів, зависнувши над травою, не відповідав, не міг відповісти. І, торкнувшись його долонею, я, як людині, сказав:

— Гаразд. Ходімо. В Уганду.

Під вечір я був далеко від табору.

Перевертень плив слідом, наче вирішив ніколи мене не залишати, і я не перечив. Кінець кінцем мені могло загрожувати лише повторення минулої ночі, і проти повернення у світ запахів я загалом нічого не мав. Це не втрата зору і не сльозлива хвороба Шлосса.

Точно дороги я не знав, але йшов упевнено, як по пеленгу, очевидно, завдяки перевертню. Військових постів не боявся, сімбу тут дуже мало, а від випадкових зустрічей ніхто не застрахований навіть у власній спальні…

Нахилившись, видер жмут рудої трави, наче знав, що її корінці можна жувати, і всміхнувся: з яких схованок мозку випливає ця впевненість?

— Правильно, перевертню! — сказав я, озирнувшись. — Давно пора нам прочистити власні мізки!

“Але звідки він з’явився? — подумав я. — І чого саме в Конго? У Європі або в Америці він мав шанс зустрітися з яким-небудь ученим мужем в окулярах, а тут що?.. От не пощастило!.. З дальніх галактик він чи витвір нашої власної Землі, але в Конго його доля була визначеною наперед: базар або знищення! Такі, як ми, інших варіантів не пропонують”.

І з лихою мстивістю я раптом вирішив:

“Сам продам перевертня за готівку! В сорок п’ять років пізно стирчати на терасах поганеньких кафе, чекаючи чергового ангажементу на чергові “сільськогосподарські роботи!” З мене досить!”

Дорога, якою я йшов, була мені знайома лише зі слів. Але по карті, яку я бачив у капрала, запам’яталася ниточка шосе, що тяглася вздовж кордонів Уганди і Бельгійського Конго. До цього шосе я й прямував. З Уганди можна було пробратися в Родезію, зняти дещицю грошей і, придбавши нові документи, гайнути в Європу.

Зупинившись перекурити, я помітив, що перевертень на траву не опустився. Висів над нею. До фокусів перевертня я вже почав звикати, тим жахливішим був переляк, коли я побачив мало не за три кроки від себе молодого негра. Груди його піднімалися так, наче він без зупинки пробіг кілька миль, а в руці погойдувався важкий спис… З першого погляду було зрозуміло, з яким бажанням боровся негр, і, відчувши, що кинути списа він все одно не зможе, я заховав “вальтер” у кишеню. “Убий негра! — казав у таких випадках голландець. — Убий і залиш на сонці. За кілька годин його зжеруть терміти, а коли не зжеруть, він сам вицвіте. Так їх усіх можна перетворити на білих!”

Але так казав Ван-Деєрт. Я, Радован Мілич, не хотів повторювати його слова.

— Кенда! — крикнув я негрові. — Іди!

Серце моє забилося тільки потім, коли я підійшов до вузького входу, наглухо перекритого у віддаленому кінці ущелини. Ідеальна пастка для дурнів… Видершись на плоский, вкритий кущами і розсипом каміння майданчик, що нависав дашком над входом в ущелину, я пожбурив свій мішок на траву. Пиво у мене ще було, і я випив усі три бляшанки. Потім ліг, поклавши автомат під голову.

Зорі в небі були розкидані рідше, ніж, наприклад, у Хорватії. Над самим обрієм мерехтів перекинутий ківш Вел. икої Ведмедиці, а навпроти стирчав Південний Хрест. “Непогана позиція, — подумав я. — Коли залягти під Хрестом…”

— Тьху! — вилаявся я і зненацька вперше, ніби отямившись від довгого тяжкого сну, подумав про себе: “Xто я?”

І справді — хто?

Колись — усташ. Людина, яка повірила, що невеличка, відірвана від власного народу партія може визначати політику країни. Гітлер віддав нам у володіння Хорватію, але ми не втримали її і. не могли втримати… Потім — падіння третього рейху, втеча з Анте Павеличем до Австрії, в Бад-Ішль, звідки мц, усташі, зробили не. один наскок на Югославію… Нарешті, Іспанія… Саме там я пройшов курс кіллера — професійного вбивці…

Так хто ж я?

Перевернувшись на спину, неголосно мовив:

— Кіллер!

Зірки рівно мерехтіли, і я подумав, що коли перевертень Г справді прийшов звідти, йому дуже не пощастило. Він ніколи не доб’ється того, щоб до нього прислухалися. І викликатиме своїми фокусами лише роздратування. Людей багато, “У кожного свої власні бажання, не завжди правильно розраховані. Як же задовольнити всі ці бажання без допомоги автомата?

Ніколи в житті я не був таким самотнім, як цієї глухої тропічної ночі в Конго. Все — трава, шерехи, каміння — здавалося мені чужим. Я потопав. Я знав, що потопаю. Я потопав і кричав, хрипів і качався по землі, б’ючись об каміння, об власний автомат, до смерті лякаючись того провалля, яке сам вирив собі власними руками і яке назавжди пролягло між мнаю і людьми.

— Кіллер! — горлав я зіркам. — Я — кіллер!

Раптом божевілля пройшло.

Людський голос витяг мене з безодні. Змучений, отупілий, я підповз до краго майданчика і внизу в примарному світлі місяця побачив усіх чотирьох — капрала, голландця, Ящика і Буассара. Вони були озброєні, заклопотані, і я відразу зрозумів: вони прийшли по мене й по перевертня.

Я навіть почув, як голландець заявив:

— У цій дірці Усташ в пастці.

Потім Ван-Деєрт роздивився і, повернувшись до входу в ущелину, — вони вважали, що я там, — крикнув:

— Усташ!

Луна прокотилася ущелиною.

Оцінившії ситуацію, я вирішив: не випущу нікого, це вони в пастці! Підтягнув автомат, пересунув запобіжник на бойовий і зручно влігся, широко розкинувши ноги, поміж двох гранітних валунів — ідеальна, самою природою влаштована позиція.

“Голландець, — подумав я, — ось кого треба виводити з гри! Він один вартий всіх разом. Тільки його по-справжньому й слід боятися”.

— Усташ! — крикнув знизу Ван-Деєрт. — Віддай перевертня і можеш котитись куди заманеться! Ми не чіпатимемо тебе!

— “Ага, — сказав я собі. — Вони передумали…” І