Варіанти - Роберт Шеклі

плівковий магнітофон на підставці. Підійшов і ввімкнув його. Магнітофон сказав: «Це записане повідомлення, щоб нагадати тобі не забувати записати повідомлення, щоб нагадати тобі не забувати».

52

— Так, синку, це справжнє видовище — найбільша фабрика причин і наслідків в усій клятій галактиці. Операції досить прості. Ми кладемо причини в цю вагонетку, а наслідки — у цю. Потім машинерія починає працювати, лунає багато брязкоту й стукоту, і продукт виходить отут — чудово пов’язані причини і наслідок без єдиного шва, баченого неозброєним оком. Наші зв’язки причин і наслідків вистоять у будь-якому суді будь-де.

— Нам не треба мінятися з ними новомодними ідеями про розрив неперервності, синхронію і все те лайно. Тут, якщо вас хвицне кінь, у вас буде зламана нога, а якщо у вас болітиме живіт, це тому, що вчора ввечері ви їли італійську ковбасу. Завдяки цьому кожен знає, де він стоїть.

— Гаразд, хай йому біс, я не знаю, чому така річ, як ця, мала статися. І все-таки інколи вона справді стається. Інколи причини і наслідок абсолютно не пов’язуються. Коли таке відбувається і ми не знаємо пояснення чогось, ми називаємо це Божою волею. Отже, я припускаю, що то була Божа воля, щоб це сталося тепер із тобою, і думаю, що ми маємо стати навколішки для мовчазної молитви.

53

Мішкін підійшов до довгої низки людей. Крайній зліва чоловік слухав транзисторний радіоприймач із дуже тихим звуком. Він щось слухав, повернувшись до чоловіка праворуч від себе, й шепотів: «Ти живеш тільки раз. Перекажи ці слова далі».

54

Том Мішкін і Джеймс Бредлі Сунер сіли їсти. На стіл вискочила миша й заходилася переставляти тарілки, подавати картопляне пюре, нарізати ростбіф. Мішкін запитав:

— Вона завжди так чинить?

— Я згодна, — озвалася миша, — що це дивна ситуація. Дозвольте мені пояснити. По-перше, я єврейка. По-друге...

— Подавай ті кляті страви! — гаркнув Сунер.

— Не хвилюйся, — проказала миша і знову заметушилася.

— А тепер поговорімо про цю дивну річ, що сталася зі мною, — мовив Сунер.

55

Гравець витягнув три карти і з огидою опустив руку:

— Я почав цю гру без жодної ставки і з паршивими картами, — обурився він, — а ці останні карти — просто каюк.

Дістав із кишені револьвер і вистрелив собі в голову.

Інший чоловік зайняв його місце, узяв його карти, всміхнувся і поставив своє життя.

Пістрявий краєвид. Білий птах гіркоти. Білі очі. Білі ноги. Біла пітьма.

Як чоловік, що підпалив пальто свого приятеля, почувши команду: «Запаліть сигарету Chesterfield».

СРІБНІ ЛЕБЕДІ МІНЯЮТЬ СОФІСТИКУ

56

— Як довго тривають галюцинації? — запитав Мішкін.

— Не досить довго.

57

— Що це? — запитав Мішкін.

— Це, — відповів Орхідеус, — пристрій, який змінює реальність.

Той предмет мав розмір і форму страусового яйця. Мав лише один тумблер. З одного боку був напис «Увімк», з іншого — «Вимк». Тумблер був у позиції «Вимк».

— Де ти взяв його?

— Купив в універмазі «Уся Земля», — відповів Орхідеус. — Він коштував дев'ять доларів дев'яносто п'ять центів.

— Він справді змінює реальність?

— Начебто. Я ще не пробував.

— Як він може? — дивувався Мішкін. — Як може штучка за дев'ять доларів дев'яносто п'ять центів змінювати реальність?

— За таку ціну вона здавалася надто хорошою, щоб відмовитись, — виправдовувався Орхідеус. — Але, мабуть, не працює.

— Ти не можеш бути впевненим, — заперечив Мішкін. — Адже ти ще не пробував.

— Я не думаю, що справді треба пробувати, — сказав Орхідеус.

— Звісно, треба! Увімкни тумблер!

— Ти ввімкни.

— Гаразд, я ввімкну. — Мішкін узяв яйце й клацнув тумблером у бік «Увімк». Обидва чекали кілька секунд.

— Нічого не сталося, — виснував Орхідеус.

— Мабуть, справді ні. Але як ми дізнаємось, чи що-небудь справді сталося? Я маю на увазі, що, хоч би сталося, воно однаково здаватиметься нам реальністю.

— Це правда.

— Мабуть, тобі краще вимкнути.

— Що вимкнути? — запитав Сунер.

58

Героїчна постать чоловіка, що тримає флейту в одній руці та змію в іншій. Цей чоловік каже:

— Заходьте.

Рогата жінка сіла на вовкулаку, тримаючи в одній руці серп, а в іншій — гранат. Ця жінка бере ваше пальто.

Чоловік із головою шакала, голий, за винятком сандалів із крильцями. В одній руці він тримає фрагмент папірусу, в іншій — бронзовий диск. Цей чоловік каже:

— Негайно сідайте в перших трьох рядах.

Як багато нагадувань може потребувати людина?

59

Картинка мозаїки: Бог, захований у сільському краєвиді. Перший глядач, що правильно ідентифікує себе, отримає без зайвих витрат стан саторі. Друга нагорода — вікенд на курорті Ґроссінґерс.

60

— Як довго триватимуть галюцинації? — запитав Мішкін.

— Які галюцинації?

61

Мішкін у дванадцять років так щиросердно любив Бога, що порушив свої шлюбні обіцянки перед собою.

Мішкін знову був невірний собі сьогодні, віддавши перевагу приязні стильного спортивного авто й замшевого піджака, а не палкій сталості та щедрій любові Мішкіна.

— Ваша проблема, — сказав психоаналітик, — нездатність любити себе.

— Але я люблю себе! — заявив Мішкін. — Я люблю! Я справді люблю!

— Невже ви сподіваєтесь, що я повірю в це? — запитав психоаналітик. — Я бачу, ви задивляєтесь на Сартра, Камю, Монтеня, Платона, Торо, якщо згадати лише кількох з-поміж ваших пристрастей. Коли ви припините підтримувати ці абсурдні, безперервні та невдячні зв'язки?

— Я люблю себе, — плакав Мішкін. — Я справді люблю.

— Ви досі курите,— зазначив психоаналітик. — Ви досі летаргічні, пасивні, неконтрольовані. Невже отак ставляться до того, кого, як ви стверджуєте, ви любите?

62

У глибинах лісу Мішкін знайшов апостроф. Він загубився й тихенько плакав. Мішкін узяв його на руки й погладив м’якеньке хутро. Апостроф уп’явся кривими пазурами в плече Мішкіна. Мішкін нехтував біль і далі курив сигарету.

Його картку взяли й закомпостували. Він одразу відчув полегкість, потім нудьгу, а згодом тривогу. Відчув себе добре, тільки-но в його руку вклали нову картку.

Сліди вели в ліси. Мішкін ішов по слідах. Він був добре озброєний, готовий зіткнутися із казковим звіром. Нарешті побачив його попереду й похапцем вистрелив. Він уже запізно усвідомив, що застрелив одну