Варіанти - Роберт Шеклі

— Авжеж, Джоне, — промовила вона солоденьким, мов тістечко, голосом, — щось таки сталося?

Професор Макалістер зблід під здоровим полиском засмаги на обличчі. Помітив, що сірі очі дружини вирячились. Спокійно проказав:

— Що ж, зачекайте хвилинку...

Відчинились кухонні двері. На веранду вийшли Чан, китайська куховарка, Кіото, філіппінський слуга, і Мері Лу, ямайська економка. Мовчки стали під стіною. Тепер уже зблідла Петті.

Запанувала довга тиша. Потім Таї сказав:

— Угу, думаю, мені краще піти додому. Фарба на пташиній клітці тепер, мабуть, уже висохла, і я...

— Таї, не йди, — сказала Лоїс Макалістер. — Тут є хтось, із ким, я думаю, тобі треба зустрітися.

Двері підвалу відчинилися, і на веранду вийшли лисий одноокий карлик, що був худеньким чоловіком у чорному костюмі, й двійко сміхотливих білявих близнючок.

— Тепер, я думаю, ми можемо врешті з'ясувати цю справу, — проказав Макалістер. — Передусім, коли йдеться про так званий загадковий пакунок, що його знайшов Ед Вітекер на дні сміттєвої баржі «Клотильда», лише за два дні до свого зникнення...

— Невже? — хапнула повітря Петті.

— Там було не що інше, як запчастина до двигуна космічного корабля. Її мали послати містеру Мішкіну на Гармонію, тож у присутності судді Кларка я переслав її до Служби екстреної доставки округу Дейд.

Петті відхилилася назад, її тіло з полегкістю розслабилось:

— Гаразд, скільки мороки! Ми всі були купою дурнів!

— Можливо, — погодилася Лоїс Макалістер. — Але ми ще не чули пояснення решти цієї пригоди.

Професор Макалістер замислено оглянув людей на веранді:

— З цим, — сказав він, — можливо, доведеться почекати трохи довше.

Він підійшов до буфета й налив собі міцненького.

66

Табличка на дверях повідомляла: «Корпорація Континууми». Дядько Арнольд зайшов, і його провели в кабінет Томаса Ґрантвела.

— Я прийшов сюди з приводу свого небожа, — повідомив дядько Арнольд. — Його звуть Том Мішкін. Його занесло на планету під назвою Гармонія, і він має отримати певну запчастину, щоб його космічний корабель міг літати знову. Але я, здається, не можу доправити до нього цю запчастину.

— Ви намагалися відправити її як космічний вантаж? — запитав Ґрантвел.

— Так. Але мені сказали, що цього року польоти Міжзоряної космічної пошти припинено, тож вони не можуть допомогти мені.

— А ви запитували їх, що має статися з вашим небожем?

— Вони сказали, що тимчасово заперечуватимуть його існування, аж поки відновлять поштові послуги.

— От вам і уряд, — буркнув Ґрантвел. — Лишає вас, чи радше молодого Мішкіна, у справжній халепі.

— Чи може ваша фірма зробити що-небудь, щоб допомогти хлопцеві? — запитав дядько Арнольд.

— Так, — твердо відповів Ґрантвел. — «Корпорація Континууми» має завдання створювати зв'язки між несумісними припущеннями. Ми виробимо сценарій, який забезпечить зв'язок між двома різними реальностями, не скоївши насильства над жодною з них.

— Чудово! — не стримував свого захвату дядько Арнольд.

Отак і сталося, що всіх жаб розплескали, а різних слонів потай завербували. Наступний крок був ще суворіший: треба було знайти підходящий матеріал для створення інтервалів, крутити головами, оцінювати виконання. Спонтанність померла в Канзас-Сіті, і її замінила чесність.

На сповненій підозр Землі дали волю гігантським механізмам. Організували різні марші. Фабрика споживання збільшила випуск продукції. Яскраво-червоні грудочки несли пітьму та невидимість. Люди вирішували питання. По радіо провели необхідну низку транзакцій, пов'язаних із компромісом про припустимі співвідношення чуттів.

Це ще було не все. Світ стояв відкритий у темних шатах. Певні факти давно усталеної ясності померли під час народження. Нормативні зв'язки причин і наслідків зазнавали незмірної напруги. Озвалися голоси протесту. Загрожував відкритий бунт.

В автора тим часом сформувалося моторошне усвідомлення посталих труднощів. Він грався різними можливостями, навіть думав про вбивство Мішкіна й початок праці над новою книжкою, можливо, про куховарство.

І все-таки...

67. Мандри

— Хай йому біс, — лайнувся Мішкін, — ще одна гра з нульовою сумою!

Запчастину можна було бачити в усій її пишноті, відокремлену в уяві автора. То була туманна візуалізація, яка інколи нагадувала тушковане м'ясо, інколи Citroen 2CV. Запчастина звучала наче музичний рок-гурт. Тхнула наче газова плита.

68. Сертифікат нереальності

Мішкін спочивав на галявині. Робот насолоджувався псевдовідпочинком, бо ж не потребував справжнього відпочинку. Мішкін глянув угору і збагнув, що хтось іде по траві до нього.

— Привіт! — сказав Чоловік із тисячею подоб. Я відповідаю за цю послідовність подій. Я прийшов сюди особисто, щоб формалізувати резолюцію.

— Про що ви говорите? — запитав Мішкін. — Я тут чекаю запчастину до космічного корабля.

Чоловік скривився:

— Мені страшенно шкода, але, бачите, ми вже не підтримуємо таких пересилань. Усю цю ідею про вас на чужій планеті, де ви чекаєте на запчастину до космічного корабля, оголосили драматично необгрунтованою. Отже, ми ліквідуємо її.

— Чи це означає, що ви ліквідуєте й мене?

Чоловік із болем глянув на Мішкіна:

— Що ж, так, боюся, доведеться. Ми знайшли нового героя, який займе ваше місце.

НОВИЙ ГЕРОЙ

Він був складний, нещирий, страшенно привабливий, чоловічої статі, універсальний. Мав властивості, звички, риси. А також душу, шик і духовні соки. А ще й сексуальне життя. Мав складну і неоднозначну історію. І маленьку родимку зліва на носі. Сатанинські брови. Одне слово, красень.

— Ось ваша заміна, — проказав Чоловік із тисячею подоб. — Мішкіне, ви пнулися зі шкури. Це не ваша провина, якщо ви опинились у цій нестерпній ситуації. Але ми справді мусимо покласти їй край, і для цього нам потрібна певна співпраця наших персонажів, а ви — що ж, ви просто не маєте жодної персональної риси, із якою можна було б працювати.

Мішкін миттю зобразив нервовий тік на обличчі, заїкання, покусування губ до і після сказаних слів, вуса і накладний штучний зуб.

— Даруйте, це не зовсім те, що ми мали на увазі, — проказав Чоловік. — А тепер я просто лишаю вас, хлопці, щоб ви познайомились.

Чоловік із тисячею подоб обернувся на дерево.

МІСТЕР МІШКІН

ЗУСТРІЧАЄ

МІСТЕРА ГЕРОЯ

— Вітаю! — привітався Мішкін.

— Вітаю! — відповів містер Герой.

— Чи була б ваша ласка випити чудової кави? — запитав Мішкін.

— Дякую, було б непогано, — подякував містер Герой.

Мішкін налив кави. Обидва мовчки цмулили її.

—